Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

За кожної з описаних форм сибірки можуть розвитися сепсис з бактеріємією, виникати вторинні осередки (менінгіт, ураження печінки, селезінки тощо).

Діагноз і диференційний діагноз. Розпізнавання сибірки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер матеріалу, що оброблявся, місце надходження сировини, контакт з хворими тваринами тощо). Враховують також характерні зміни шкіри біля воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряк і гіперемія, анестезія виразки). Слід пам’ятати, що у людей, які отримали щеплення, всі зміни шкіри можуть бути слабо виражені й нагадувати стафілококові захворювання (фурункули тощо). Лабораторним підтвердженням діагнозу можуть бути виділення культури палички сибірки та її ідентифікація. Для дослідження беруть вміст пустули, везикули, тихорєцький випіт зі струпа. Якщо є підозра на легеневу форму сибірки, беруть аналіз крові, мокротиння, випорожнення. У разі шкірних форм гемокультуру виділяють рідко.

Взяття й пересилання матеріалу проводять з дотриманням усіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовни) застосовують реакцію термопреципітації (реакція Асколи). Для виявлення збудника використовують також імунофлуоресцентний метод. Як допоміжний метод можна взяти шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном – антраксином. Препарат вводять внутрішньошкірно (0, 1 мл). Результат враховують через 24 і 48 годин. Позитивною вважають реакцію за наявності гіперемії та інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 годин. Необхідно диференціювати від фурункула, карбункула, пики, зокрема й від буллезної форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, меліоідозу, легіонеллезу й важких пневмоній інших етиологій.

Ще однією не менш небезпечною хворобою є холера. Її відносять до особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Збудник холери – холерний вібріон. Інкубаційний період хвороби – 1-5 діб. Джерелом інфекції є хвора людина й бактеріоносій. Хворі в гострій стадії виділяють збудника не тільки з випорожненнями, а й з блювотними масами. Вібріони добре зберігаються в зовнішньому середовищі, особливо у воді холодних водойм.

Ознаки захворювання. Хвороба починається гостро з проносу, який частішає до 10 і більше разів на добу, випорожнення мають вигляд білуватої водянистої рідини з плаваючим вкрапленням слизу й нагадують рисовий відвар. До проносу приєднується сильна блювота. Стан хворого погіршується, з’являються ознаки зневоднення (риси обличчя загострюються, очні яблука западають, знижується пружність шкіри). Пульс стає частим і слабким, з’являються судоми.

Останнім часом усе частіше зустрічається холера Ель-Тор зі стертими й легкими формами захворювання, але більш частим вібріоносійством. Хворих зазвичай госпіталізують до інфекційної лікарні. Їх транспортування здійснюють на спеціально виділеному транспорті в супроводі медичного працівника. На транспорті треба мати ємкості для збирання виділень хворого, дезінфікуючі розчини й необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги.

Лікування. Слід поповнювати втрачену воду й солі шляхом введення спеціальних сольових розчинів, давати хворому питво й антибіотики. Виписують хворого з лікарні тільки тоді, коли отримано три негативних результати бактеріологічних досліджень випорожнень. За особами, які перенесли холеру, встановлюють диспансерне спостереження впродовж трьох місяців.

Профілактика. Попередження замету холери на територію країни здійснюється комплексом санітарно-карантинних заходів. З появою навіть одиничних випадків холери встановлюють карантин на п’ять діб.

За вказівкою лікаря необхідно обстежитися на вібріоносійство. Під керівництвом медперсоналу проводять екстрену профілактику антибіотиками, повну санітарну обробку й дезинфекційні заходи.

Режим роботи в ізоляторі. Робота в ізоляторі спрямована на забезпечення персоналом особистої та загальної профілактики проти зараження інфекційними захворюваннями. Дотримання режиму обов’язкове для всього медичного й обслуговуючого персоналу. Усі без винятку повинні знати режим роботи й обсяг своїх функціональних обов’язків. Персоналу має бути проведена імунізація, а у разі необхідності йому призначають специфічну екстрену профілактику. В ізоляторі слід працювати в захисному одязі, забороняється виходити в ньому за межі ізолятора, а також їсти в ньому, пити воду й курити.

Медичному та іншому обслуговуючому персоналу слід щодня робити дворазову термометрію тіла. Медичний персонал і працівники харчоблоку один раз на 10 днів мають обстежуватися на вібріоносійство. У кожному приміщенні й на робочих місцях повинен бути дезінфікуючий розчин для обробки рук. Після закінчення роботи виходити з ізолятора дозволяється тільки через санпропускник.

Прибирання приміщень має проводитися тільки вологим способом і щонайменше двічі на день. Інвентар зволожують 5% -вим розчином лізолу (3% -вим розчином хлораміну, 1% -вим розчином хлорного вапна). Після закінчення прибирання весь інвентар має бути продезінфікований.

Ще однією гострою інфекційною хворобою є чума. Її збудником є паличка. Захворювання належить до групи особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Інкубаційний період – 1-8 діб, у середньому 2-4 доби. Основними носіями інфекції є гризуни (бабаки, ховрашки, піщанки, пацюки). Переносниками її збудника є блохи, в організмі яких розмножуються бактерії. Можливе також інфікування людини через ушкоджену шкіру під час контакту з гризунами й іншими хворими тваринами. У разі зараження людини в природних осередках розвивається бубонна чи септична чума, повітряно-краплинної передачі збудника від хворих людей – її легенева форма.

Ознаки захворювання. Швидке підвищення температури до 39-40, лихоманка, сильний головний біль, запаморочення, хитка хода, невиразна мова, можливі психомоторні порушення. За бубонної форми спершу виникає біль в місці майбутнього бубону, збільшуються лімфатичні вузли, потім з’являється хворобливий бубон. За легеневої форми інтоксикація найтяжча: задишка, кашель з