Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

за рівнем промислового розвитку займали І місце в світі. На 1929 рік вони виробляли промислової продукції на 10% більше, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія, Японія разом взяті. Швидкими темпами розвиваються автомобільна, електротехнічна, хімічна, авіаційна, радіопромисловість. Порівняно з довоєнним рівнем промислове виробництво у США зросло на 70%. • Економіка Англії розвивалася повільніше, лише в кінці 20-тих років їй вдалося досягти передвоєнного рівня розвитку (одна з причин – залежність від імпорту промислової та сільськогосподарської сировини). • Високі темпи розвитку Франції пояснювалися отриманням репарацій з Німеччини, використанням Лотарингської руди. Важливим джерелом прибутків залишалося лихварство (в 1929 р. дало в 3 рази більше прибутку, ніж промисловість). Зросла роль монополістичного капіталу, і великих монополій. Так, У США значна частина фінансів зосереджувалась в руках фінансових груп Моргана, Рокфеллера, Дюпона; у Франції 75% автомобілів – Рено, Пежо, Сітроен. Спільною тенденцією майже для всіх країн було зниження ролі держави в регулюванні економіки. Розорення дрібних підприємств внаслідок монополізації привело до значної кількості безробітних. Внутрішній платоспроможний попит не встигав за зростанням продуктивності. Низькою була інвестиційна активність населення. Проте на фоні загального економічного піднесення вищевказані проблеми недооцінювались. На кін. 20-тих років економісти вірили, що почалася епоха всезагального “вічного” процвітання. 8. 4. “Велика депресія” (1929-1933 рр.) Про те, що насправді виявилося причиною такої економічної катастрофи, якою стала Велика депресія, вчені сперечаються і до тепер. До кінця 20-тих років економічна система країн Заходу досягла такого рівня складності, при якому механізмів саморегулювання стає недостатньо для підтримки стійкого економічного і соціального розвитку – необхідне втручання держави. Економічна криза охопила всі головні капіталістичні держави, але найбільше постраждали США і Німеччина. Для кризи характерні: 1) падіння виробництва: до 1933 р. промислове виробництво в США знизилось порівняно з 1929 р. на 46% (рівень 1911 р.). Обанкротилась ¼ всіх банків (майже 6 тис. шт.), 135 тис. фірм, 1 млн. фермерів. Реальна з/п скоротилася на 30- 40%. 2) дефляція: ефект перевиробництва (продукція не знаходила збуту через скорочення платоспроможності населення) викликав дефляцію – зниження цін. Оптові ціни на с/г продукцію знизились на 58% (в 2, 5рази), на промислову продукцію – на 20-40%. Роздрібні ціни знизились на 5-10%. Банки припинили виплату відсотків, і ще й брали плату за збереження грошей в розмірі 0, 5-1% річних. Виробники через неможливість збути товар почали його просто знищувати. 3) безробіття – в пік кризи в США без роботи залишилось 25% (≈ 13 млн. чол.) працездатного населення, в Німеччині – 7, 5 млн. чол. (11% населення). Три млн. населення переїхало з міст в села, де вели натуральний спосіб життя. В США різко зросла злочинність, почалися акти громадської непокори. Заходи, що їх приймав уряд Гувера (було витрачено 3 млрд. $) не дали результатів – криза розросталася.