Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

валютно-фінансовій системі встановлювалася першість валюти США. Ще у 1944р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі був створений МВФ, який почав функціонувати з 1947 р. Офіційними цілями МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, надання державам-членам засобів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів. Зараз в МВФ входить 170 країн, капітал фонду складає більш як 150 млрд. $. Одночасно з МВФ був створений Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) – це спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут. Господарський розвиток ФРН почався із значно гірших стартових позицій ніж в інших країнах. Початок підйому пов’язують з грошовою реформою 1948р. Починаючи з кін. 50-х рр. господарство ФРН перейшло практично і стан безперервного піднесення. Успіхи німецької економіки визначалися значною мірою збільшенням капітальних вкладень, джерелами яких були приватні та державні кошти, інвестиції за планом Маршалла. У 70-80 рр. Зх. Німеччина, хоча і поступалася Японії, але залишалася економічним лідером в Європі. На поч. 90-х рр. Німеччина витримує ще одне економічне випробування – об’єднання країни, що потребувало більше триліона марок. Третій світовий лідер – Японія. Переможена у ІІ світовій війні позбавлена заморських володінь, піддана атомному бомбардуванню, Японія в кін. 40-х років характеризувалася як “країна без майбутнього” (“Біологічно покалічена, інтелектуально спотворена, морально знищена нація без продуктів харчування і сировини, без функціонуючої транспортної системи і валюти, країна, де голод і страх вбили надію” – Г. Штольпер, 1947 р.). Програма, аналогічна плану Маршалла, була розроблена для Японії – “план Доджа-Макартура” (розроблена представниками америк. монополістичного капіталу Доджем і Шоупом). Він не передбачав фінансової допомоги Японії, а робив ставку на повернення від мілітаризму до ліберальних цінностей і запуск механізму вільної конкуренції (за що цей план отримав назву “Зворотній курс”). Основна ставка в розвитку робилася на нові (хай і запозичені) технології і розвиток морського капіталу. Японія однією з перших почала втілювати в себе сучасні методи наукової організації праці. Із врахуванням того, що промисловість Японії працює на імпортній сировині, вона займає одне з ведучих місць в сучасному світі в галузях радіоелектроніки, кораблебудуванні, нафтохімії і автомобілебудуванні. 9. 2. Економічні наслідки науково-технічної революції. НТП після ІІ світової війни пішов такими високими темпами, що перетворився в справжню, третю науково-технічну революцію (І – в 18 ст., ІІ – кін. 19-поч. 20 ст.). В ході цієї революції наука стала безпосередньою виробничою силою суспільства. Серед головних компонентів НТР – найширше застосування електроніки і комп’ютерів, реактивної техніки, ядерної енергії і квантових генераторів, полімерних матеріалів, генної інженерії в біології. НТР відкрила нову еру в розвитку машинного виробництва – автоматизацію виробничих процесів. В результаті застосування досягнень науки сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь. Це дозволило зняти продовольчу проблему у більшості країн. Результати НТР стали технологічною та інформаційною основою перетворення індустріальної економіки в постіндустріальну. Головним теоретиком концепції постіндустріального суспільства є амер. соціолог Д. Белл, який вже на поч. 70-х років вказував на зародження нового устрою. Якщо в доіндустріальну епоху головним ресурсом була м’язева сила, в індустріальну – машинна техніка, то на постіндустріальній стадії таким ресурсом стає знання, інтелект. Метою стає не кількість вироблених благ, а їх якість, а в ширшому розумінні – якість життя. Відповідно провідна сила не селяни і робітники, а представники інтелектуальних професій. Проте говорити про постіндустріальне суспільство в рамках всієї планети поки що рано (Африка ще тільки вступає в добу індустріалізації). 9. 3. Особливості розвитку світового господарства в ІІ пол. ХХ ст. В результаті соціально-економічних перетворень в розвинутих країнах світу сформувався принципово новий тип економічних взаємовідносин основних соціальних прошарків (праці, інтелекту, капіталу), відмінний від систем вільної чи монопольної конкуренції. Відмінними рисами суспільства соціального партнерства або системи соціального ринкового господарювання є: 1) утвердження значної ролі державного регулювання економіки і соціальної сфери через законодавчу діяльність, систему оподаткування, завдяки державним витратам і держпідприємництву; 2) подолання протирічь між працею і капіталом на основі участі працівників в прибутках компаній через володіння акціями; 3) збереження і розвиток інституту приватної власності як базового економічного інституту суспільства; 4) досягнення соціальної згоди в суспільстві на сонові широких соціальних програм, які гарантують більшості населення рівні економічні права і свободи, рівні стартові можливості (освіта, охорона здоров’я, страхування) ; 5) масове виробництво споживчих товарів, значна частина яких доступна майже всім прошаркам населення, хоч би через систему кредитування. В другій половині ХХ ст., поряд з бурхливим економічним розвитком, світове господарство переживало і спади. Один із таких спадів – енергетична криза 70-х (1974-75 р.) – “нафтовий шок”. В 1973 р. країни-виробники нафти (за виключенням СРСР і США) об’єдналися в Організацію країн-виробників і експортерів нафти (ОПЕК). Ціна на сиру нафту зросла з 2, 5 до 10 $, а потім і до – 30$ за барель (більше 200$ за тонну) → зросли ціни на бензин, авіапаливо, електроенергію, послуги автотранспорту. Економічні системи провідних країн в терміновому порядку довелось перебудувати на ресурсозберігаючі технології. Для подолання наслідків “нафтового шоку” потрібно було майже 10 років, після чого провідні країни Заходу вийшли на стійке економічне зростання (і до цих пір). Один з наслідків для країн-виробників: Кувейт, Бахрейн, Сауд. Аравія, Об’єднані