Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблема схеми історії України 19-20 століття (до 1917 року)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
У статті О. Оглоблина висвітлюються основні проблеми та виклики, котрі постали у царині концептуалізації історії України ХІХ-ХХ ст. перед ґенераці- єю істориків 1920-х рр. Аналізуються й окреслюються базові проблеми концептуалізації української минувшини, як-от конституювання національного територіального масиву, української економіки, провідної верстви та соціальної структури ХІХ- початку ХХст., державно-правового стану, статусу України у складі імперії Романових, розгортання культурного процесу й формування української нації в історіографічній рецепції початку 1970-х рр. Обстоюється думка, що історію України варто конструювати як самостійний історичний процес, але в масштабі всієї Східної Європи, зокрема з особливою увагою щодо змісту та перебігу українсько-російських взаємин.
Ключові слова: схема/концепція історії України ХІХ – початку ХХ ст., ґене- рація українських істориків 1920-х рр., українська зарубіжна (діаспорна) історіографія, Оглоблин, Грушевський, Слабченко, Яворський.
«Не можна ввійти в одну річку двічі». Цей відомий вислів, який зазвичай приписують давньогрецькому філософові Геракліту з Ефеса, на культурному полі історіографії продукує своєрідні смисли, пов’язані з неповторністю конкретної пізнавальної ситуації. Недаремно наукові рефлексії нав’язують усвідомлення, відчуття або переживання унікальності певного проміжку часу, з яким асоціюють стан соціогуманітарно- го, а особливо історичного знання. Саме з такими вимірами історії науки часто-густо пов’язують соціокультурне походження вченого чи інтелектуала, зокрема у вигляді означення його належності до покоління науковців.
Ба більше, саме цей темпоральний момент «народження», точніше появи інтелектуала на культурній авансцені зазвичай визначає його місце в історії науки, зокрема самобутню палітру дослідницьких пріоритетів, методологічних взірців й академічних устремлінь. Тим паче, що останні в тому чи іншому вигляді циркулюють у практиках ученого до кінця життя, зокрема спонукають його до повернення, осягнення чи нової рецепції/проекції того первинного або початкового періоду власної інтелектуальної біографії у світлі нових соціокультурних реалій, суспільних викликів і культурних настроїв.
Приміром, О. Оглоблин наголошував у вступних увагах до своєї наукової автобіографії, написаної у середині 1970-х рр. :
«Моє властиве місце – це українська історіографія 1920-х років. Це була моя наукова ґенерація. Це була доба, коли творилася – й за моєю також участю – нова, наступна ґенерація українських істориків. Це були наші – й мої “діти”, що мали перейняти на себе нашу наукову спадщину, себто спадщину всіх тих поколінь, які були перед нами. Де вона тепер, та ґенерація? Її нема. Це покоління було цілком скошене совєтським терором і погромом української науки і культури в 1930-х роках. Знищено тотально, брутально, жорстоко, безглуздо. Там, на Батьківщині, залишилися здебільшого безбатченки історичної науки. Тут, на еміґрації, ми – останні недобитки останнього вільного українського наукового покоління вже невільної (курсив О. Оглоблина – О. Я.) Української землі.
А коло нас – зовсім нове покоління, мовляв, наших “внуків”, що науково народилося по останній війні, виросло вже тут, на чужині, і починає поволі старішати й навіть старітися, не знаючи як слід того, що і як робили там, на Батьківщині, їхні попередники» .
Із такої перспективи не варто дивуватися, що, попри понад 70-річну наукову діяльність та численні й капітальні наукові студії, О. Оглоблин значною мірою залишався істориком із покоління 1920-х рр. Недаремно в багатьох текстах він повсякчас повертався до означеного горизонту концептуальних пропозицій та інтелектуальних інтенцій, зокрема намагався переформулювати й переосмислити провідні ідеї того часу.
Зауважимо, що 1920-ті рр. – це доба революційного романтизму в українській со- ціогуманітаристиці, насамперед групової експресії і творчих експериментів нової ґе- нерації письменників, митців, учених. Такі ідеї й мотиви простежуються у стилістиці творів, постановці нових масштабних проблем, опануванні новітніх теренів творчості та навіть у самоідентифікації низки українських істориків цього покоління як представників «нової революційної школи».
Не випадково вже на початку 1920-х рр. О. Оглоблин проектував шеститомну серію монографічних нарисів: «Очерки истории украинской фабрики: Мануфактура в Гетманщине» (т. 1), кріпацька фабрика (т. 2), «Очерки истории украинской фабрики: Предкапиталистическая фабрика» (т. 3), внутрішня організація фабрики (т. 4), капіталістична фабрика (т. 5-6)  .
Утім із запланованого циклу монографій світ побачили лише перша і третя книга за хронологією. Студію про кріпосницьку фабрику (другу за хронологією) так і не було видано впродовж 1920-х рр. Наклад цієї доповненої й переробленої монографії, надрукованої 1931 р.  , знищила радянська цензура . Усі три монографії було видрукувано в мюнхенському виданні 1971 р.  
Зрештою для О. Оглоблина непридатність існуючих концептуальних схем до студіювання історії України ХІХ – початку ХХ ст. видавалася очевидною вже на початку 1920-х рр. Тому ще у середині 1920-х рр., себто на зорі своєї наукової творчості, молодий дослідник гостро критикував постулати «звичайної схеми “русскої” історії» спираючись на ідеї органіцизму («органічної цілісності»). «В наслідок цієї наукової аберації, поняття України, я к с а м о с т і й н о г о г р о м а д с ь к о г
Фото Капча