Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Проблемні питання діяльності радянських партизанських формувань Північно-східної України періоду їхнього становлення

Предмет: 
Історія
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Червоної армії під Сталінгра- дом, а також насильницькі дії, масові страти, сформували стійке несприйняття населенням України загарбників.

Проблема зв’язку з «Великою землею». За офіційною радянською статистикою, до жовтня 1941 р. на окупованих територія України були створені 23 підпільні обкоми КП (б) У 685 міськкомів і райкомів, 4316 підпільних організацій і груп. У багатьох роботах згадується про те, що для боротьби у ворожому тилу було створено 883 партизанських загони і 1700 диверсійних груп чисельністю близько 35 тис. осіб» [21, 377]. Відомі українські історики А. Кентій та В. Лозицький, спираючись лише на дані 4-х управлінь НКВС УРСР, наводять цифру 1386 партизанських формувань (організовані до 1 березня 1942 р.), при цьому відомості про їхню діяльність надійшли лише від 141 загону і групи [3, 49]. Однією з головних причин розпаду та бездіяльності цих формувань була відсутність радіоз’язку з Великою землею. Цієї ж думки дотримуються І. Патриляк та М. Боровик, автори наукового видання «Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду»: «Проблеми зі зв’язком були одними з найбільш «вузьких місць» в управлінні партизанськими загонами та підпільними організаціями... У перший рік війни серед партизанських формувань України радіозв’язок із радянським командуванням мали тільки 1, 4% загонів» [22, 226].
Питання радіозв’язку в число найважливіших виносить і І. Артем’єв, колишній начальник відділу зв’язку ЦШПР, цитуючи свого керівника П. Пономаренка: «Радіо, тільки радіо зараз нам найнеобхідніше. З ним пов’язані і безпека партизанів, і ефективність їхньої боротьби» [23, 6-7]. На перших порах широкого застосування набув спосіб передачі даних через зв’язкових. Наприкінці 1941 р. О. Федоровим для встановлення зв’язку з Великою землею до лінії фронту було направлено декілька груп. Як показав час, деякі з них були викриті і знищені [23, 7]. Уже в 1942 р. тільки ЦК КП (б) У направив на окуповану територію 55 своїх зв’язкових [22, 226]. Це не беручи до уваги внутрішнього зв’язку та між сусідніми загонами, де інших видів обміну інформацією не було практично до кінця окупації регіону. Разом із тим кур’єрській службі не вистачало оперативності, «у результаті їхні зведення втрачали свою цінність» [24, 208]. На момент створення УШПР радіозв’язок було встановлено з 22 загонами [22, 237; 25, 13], хоча дещо іншу цифру наводять І. Курас та А. Кентій [24, 208].
Момент проходження першого радіосигналу широко висвітлено у спогадах колишніх партизанських ватажків. Чернігівським об’єднаним партизанським загоном ім. Й. Сталіна із Москвою регулярний радіозв’язок було встановлено 9 січня 1942 р., після прибуття до партизанів групи радистів на чолі з капітаном Григоренком [26, 136] (хоча сам О. Федоров акцентував увагу читача на 3 січня 1942 р. [27, 288]). 11 квітня 1942 р. отримали можливість спілкування з центром і партизани Путивльського об’єднаного партизанського загону: «У Старій Гуті ми одержали очікувану рацію. 11 квітня з літака вистрибнули на парашутах три радисти з похідною радіостанцією» [28, 75]. Через місяць, після встановлення зв’язку, С. Ковпак та С. Руднєв у листі до секретаря ЦК КП (б) У М. Хрущова зазначили: «Необхідно мати радіозв’язок безпосередньо зі штабом фронту, щоб увесь цінний матеріал радіозведень, що збирається партизанськими загонами, поступав безпосередньо командуванню фронту для ухвалення відповідних рішень» [29]. У лютому 1942 р. вийшов на зв’язок із Москвою і загін ім. 24-ї річниці РСЧА: «Прикидаю текст радіограми: організували партизанський загін, діємо в південній частині Брянського лісу. Чекаємо вказівок» [30, 146]. Радіовузол загону ім. 24-ї річниці РСЧА став центром передачі зв’язку для партизанів Брянського лісу. Про свої перші ефіри з розташування сабурівського загону згадував радист О. Хабло: «З усіх загонів, що діяли у Брянській та Орловській областях, щоденно прибували зв’язкові – привозили для передачі в Центр звіти про здійснені диверсії, розвідувальні дані, інше» [31, 31].
Партизанський рух на другу половину 1942 р. поступово перетворився на грізну силу, яка була вже здатна протиставити ворогові злагоджені бойові одиниці та розгалужену розвідувальну та диверсійну мережі. Створені партизанські дивізії наводили жах на цілі регіони окупованої України. Проте, в умовах війни для розвитку руху Опору було втрачено дорогоцінний час, головною причиною чого стали прорахунки влади ще в 1930-х рр., коли було знищено те, що з такими труднощами відновлювалося вже на території окупованій ворогом.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1.  Чайковський А. С. Невідома війна: (Партизанський рух в Україні 1941 – 1944 рр. мовою документів, очима історика). – К., 1994.
  2.   Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941 – 1945 рр.) / Упор.
  3. Бажан та ін. – К., 2001.
  4.   Кентій А., Лозицький В. Війна без пощади і милосердя: Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні (1941
  5. 1944). – К., 2005.
  6.   Гогун А. Сталинские коммандос. Украинские партизанские формирования. Малоизученные страницы истории. 1941 – 1944. – М, 2008.
  7.   Боярский В. И. Партизанство вчера, сегодня, завтра.
  8. М., 2003.
  9.   Попов А., Цветков А.. Русский диверсант Илья Старинов. – СПб., 2003.
  10.   Старинов И. Г. Мины замедленного дейстия. Размышления партизана-диверсанта. – Кн. 2 // Альманах «Вымпел». – 1999.
  11.   Строкач Т. А. Наш позивний – Свобода. – К., 1975.
  12.   Кучер В. І. Рух Опору на окупованій території України: політичний аспект //Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей. – 2004. – Вип. 8. – Ч. 2.
  13.   З постанови ЦККП (б) У «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ// Фонди Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 -1945років» (далі – Фонди НМІВВВ). – НД-10804.
  14.   «... Создавать невыносимые условия для врага и всех его пособников. «. Красные партизаны Украины, 1941
  15. 1944: малоизученные страницы истории: Док. и мат. / Сост. А. Гогун, А. Кентий. – К., 2006.
  16.   ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 63.
  17.   ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 63.
  18.   Коваль М. В. Україна: 1939 – 1945. Маловідомі і непро- читані сторінки історії. – К., 1995.
  19.   Армстронг Д. Советские партизаны. Легенда и действительность. 1941 – 1944. -М., 2007.
  20.   Ніколаєць Ю. О. Політичні настрої селян України на початку радянсько-німецької війни (червень 1941 – липень 1942 рр.) // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. – 2010. – № 1.
  21.   Косик В. М. Україна і Німеччина у Другій світовій війні.
  22. Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993.
  23.   Україна в Другій Світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних матеріалів / Упор. В. М. Косик. – Т. 1. – Б. м., б. р.
  24.   ОУН-УПА на Сумщині. – Т. 2 / Упор. Г. Іванущенко. – Суми, 2009.
  25.   ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 22. – Спр. 118.
  26.   Політична історія України. ХХ ст. : У 6 т. / Редкол. :
  27. Курас та ін. – Т. 4: Україна у Другій світовій війні, 1939 – 1945. – К., 2003.
  28.   Патриляк І., Боровик М. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. – Ніжин, 2010.
  29. Артем 'єв І. М. В ефірі партизани. – М., 1971.
  30. Курас И., Кентий А. Штаб непокоренных (Украинский штаб партизанского движения в годы Великой Отечественной войны). – К., 1988.
  31. Кентій А., Лозицький В. Радянські партизани. 1941 – 1944: світло і тіні. – К., 2010.
  32. Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941 – 1945 гг.) : Сб. док. и мат. – К., 1978.
  33. Федоров О. Ф. Підпільний обком діє. – К., 1949.
  34. Ковпак С. А. Від Путивля до Карпат. – К., 1973.
  35. Лист командування Путивльського об'єднаного партизанського загону секретарю ЦККП (б) У тов. М. С. Хрущову // Фонди НМІВВВ. – КН-11358. – Д-1987.
  36. Сабуров О. М. Відвойована весна. – К., 1980.
  37. Мацуй П., Хабло А. Говорит Большая земля. – К., 1990.
 
 
Фото Капча