Принцип посередництва в соціальній роботі

Отже, використовувані соціальним працівником прийоми і методи активізації повинні передбачати поступовий, цілеспрямований і планомірний розвиток позитивного мислення і одночасне формування соціалізаційних мотивів. Для системи роботи соціального працівника, який прагне активізації підопічного, дуже важливо мати на увазі, що в розумовій діяльності можна виділити три рівні:

рівень розуміння;

рівень логічного мислення;

рівень творчого мислення.

Система роботи з соціальної активізації повинна містити в собі систему прийомів, які направляють розумову діяльність у процес сприйняття людьми матеріалу, який надається соціальним працівником безпосередньо або у вигляді роздаткового матеріалу. Необхідно також мати чітке уявлення про те, які прийоми пояснення матеріалу забезпечують найбільш глибоке засвоєння і сприяють всебічному розвитку мислення. Вибір прийомів пояснення визначається рівнем розвитку підопічних і характером матеріалу.

Відповідно до сучасних поглядів процес активізації у соціальній роботі відбувається в три етапи.

I етап характеризується виникненням (у ході пізнання або практичної діяльності) проблемної ситуації, її первісним аналізом і формулюванням проблеми.

II етап процесу – це пошук шляхів вирішення проблеми. Цей пошук відбувається в ході детального аналізу проблеми на основі наявних знань. Якщо виникає така необхідність, то потребу у знаннях про об'єкт дослідження можна поповнити, вивчаючи відповідну літературу або виконуючи необхідні експериментальні дослідження. Часто принцип вирішення знаходять чисто логічно, строго доказово. Іноді об'єкт дослідження пізнаний недостатньо, а знання про нього не тільки неповні, але й суперечливі. У цьому випадку доказово вивести принцип рішення виниклої проблеми не вдається.

III етап активізації – етап протиріччя знайденого (або вгаданого) принципу вирішення проблеми і його перевірка. На цьому етапі принцип вирішення реалізується у вигляді окремих результатів творчості: вирішення нового завдання, обгрунтування і розробки конструкцій, теорій і т. д. Отримані результати перевіряють експериментально, узгоджують з іншими теоретичними даними тощо.

Розглянута структура активізаційної діяльності дозволяє виділити її істотні риси. Для неї мислення характерні не тільки розвиненість логічного мислення, об’ємність знань, але і гнучкість, критичне мислення, швидкість актуалізації потрібних знань, здатність до висловлення інтуїтивних суджень, вирішення завдань в умовах повної детермінованості.

У процесі соціальної роботи до активізуючих доцільно віднести всі ті завдання, принцип виконання яких не зазначений, а часто і не відомий явно. Він повинен бути сформульований підопвчними самостійно, у ході аналізу завдання, на основі наявних знань і накопиченого досвіду при вирішенні поставлених завдань.

Виділені три умови активізаційної діяльності можуть бути покладені в основу системи роботи соціального працівника з соціальної активізації. Вихідним моментом у цій роботі має бути забезпечення глибокого розуміння підопічними матеріалу, викладеного соціальним працівником або у книзі (I рівень). Лише на фоні систематичної роботи, яка забезпечує глибоке розуміння підопічними матеріалу, можуть застосовуватися різні прийоми і завдання, які вимагають від них самостійного вирішення активізаційних завдань на II і III рівнях активності (тобто на основі логічного або творчого мислення).

Хворі на ВІЛ/СНІД кожній країні складають предмет турботи держави, оскільки проблема цієї епідемії стоїть надзвичайно гостро. Одним з основних принципів роботи з людьми, хворими на ВІЛ/СНІД є принцип перманентної активізації. Необхідно поважати і приймати клієнта таким, яким він є, намагатися постійно давати йому зрозуміти, що життя ще не скінчилося і попереду – ще багато можливостей для самореалізації.

Професійна компетентність соціального працівника полягає, безумовно, у знанні симптоматичних і психологічних особливостей хворих на ВІЛ/СНІД, врахувані приналежності таких клієнтів до тієї або іншої соціальної групи. Потреби, інтереси, захоплення, світогляд, найближче оточення, житлово-побутові, матеріальні умови, спосіб життя клієнтів – все це і багато чого іншого знаходиться в полі зору справжнього професіонала, що, безсумнівно, дає можливість вибрати оптимальну технологію соціальної допомоги, грамотно визначити проблему і шляхи її вирішення

У людей, хворих на ВІЛ/СНІД, повинна бути сформована надія бути потрібним людям, соціумові, не бути ними відштовхнутими. Для цього використовуються різні прийоми: виявивши проблему, зробити все, щоб реалізувати хоча б деякі потреби, допомогти встановити контакт із родичами, оформити необхідні запити і т. д. І, звичайно, дуже важлива конкретна допомога дією: запросити людину відвідати масові заходи, допомогти її познайомитися з людьми, які не мають зайвих стереотипів, запропонувати взяти участь у виставці, у конкурсі творчих робіт, підтвердивши те, що хвороба ще не означає виключення з активного життя тощо.

Однією з проблем соціальної роботи з людьми, хворими на ВІЛ/СНІД, є проблема самотності та адаптації до нового стилю життя, коли багато людей, дізнавшись про хворобу, відштовхуються від людини. Під подібною самотністю розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, острах наслідків самотнього способу життя, важке переживання пов’язаних з втратою істотних життєвих цінностей чи близьких людей, переживання, через те що від них відмовляються близькі, постійне відчуття покинутості, марності і непотрібності власного існування.

Почуття самотності виявляється у багатьох випадках, однак у хворих на ВІЛ/СНІД воно набуває особливої актуальності і значущості для особистості. Самотність при цьому – поняття далеко не однозначне, власне кажучи, воно має соціальний зміст – самотність як відсутність родичів, дітей, онуків, друзів, а також самотність, як різке зниження можливостей людського спілкування для багатьох людей, які хворі на ВІЛ/СНІД.

Стратегія соціальної роботи з хворими на ВІЛ/СНІД визначається сферою відмінностей феноменів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об’єктивну відсутність суспільних контактів, самотність не є суб’єктивним психічним станом. Ступінь самотності залежить від чекань, які сформувалися у людей, хворих на ВІЛ/СНІД, стосовно оточуючих.

Наступною проблемою є проблема адаптації до хвороби. Вона, у свою чергу, пов’язана із проблемами виключення з соціуму, з принципами моральної реабілітації хворих, з мотивацією продовження активної трудової діяльності після отримання діагнозу, адаптацією до нового періоду життя. Як загальні стратегічні висновки для організації практики соціальної роботи з хворими на ВІЛ/СНІД можна назвати такі:

об’єктивно встановлено, що постановка позитивного діагнозу про ВІЛ/СНІД призводить до погіршення фізичного і психічного стану 85% чоловіків і 90% жінок;

ВІЛ/СНІД є невиліковним синдромом, який буде з людиною протягом усього ї життя і процес адаптації до нього залежить від впливу широкого кола чинників зовнішнього середовища (умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій та інших) ;

підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму, невідповідності функцій організму хворих на ВІЛ/СНІД вимогам професійної діяльності і умовам її виконання;

Основне завдання соціальної роботи з людьми, хворими на ВІЛ/СНІД, пов’язане з їх психологічним і соціальним захистом. Соціально-психологічний захист – це комплекс соціальних і правових гарантій для громадян, хворих на ВІЛ/СНІД, який грунтується на принципах людинолюбства і милосердя з боку держави по визначенню до них членів суспільства, які цього потребують.

Істотною стороною спілкування соціального працівника з клієнтом, хворим на ВІЛ/СНІД, виступає перцепція, тобто сприйняття один одного як партнера по відносинах і встановлення на цій основі взаєморозуміння.

З врахуванням принципу активізації домінантний суб'єкт спілкування очолює діалог, прагне взяти ініціативу на себе в бесіді, у звертанні з проханнями і вимогами його не турбує їх розумність і доцільність. Таке його ставлення можна вловити по поставі, міміці, жестах, поглядах, репліках. Часом він буває настирливий у спілкуванні, багаторазово повторює те саме. Соціальному працівникові необхідно дати такому клієнтові можливість виявити свою домінантність.

Недомінантний суб'єкт спілкування – людина (клієнт), яка постійно почуває себе прохачем, дуже чутлива до стану партнера – соціального працівника. Вона надто сором’язлива у своїх проханнях, їй складно їх висловити. Важливо допомогти їй в спілкуванні: стимулювати, підтримувати, надавати ініціативу і можливість виразити себе, викласти свої прохання.

Світ хворих на ВІЛ/СНІД своєрідний. Тут існують свої критерії, свої оцінки, свої закони. Допомогти хворому на ВІЛ/СНІД – це насамперед сприйняти і зрозуміти його світ, світ людини, яка потребує моральної підтримки, однак прихованої, непрямої. Отже, основним завданням соціального працівника при роботі з людьми, хворими на ВІЛ/СНІД, з врахуванням принципу активізації, є формування в клієнта адекватного бачення світу, активної життєвої позиції на противагу думці “я нікому не потрібен”.

 

Принцип активизации в социальной работе / под ред. Ф. Парслоу. – М., 1997.

Фирсов М. В., Шапиро Б. Ю. Психология социальной работы. М. : Академия, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова Т. І. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005.

Пінчук Т. С. Шлях до істини чи досконалості через життєтворчість Г. Сковороди // Вісник ЛДПУ. – 2005. – С. 11-13.