Приклади об’єктів інтелектуальної власності

9. Бренд, логотип, лейбл, товарний знак, торгова марка, знак обслуговування – усе це різновидності одного і того же поняття, визначеного Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» і охоронюваного як знак для товарів і послуг.

 

 

Правовідносини щодо охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності регулюють правові норми про надання, використання та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні, викладені в Конституції України, цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавстві, окремих законах України та 10 спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності.

Останнім часом з’явилась тенденція до зростання комерційної активності у сфері промислової власності (винаходи і корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг).

Особливої уваги потребує охорона такого важливого об’єкта промислової власності, як знак для товарів та послуг, який дає можливість споживачам відрізняти товар один від одного, заохочує до підтримання високої якості продукції. Знак для товарів та послуг вказує на власника і захищає його права від недобросовісної конкуренції. Правова охорона цього об’єкта здійснюється за Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15. 12. 1993 р. № 3689-XII зі змінами (Закон), який передбачає також передачу права власності або надання ліцензії на використання знака для товарів і послуг (п. п. 4-6 ст. 16 Закону).

Договір про передачу права власності та ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. При цьому передача права власності та надання ліцензії на використання знака вважаються чинними для будь-якої іншої особи від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені та після внесення їх до Реєстру, тобто публікація відомостей є оповіщенням третіх осіб про факт передачі прав. Аналогічні норми є і в інших законах про охорону прав інтелектуальної власності.

До функцій Державного департаменту інтелектуальної власності не входять повноваження щодо контролю виконання сторонами зобов’язань, включаючи зобов’язання стосовно патентно-правових гарантій. Не передбачається також адміністративний порядок розгляду спорів про передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності, які охороняються законом. Держдепартаментом здійснюється внесення відомостей про таку передачу до реєстру.

Закон застерігає, що передача права власності на знак для товарів та послуг не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу, але це питання належить до компетенції суду, оскільки законом визначено, що суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про встановлення власника охоронного документа, укладання та виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника охоронного документа тощо.

Отже, питання введення в оману споживача може вирішуватися тільки у судовому порядку, тому що факт введення в оману повинен бути доведеним.

Наприклад, у результаті придбання Державним концерном “Укрспирт” у ВКК “АЛКО” знаків для товарів і послуг та промислових зразків споживачі були введені в оману відносно виробника товарів. Пізніше концерн “Укрспирт” надав ліцензії на використання цих самих об’єктів промислової власності ВКК “АЛКО”. Аналогічні ліцензії було надано й іншим підприємствам-виробникам (всього близько 50 ліцензій).

Як було встановлено судом, така передача прав нанесла збитки ВКК “АЛКО” у зв’язку з тим, що підприємство платило правонаступнику за дозвіл на використання тих об’єктів промислової власності, власником яких воно було спочатку. Такі дії призвели до зменшення прибутку підприємства та відповідно до зменшення відрахувань до держбюджету, а також вплинули на зростання собівартості продукції.

Рішенням Арбітражного суду м. Києва від 17. 05. 2006 ці договори про передачу прав власності на знаки для товарів і послуг та промислові зразки було визнано недійсними повністю.

Не менш цікавим є такий об’єкт інтелектуальної власності, як зазначення походження товарів. Чи є порушенням Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” та Кодексу України про адміністративні правопорушення виготовлення, з метою реалізації суб’єктами підприємницької діяльності, на території України товарів широкого вжитку (одяг, взуття тощо), на яких, крім знака для товарів і послуг нанесено маркування “MADE IN EUROPE”, “MADE IN GERMANY”, “MADE IN ITALY” тощо, якщо на самому товарі, на упаковці, бирках чи ярликах відсутня інша інформація щодо географічного місця походження товару?

Зазначення походження товару – термін, який охоплює просте зазначення походження товару та кваліфіковане зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару – будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. Наприклад, “MADE IN GERMANY”, зображення Ейфелевої вежі тощо. А маркування “MADE IN EUROPE” не може розглядатися як географічне зазначення походження товару, тому що взагалі не вказує на конкретне місце виробництва товарів. Така вказівка зазвичай вживається в Україні щодо пунктів продажу товарів “second hand” для інформування про те, що товари зібрані для перепродажу і походять з країн Європейського континенту.

Законом України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16. 06. 1999 р. № 752-XIV (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2188-III від 21. 12. 2000 р.) встановлено, що правова охорона простого зазначення походження товару полягає у недопущенні використання зазначень, які є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять споживачів в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Якщо існує можливість введення споживача в оману, за рішенням суду такий неправомірно маркований товар може бути вилучено з обігу.

Відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів” від