Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

– ще одна криза, з якої вдалося вийти лише завдяки переведенню виробництва на воєнний стан – готувалися до ІІ світової війни. • Німеччина. Економічна криза привела до кризи політичної і приходу до влади нацистів на чолі з А. Гітлером (причому не в результаті перевороту, а мирним шляхом – збідніле до краю населення віддало голоси “партії сильної руки”). Із середини 30-х років основна увага була зосереджена на мілітаризації економіки. За 1933-38 рр. військові витрати зросли з 620 млн. до 15, 5 млрд. марок. Таким чином, шляхом виходу Німеччини з кризи став шлях тотальної мобілізації ресурсів і воєнного реваншу. В 1935 р. – закон про оборону імперії і всезагальна військова повинність, армія швидко зростає. В цьому ж році – загальна трудова повинність для 18-25 років. Робочий день сягає наприкінці 30-х років 10-14 годин. В 1936р. – 4-ох річний план мобілізації ресурсів, який передбачає накопичення стратегічних сировини і валюти. Завдяки воєнізації різко скорочується безробіття. Приймається декларація про припинення класової боротьби, заборонені страйки та профспілки. В країні передвоєнна ситуація. Таким чином, з допомогою активного (ще небувалого в мирний час) державного втручання США, Німеччина та інші капіталістичні країни вийшли з кризи. Світ стояв на порозі ІІ світової війни. 8. 6. Кейнсіанство Економічна криза 1929-1933 рр. дала зрозуміти, що високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально вимагали планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах. Перші практичні кроки по виходу із кризи були зроблені у США і пов’язані із успішною реалізацією „Нового курсу” президента Ф. Рузвельта. Отже, зростаюче втручання держави в економічне життя випливало з практики, не маючи під собою відповідної теоретичної бази. І от, опублікувавши у 1936 році книгу „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”, англійський економіст Дж. М. Кейнс створив таку теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму в економічній науці, який дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні і вказує на необхідність державного втручання в економічні процеси. Кейнс – видатний англійський економіст, державний і політичний діяч, людина всебічно обдарована і талановита, в якій вдало поєдналися теоретик і практик. Найвідоміші праці Кейнса: „Грошовий обіг і фінанси Індії” (1913р), „Економічні наслідки Версальського економічного договору” (1919 р), „Трактат про грошову реформу” (1923 р), „Кінець вільного підприємництва” (1926 р). „Трактат про гроші” (1930 р) і, звичайно, найголовніший твір, який часто називають „біблією кейнсіанства” – „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р). Остання праця знаменувала здійснення „кейнсіанської революції”, головна ідея якої полягала в тому, що система ринкових економічних відносин є далеко не досконалою і не такою, що саморегулюється, і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку. На думку Кейнса державне регулювання повинно охоплювати чотири основні сфери: 1) грошовий обіг та грошову політику; 2) нагромадження капіталу та інвестиції; 3) формування ефективного попиту; 4) забезпечення повної зайнятості (під „повною зайнятістю” Кейнс розуміє т. зв. „нормальний рівень зайнятості”, або ж наявність від 3% до 6% безробітних, які, по-перше, виконують функцію натиску на зайнятих у виробництві робітників і, по-друге, не створюють політичної напруженості). Кейнс та його однодумці: • визнали наявність серйозних хиб у механізмі вільної конкуренції, що з найбільшою очевидністю проявилося під час Великої депресії (1929-1933 рр.) ; • саме Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії – концепцію державного регулювання економіки; • на противагу традиційному мікроекономічному аналізу Кейнс увів в економічну теорію новий, макроекономічний метод, з позиції якого досліджував кількісні функціональні залежності в економіці таких сукупних економічних величин як ВВП і національний дохід, інвестиції і зайнятість населення, споживання і заощадження, рівень цін, зарплати, прибутку і процента, ставши таким чином основоположником макроекономіки як самостійного розділу економтеорії. Суть економічного вчення Кейнса. У докейнсіанській економічній теорії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з точки зору окремих економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінність між макро- і мікроекономічним підходом полягає в тому, якому фактору – інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення – надається вирішальне значення в економічному зростанні країни. Кейнс однозначно віддав перевагу загальноекономічним умовам виробництва. Кейнс прийшов до висновку, що вирішення усіх життєво важливих проблем високорозвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів, а на боці попиту, який забезпечує реалізацію цих ресурсів. Згідно закону Сея при дотриманні суспільством принципів „лезифер” виробництво (пропозиція) породжує адекватне споживання (попит), тобто виробництво товарів і послуг обов’язково породжує доходи, на які ці товари реалізуються. Критикуючи цей закон, Кейнс на перше місце висуває проблему „ефективного попиту”, тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту. З точки зору Кейнса сучасний рівень виробництва залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв’язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та доводить, що неузгодженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реалізацією саме і призводять до порушення процесу відтворення. Тому