Профорієнтація учнів на сучасному етапі

 

Профорієнтація учнів на сучасному етапі

Вибір професії

Професійне самовизначення і самосвідомість

Професійне самовизначення і профконсультація

Методи діагностики професійної самосвідомості і ціннісних орієнтацій

 

 

На сучасному етапі визначені основні вимоги до загальноосвітньої школи. Це розвиток індивідуальних здібностей вчаться, розширення диференційованого навчання відповідно до їх запитів і схильностей, розвиток мережі спеціалізованих шкіл і класів з поглибленим вивченням різних предметів, забезпечення відповідності рівня середньої освіти вимогам науково-технічного прогресу.

Проте, не дивлячись на деякі позитивні результати, профорієнтація в сучасних умовах все ще не досягає своїх головних цілей – формування у учнів професійного самовизначення, відповідного індивідуальним особливостям кожної особи і запитам суспільства в кадрах, його вимогам до сучасного трудівника. Суттєвим гальмом розвитку профорієнтації є те, що вона, як правило, розрахована на деякого усередненого учня; відсутній індивідуальний, диференційований підхід до особи вибираючого професію; використовуються в основному словесні, декларативні методи, без надання можливості кожному спробувати себе в різних видах діяльності, у тому числі і в обираній. Багато міст і райони не забезпечене поточною інформацією про потреби в кадрах; слабо здійснюється підготовка кваліфікованих фахівців – профорієнтаторів.

Про низьку результативність роботи профорієнтації з школярами свідчать і суперечності, пов'язані з професійним самовизначенням учнів: між їх схильностями, здібностями і вимогами обираної професії; усвідомленням рівня свого загального розвитку і можливістю менш кваліфікованої роботи; їх домаганнями і реальними можливостями заповнення вакантних місць; схильністю і уявленням про престиж професії; бажанням наперед спробувати себе в обираній професійній діяльності і відсутністю такої можливості в школі і найближчому її оточенні; невідповідністю здоров'я, характеру, звичок вимогам, що вимагає професія і ін. Дані суперечності можна віднести до групи внутрішніх, особово-психологічних.

Але не менш значущі і суперечності соціально – економічні: між збільшеними вимогами до сучасного фахівця і діючими формами і методами, що склалися на основі уявлень про екстенсивні шляхи розвитку народного господарства, його кадрового забезпечення; професійними планами молоді з високим рівнем освіти і економічною необхідністю народного господарства заповнити вакантні робочі місця з важким фізичною працею; потребою загальноосвітньої школи і інших соціальних інститутів у фахівцях – профорієнтаторах і відсутністю стабільної комплексної підготовки їх у вузах країни; необхідністю координації і інтеграції профорієнтованих дій і рішенням її вузьковідомчими шляхами і засобами.

Аналіз накопиченого досвіду у області теорії і практики профорієнтації, виявлених суперечностей, шляхів їх розвитку і рішення дозволяє таким чином сформулювати визначення профорієнтації: це багатоаспектна, цілісна система науково – практичної діяльності суспільних інститутів, відповідальних за підготовку підростаючого покоління до вибору професії і вирішальних комплекс соціально – економічних, психолого – педагогічних і медико – фізіологічних задач по формуванню у школярів професійного самовизначення, відповідного індивідуальним особливостям кожної особи і запитам суспільства в кадрах високої кваліфікації.

Система профорієнтації є підсистемою загальної системи трудової підготовки школярів, безперервної освіти і виховання, мета яких – всесторонній розвиток особи, гармонійне розкриття всіх творчих сил і здібностей, формування духовної культури підростаючого покоління. Вона реалізується рішенням комплексу вищеназваних задач, що забезпечують професійне самовизначення учнів.

Профорієнтація, будучи цілісною системою, складається з взаємозв'язаних підсистем (компонентів), об'єднаних спільністю цілей, задач і єдністю функцій. Організаційно – функціональна підсистема – діяльність різних соціальних інститутів, відповідальних за підготовку школярів до свідомого вибору професії, виконуючих свої задачі і функціональні обов'язки на основі принципу координації.

Логіко-змістовна підсистема – професійна освіта учнів, розвиток їх інтересів і схильностей, максимально наближених до професійних; професійна консультація, професійний підбір, соціально – професійна адаптація.

Особова підсистема – особа школяра розглядається як суб'єкт розвитку професійного самовизначення. Останнє характеризується активною позицією, тобто прагненням до творчої діяльності, самовираженням і самоствердженням в професійній діяльності; спрямованістю, тобто стійкою домінуючою системою мотивів, переконань, інтересів, відношенням до засвоюваних знань і умінь, соціальних норм і цінностей; рівнем етичної і естетичної культури; розвитком самосвідомості; уявленням про себе, своїх здібностях, особливостях характеру.

Процес професійного самовизначення обумовлений розширенням і поглибленням творчої, суспільно – значимий (трудовий, пізнавальний, ігровий, комунікативний) діяльності учнів, формуванням етичної естетичний і екологічної культури.

Управлінська підсистема припускає збір і обробку інформації про процеси, явища або стан системи профорієнтації, вироблення програми дій, регулювання процесу реалізації і розробку рекомендацій по її вдосконаленню. Програма управління профорієнтацією шкіл є складовою частиною управління соціально-економічним розвитком району, міста, регіону.

Всі підсистеми профорієнтації взаємозв'язані між собою і в цьому взаємозв'язку придбавають нові, інтеграційні якості. Система профорієнтації виконує діагностичну, повчальну, формуючу і розвиваючу функції.

Профорієнтація є безперервним процесом і здійснюється цілеспрямовано на всіх вікових етапах.

 

 

Цілі профорієнтації продиктовані суспільством, його задачами, потребами. Провідною метою в діяльності вчителя є підготовка школярів до свідомого вибору професії. На основі загальної стратегічної мети і головних задач профорієнтації вчитель ставить перед собою задачу і ближчі, конкретніші цілі: озброєння учнів певними знаннями, формування умінь і навиків, розкриття творчих можливостей і потреб, виховання естетичної свідомості, моральності і т. д. В результаті це визначить рівень розвитку особових якостей школярів. Залежно від ступеня вихованості учнів їх цілі можуть бути направлені на рішення близьких і віддаленіших, як соціально значущіших, так і особистих цілей. Діяльність,