Принципи формування екологічних понять на уроках Біології

в) Чим пояснюється такий парадоксальний факт: «цвітіння» води – масове розмноження водоростей – супроводжується загибеллю риби?

5. Демонстрування досвіду або повідомлення про нього можуть стати основою для створення проблемної ситуації.

а) В двох однакових посудинах знаходиться культура хлорели. В дослідний посуд помістили планктонних ракоподібних, які харчуються хлорелою. Через деякий час чисельність хлорели в ній збільшилась у порівнянні з контрольним посудом.

Знайдіть пояснення отриманим результатам.

б) Дослід Гаузе заключається в наступному: якщо популяції двох близьких видів інфузорій хвостатої та інфузорії золотистої ростити окремо, надаючи їм певну кількість їжі, то особини в середині популяції розмножуються і досягають деякої постійної чисельності. Але якщо ці два види ростити сумісно при такій же кількості їжі, то до кінця 16-го дня виживає тільки інфузорія золотиста.

Як можна пояснити результати цього досліду.

Проблемний підхід до навчання передбачає обов'язкове формування в учнів прийомів розумової діяльності: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо, виключає в себе логічні операції, необхідні для вибору екологічного цілеспрямованого рішення. [3].

Школа покликана дати учням основи екологічних знань, сформувати екологічний стиль мислення, навчити правил екологічно доцільної поведінки та здорового способу життя, тобто виховувати екологічну культуру особистості. У зв'язку з цим важливе значення має моніторинг екологічного виховання – систематичне вивчення його стану. Тим часом відомо, що моніторинг екологічного виховання, як і діагностика навчально-виховного процесу взагалі, належить до найслабкіших ланок педагогічної теорії та практики. [4].

Були розроблені критерії визначення рівня екологічної культури школярів різного віку – наукові, емоційно-ціннісні, нормативні, діяльнісні. У діагностичній методиці їх сформульовано так.

1. Екологічні знання.

2. Екологічні мотиви і цінності.

3. Поведінка в природі.

4. Спосіб життя (стосовно навколишнього середовища та свого здоров'я).

5. Посильна участь в екологічній діяльності. [10].

Ці критерії враховано для трьох рівнів екологічної культури учнів.

І рівень – низький.

- поверхові, фрагментарні екологічні знання;

- споживацька орієнтація щодо навколишнього середовища; байдужість до випадків заподіяння цьому шкоди;

- порушення правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

- нездоровий спосіб життя (багато необов'язкових, надмірних видів споживання, нераціональне харчування, відсутність намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, відсутність прагнення зменшити кількість побутових відходів, наявність шкідливих звичок) ;

- неучасть у посильній екологічній діяльності.

II рівень – середній.

- досить глибокі екологічні знання з окремих питань, але загалом недостатньо систематизовані;

- орієнтація на необхідність збереження та охорони навколишнього середовища, небайдужість до випадків порушення вимог до правил поведінки в ньому;

- утримання від порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

- не зовсім здоровий спосіб життя (окремі необов'язкові види споживання, нераціональне харчування, намагання зменшити витрати енергетичних і матеріальних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок.

III рівень – високий.

- системні знання про екологічні закономірності, екологічні проблеми людства та шляхи їх розв'язування;

- розуміння необхідності докорінних змін у взаємодії людини з природою з метою її відновлення. Вияв грамотної громадянської позиції щодо випадків порушень правил поведінки в навколишньому середовищі;

- недопущення порушень правил поведінки в навколишньому природному середовищі;

- здоровий спосіб життя (окремі необов'язкові види споживання, намагання раціонально харчуватися, намагання зменшити витрати матеріальних та енергетичних ресурсів, прагнення зменшити кількість побутових відходів, відсутність шкідливих звичок) ;

- посильна з власної ініціативи участь в екологічній діяльності. Виходячи з критеріїв та рівнів екологічної культури школярів, визначаються показники, за якими робляться висновки про результативність екологічного виховання:

підвищення якості екологічних знань;

переорієнтація, зміна мотивів та цінностей щодо навколишнього середовища;

дотримання правил поведінки у природі;

позитивні зміни у способі життя;

участь в екологічній діяльності. [8].

Узагальненим показником ефективності екологічного виховання є підвищення рівня екологічної культури школярів. Остання є системним утворенням, що складається з таких компонентів, як:

екологічні наукові знання;

способи мислення;

риси світогляду;

відношення і моральні позиції;

практичні дії, які забезпечують гармонійну взаємодію людини з природою;

підтримання збалансованого розвитку суспільства. [4].

Отже, діагностика екологічного виховання – досить складний процес, де не можна обійтися методами анкетування, опитування, тестування. Такими методами можна скористатися тільки для вимірювання першого показника – підвищення якості екологічних знань. Щодо інших показників, то за допомогою цих методів можна отримати лише окремі дані. Адже нерідко учні досить добре обізнані з екологічними питаннями, вимогами до поводження в навколишньому середовищі (або інтуїтивно відчувають, чого від них чекає вчитель), тож дають грамотні відповіді на запитання анкет, добре орієнтуються в запропонованих тестами уявних ситуаціях. Та в повсякденній поведінці ці самі учні порушують екологічні вимоги, не турбуючись про можливі наслідки. Причина в тому, що їхні екологічні знання не перетворилися на особисто значущі мотиви і цінності, в екологічні поняття. [10].

 

 

Балан П. Г., Вервес Ю. Г. Загальна біологія: Підручник для учнів 10-11-х класів середньої загальноосвітньої школи. – К. : Генеза, 1998. – 296 с.

Білявський Г. О. та ін. Основи загальної екології. – К. : Либідь, 1995. – 374 с.

Білявський Г. О., Падун М. Проблеми і завдання сучасної екології // Вісник ПАН України. – 1993. – №3. – С. 26-27.

Борейко В. Е. Введение в природоохранную эстетику. – Серия: Охрана дикой природы. – Вып. 5. – К. : Эколого-культурный центр, 1977. – 96 с.

Боровицкий П. И. Методика преподавания биологии. – М. : Выш. шк, 1962. -336с.

Вербицкий А. А. Основы концепции развития непрерывного экологического образования // Педагогика. – 1997. – №6. – С. 31-36.

Волкова А. С. Форми організації екологічної освіти і виховання // Екологічне виховання школярів. -К., 1985. – С. 12-46. Іб. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.

Голубець М. А. Плівка життя. – Львів: Поллі, 1997. – 283 с.

Грабовська І. Особистісні виміри екології. – К. : Генеза, 1995. – С. 56.

Екологічна освіта школярів: 36. програм для 5-11 класів. -К., 1997. – 56 с.

Зверев И. Д. Экология в школьном обучении. – М. : Знание, 1980. – 96 с.

Корсунська В. М., Мироненко Г. Н., Мокеєва З. О., Верзілін М. М. Уроки загальної біології: Посібник для вчителя. – К. : Рад. пік., 1989. – 320 с.

Крисаченко В. С. Екологічна культура. – К. : Заповіт, 1996. – С. 550.