Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

в центрі теорії Кейнса – проблема факторів, що визначають величину попиту та його зростання. Вихідним у вивченні цієї проблеми є розуміння того, що „ефективний попит” тотожний національному доходу, який витрачається на споживання і нагромадження, або інакше – складається із особистого і виробничого попиту. Особистий попит являє собою витрати суспільства на споживчі блага. Виробничий, або інвестиційний попит – це витрати суспільства на інвестиції, тобто капітальні блага. Зауважимо, що інвестиції здійснюються лише тоді, коли очікуваний прибуток буде вищим, ніж процент, що сплачується в рахунок отримання позики. А високий процент негативно діє на інвестиційний попит, тому саме державі слід підтримувати ставку процента на допустимому для підприємців рівні. Отже, зрозуміло, що тільки за умови існування ефективного попиту, економіка здатна перебувати у стані рівноваги. Тут Кейнс доходить важливого висновку. Насамперед – в суспільстві діє так званий „основний психологічний закон”: „Психологія суспільства така, що з ростом сукупного реального доходу збільшується і сукупне споживання, але не в такій мірі, в якій зростає дохід”. Отже, на думку Кейнса, згідно цього закону, відставання споживання від темпів зростання доходу пов’язано з тим, що частина національного доходу зберігається, заощаджується, не повертаючись у господарський кругообіг. Отже, згідно Кейнса, необхідна умова нормального розвитку економіки полягає у тому, щоб вакуум, утворений внаслідок розриву між рівнем доходу та рівнем споживання, який викликаний дією „психологічного закону”, заповнювався інвестиціями, які покликані поглинути всезростаючий обсяг заощаджень. Економісти до Кейнса не звертали уваги на той факт, що заощадження робить населення, а інвестиції – виробники, тобто – різні люди і часто за певних умов рішення їх не співпадають. Отже, рівновага порушується, ринковий „автомат” не спрацьовує, необхідна участь зовнішніх факторів. І таким фактором, за Кейнсом, є держава, її фіскальна політика. Таким чином, основним стратегічним напрямом економічної політики держави, наголошує Кейнс, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на капіталовкаладення. Теорія зайнятості. Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, згідно з яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, в тому числі товару „робоча сила”: коли створюється надлишок будь-яких товарів або їх починає бракувати, то достатньо відповідно знизити або підвищити ціни на них, для того, щоб настала рівновага. На відміну від неокласиків Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку „ефективного попиту”, а обсяг зайнятості – від рівня виробництва „національного доходу”, тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явище винятковим. Кейнс усупереч понівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заобітної плати як засобу лікування безробіття. Він не тільки наголошував на необхідності запобігти за допомогою держави „урізанню” заробітної плати як нібито основного засобу ліквідації безробіття, а й прямо казав, що „найрозумніша політика полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня заробітної плати ”. революційний висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував биповну зайнятість. Кейнс визнає, що безробіття – органічно притаманне капіталізму явище, яке „неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм” та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції. Мультиплікатор Кейнса. Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора (від лат. «Multiplikator» – «той, що множить»). В результаті державного регулювання (прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику) збільшується споживчий попит, який мультиплікує (множить) новий попит на товари і послуги, що в кінцевому рахунку приводить до зростання національного доходу. У свою чергу приріст національного доходу викликає зростання інвестицій, що пожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє акселеративному (прискореному) зростанню виробництва. Таким чином, коефіцієнт мультиплікації – мультиплікатор – характеризує зміну величини національного доходу від зміни інвестицій. Інакше – мультиплікатор виражає кількісний зв’язок між приростом інвестицій і приростом доходу, підсилює (множить) вплив інвестиційного попиту на збільшення доходів. Ефект мультиплікації залежить від початкового „поштовху” і від тієї частини доходу, яку власник доходу виділяє на споживання, тобто від граничної схильності до споживання. Мультиплікаційний ефект проявляє себе при наявності невикористаних виробничих потужностей і незайнятої робочої сили. Його дія найбільш відчутна в умовах економічного підйому. Мультиплікатор може діяти і зі знаком „мінус”. Кейнсіанська революція означала кінець безроздільному пануванню доктрини „лезифер”. Наслідком її було поєднання економічної теорії і економічної політики в єдине ціле, покликане сприяти підтримці життєдіяльності господарської системи.