+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
о о р г а н і з м у (розрядка О. Оглоблина – О. Я.), зникає. Замість єдиної України виступають окремі губернії Імперії, чи то генерал-губернаторства», – наголошував учений в одній зі своїх рецензій . Тож він обстоював думку, що означена схема «“науково” підпирала колоніяльну політику Російської імперії на Україні й нищення української культури» .
Водночас О. Оглоблин уважав, що й тодішня схема української історіографії не була придатною для розробки економічної та соціальної історії, особливо ХІХ – початку ХХ ст. На його думку,
«до цього часу українська історична наука могла проводити свою роботу в межах тієї схеми, яка була створена ще в старій українській історіографії другої половини XVIII століття, то наступний розвиток України (з кінця XVIII віку), зазвичай уміщується в формах науки російської історії, примушує нашу історіографію виробити схему українського історичного процесу ХІХ-ХХ вв. на нових наукових засадах. Дослідник історії української промисловості першої половини ХІХ віку, у процесі своєї праці, виразно усвідомлює всю складність спеціальних студій, без встановлених історіографічних меж і віх»8.
Загалом О. Оглоблин неодноразово виступав супроти канонічних приписів «звичайної схеми» та традиційних тлумачень російської історіографії . Більше того, у його лекційних викладах 1929/1930 академічного року обстоювалася думка, що засилля схем російської та польської історії спричинилося до «зникнення поняття України, як ЄДИНОГО ГРОМАДСЬКОГО ОРГАНІЗМУ (виділення О. Оглоблина – О. Я.) « . Причому він критикував навіть конструкції тогочасних російських дослідників, котрі виступали як адепти більшовицької версії марксизму. «Російські історики-марксисти, зосібно Покровський, хоч і застерігали визнання українського історичного процесу, а проте в своїх працях і далі стверджували “звичайну схему”«, – зазначав історик у згаданому лекційному курсі .
Отож наприкінці 1920-х рр. О. Оглоблин уже не тільки наголошував на філософських, соціологічних, соціальних (класових) і національних підвалинах тієї чи іншої історичної схеми, а й обстоював думку про змагання різних концептуальних побудов. «Тим-то схема історичного процесу не є якесь стале поняття: змінюються й зміст і форма тої схеми, отже маємо фактично кілька схем, що їх створили відповідні історичні епохи», – підкреслював він . Ця авторська заувага демонструвала важливу метаморфозу, котра сталася в поглядах ученого, позаяк концептуальні настанови безпосередньо пов’язувалися з інструментальними можливостями самого поняття «схема», зокрема з тими смислами, які продукувалися у різних конструкціях української історії.
Концептуальна пропозиція О. Оглоблина спиралася на «принцип г о с п о д а р с ь- к о ї а в т о н о м і ї (розрядка О. Оглоблина – О. Я.) України» , котрий був проголошений автором як установчий концепт його монографії про передкапіталістичну фабрику. Цей підхід до української економічної історії докорінно трансформував не тільки масштаб його дослідження, а й логіку розгортання та репрезентації фактографічного матеріалу. «Слід оцінювати різні факти та чинники господарського розвитку України у першій половині ХІХ віку, виходячи не з Великоросії, не з російського господарства, а насамперед з українського господарства, його масштабу, його інтересів, його розвитку», – відзначав історик .
Такі настанови доволі швидко перемістилися на ниву концептуальних запитів. Приміром, у статті 1928 р. О. Оглоблин порушував питання про «витворення поняття української економіки» . Причому експлікацію поняття «українська економіка» вчений проводив, спираючись на кілька інструментальних засобів. Тож він аналізував історію суспільної думки, зокрема прагнув виявити певні інтелектуальні й культурні маркери, що вказують на зрушення у царині громадської свідомості. Водночас автор нав’язував компаративні масштаби висвітлення соціально-економічних процесів на українських обширах, які дозволяють уникнути однобічності у тлумаченні та репрезентації цього зрізу минувшини, зокрема подивитися на місцеве господарство як на певну цілісність. Зрештою у згаданій публікації О. Оглоблин запропонував якщо не довершену схему стосовно української економічної історії ХІХ – початку ХХ ст., то, принаймні, її основні елементи у вигляді своєрідної тріади: «територіальна економіка» – «національна форма» – «національне визволення» .
Незважаючи на істотне спрощення, властиве практично будь-якій версії «масової» історії початку ХХ ст., і низку апеляцій до інтелектуальних та ідеологічних компонентів марксизму, така дослідницька пропозиція торувала шлях до взаємодоповнюючого представлення українського минулого в інтелектуальній, культурній, соціальній, економічній і політичній площинах.
Вочевидь дослідницькі інтенції О. Оглоблина 1920-х рр. у найближчому майбутті обіцяли трансформацію позитивістського органіцизму, економічного детермінізму й спроб неоромантичного представлення окремих історичних осіб доби України- Гетьманщини в якусь із версій соціологізації історії в річищі віянь раннього холізму з багатоплановим і добре структурованим представленням минувшини. Ці устремління потенційно продукували широкі інструментальні можливості щодо студіювання різних сфер суспільного буття. Адже до соціально-психологічного потрактування української минувшини як «органічної цілісності» («громадського організму») з влас- ною колективною свідомістю в текстах історика залишалося декілька невеликих кроків.
Пізніше О. Оглоблин згадував, що в ті часи «відчувалося прагнення синтези (курсив О. Оглоблина – О. Я.), робилися навіть поважні спроби її» . Але не так сталося, як гадалося. «Великий перелом» на зламі 1920-1930-х рр. виявився фатальним для