Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблемні питання діяльності радянських партизанських формувань Північно-східної України періоду їхнього становлення

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

випадку) відправляли в табори для військовополонених. Швидкоплинний відступ Червоної армії все далі на схід зменшував надію на швидкий перетин лінії фронту. Крім того, багатьом набридла війна, і значна їх кількість навіть не намагалася повернутися в ряди діючої армії, дехто асимілювався з місцевим населенням. Разом з тим вони залишалися солдатами, несли зобов’язання перед владою, в очах якої були уже зрадниками, і, перебуваючи під постійним тиском, повинні були шукати шляхи для реабілітації.

Червоноармійці-оточенці ставали найближчим резервом для партизанських загонів, вони підіймали партизанський рух на новий, більш якісний рівень. Погано організовані партизанські формування на чолі з парт- функціонерами отримували поштовх і різноманітність у своєму розвитку з приходом учорашніх кадрових військових: організацію роботи, розвідку, дисципліну, конспірацію, внутрішній розпорядок, різноманітні допоміжні служби. При цьому, як свого часу зауважив М. Коваль, «було б перебільшенням вважати, що сама собою активність військовослужбовців Червоної армії відіграла вирішальну роль у зростанні та поширенні підпільно-партизанської антифашистської боротьби. Віддаючи належне їхнім зусиллям, слід підкреслити, що завдяки завершенню до середини 1942 р. процесу визначення політичної позиції основної маси українського населення створилася сприятлива обстановка для посилення антифашистської боротьби та залучення до неї все нових сил» [14, 139].
Схожої думки дотримується і відомий американський дослідник партизанського руху в Радянському Союзі Дж. Армстронг: «До літа 1942 р., за німецькими оцінками, воїни-оточенці в партизанських загонах складали до 60% від загальної кількості партизанів. У подальшому їхня кількість тільки зменшувалася» [15, 148-149] (хоча тут можемо зазначити, що воїнів-оточенців у 1943 – 1944 рр. практично не було, на відміну від початкового періоду війни; партизанський же рух у цей час, навпаки, набув величезного розмаху на окупованих територіях).
Проблема ставлення населення до радянського партизанського руху. З перших днів наступу німецьких військ в Україні, КП (б) У велику увагу приділяв місцевому населенню, намагаючись на його основі розпалити вогнища всенародного спротиву окупантові. Виношувалися наміри допомоги селян, створеним нашвидкуруч партизанським групам і загонам, які не мали будь- яких матеріальних ресурсів та запасів харчування. На думку влади, саме селянство, а не диверсанти та партизани повинні були стати головною рушійною силою на окупованих територіях у боротьбі з нацизмом, при цьому, не звертаючи уваги, що у перші місяці війни цивільне населення України не сприймало радянських партизанів усерйоз, мовляв, якщо навіть армія виявилася нездатною протистояти Вермахту, то що можна було чекати від цих розрізнених груп [16, 131-147]. Окрім того, новою владою застосовувалися різні форми агітації селянства та «переконання населення в тому, що німецький Вермахт і його союзники «прийшли не як вороги українського народу», а щоб знищити «жидо-більшовицьку» чуму, яка гнобить українців і становить небезпеку для Європи» [17, 253], при цьому одночасно зазначаючи, «що хоча більшість населення дружно ставиться до «Німецьких визволителів», усередині країни існують «бандити», якими керує Москва і котрі порушують мир і зусилля до відбудови.., і усіх саботажників, бандитів, партизанів каратимуть смертю» [17, 253].
Незадоволення українців партизанами підтверджує і донесення представника німецького МЗС восени 1941 р. : «Політична безвольність населення Східної України призводить до того, що Вермахт цілком задоволений допомогою українців... У Південній Україні не існує, власне, партизанської загрози. Потрібно навести, як приклад, те, що великі радянські трофейні склади ніяк не охороняються» [18, 322]. Проблему лояльності українців до нової влади, з якою зіштовхнулися радянські партизани, порушує і представник УШПР у Сумському партизанському з’єднанні І. Сиромолотний: «Від Брянських лісів до Сарн у районних центрах було по 3-5 чол. німців, але дуже багато місцевих поліцаїв. Цієї наволочі в окремих селах Сумської і Чернігівської областей було від 15 до 45 – 50 осіб» [4, 15]. Іншими словами, беручи до уваги невелику кількість населення в більшості сіл Північно-східної України, у поліції часто перебувало до третини місцевого дорослого чоловічого населення.
Про вороже ставлення місцевого населення до партизанських формувань писав у своїх спогадах і О. Сабуров, колишній командир Житомирського партизанського з’єднання: «Це село (Зернове, Середино-Будського району Сумської області) у нас як більмо на оці. Розтягнуте на два кілометри, воно перегороджувало шлях нашим партизанам, які йшли на завдання. Тільки хтось з’явиться на горизонті, з села лунають крики «До зброї, бандити ідуть!» – і розпочинається стрільба... За нашими даними, поліцейський гарнізон там нараховував до 350 осіб» [19, 41]. Він же подає приклад толерантного ставлення значної частини селянства Сумщини до націоналістичного руху: «Тризуб – цей знак приналежності до буржуазних українських націоналістів – красувався на воротях майже кожного двору» [19, 41-42].
У травні 1942 р., звітуючи Першому секретарю ЦК КП (б) У М. Хрущову, командування Путивльського об’єднаного партизанського загону звернуло увагу і на проблему мирних мешканців: «Населення Путивльського району після відступу Червоної армії було пригнічене подіями, що відбувалися, та терором німецьких військ, а деякі верстви населення і низка українських сіл були раді приходу окупаційних військ, ворожо налаштовані до партизанів і до радянської влади» [11, 16].
Згідно з донесеннями радянських розвідників, на початковому етапі війни населення допомагало партизанам, постачало їм продовольство лише через побоювання вбивства ними німецьких військовослужбовців, адже в цьому випадку окупанти розстрілювали 8 – 10 осіб із населеного пункту [20, 76-77]. Уже наприкінці 1942 р., у зв’язку з успішними діями
Фото Капча