Природні та антропогенні джерела забруднення повітря, їх вплив на здоров’я людини

фотохімічного забруднення повітря тісно пов’язані з режимом руху автотранспорту. У період високої інтенсивності руху вранці і ввечері відзначається пік викидів в атмосферу оксидів азоту та вуглеводнів. Саме ці з’єднання, вступаючи в реакції один з одним, обумовлюють фотохімічне забруднення повітря.  Оксид вуглецю II (СО). Концентрація оксиду вуглецю II у міському повітрі більше, ніж будь-якого іншого забруднювача. Однак оскільки цей газ не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, наші органи почуттів не в змозі виявити його. Найбільший джерело оксиду вуглецю в містах – автотранспорт.  Оксид вуглецю IV (СО 2). Вплив вуглекислого газу (СО 2) пов’язано з його здатністю поглинати інфрачервоне випромінювання (ІК) в діапазоні довжин хвиль від 700 до 1400 нм. Земля, як відомо, отримує практично всю свою енергію від Сонця в променях видимої ділянки спектру (від 400 до 700 нм), а відображає у вигляді довгохвильового інфрачервоного випромінювання.  З 1850 р . вміст СО 2 в атмосфері зросла з 0,027 до 0,033% у зв’язку з техногенною діяльністю. Людство спалило в XX ст. викопних видів палива стільки, скільки за весь період свого існування до XX ст. Поглинаючи ІЧ-випромінювання, СО 2 діє як парникова плівка.  Механізмом виведення вуглекислого газу з атмосфери є поглинання його в результаті фотосинтезу рослин, а також зв’язування його в океанських водах по реакції: СО 2 + Н 2 О + Са 2 + = = СаСО 3 +2 Н +. Пил. Причини основних викидів пилу в атмосферу – це пилові бурі, ерозія грунтів, вулкани, морські бризки. Близько 15 – 20% загальної кількості пилу та аерозолів в атмосфері – справа рук людини: виробництво будматеріалів, дроблення порід в гірничодобувній промисловості, виробництво цементу, будівництво. Промислова пил часто включає також оксиди різних металів і неметалів, багато хто з яких токсичні (оксиди марганцю, свинцю, молібдену, ванадію, сурми, телуру).  Пил та аерозолі не тільки ускладнюють дихання, а й призводять до кліматичних змін, оскільки відображають сонячне випромінювання і ускладнюють відвід тепла від Землі. Наприклад, так звані смоги в дуже населених південних містах (Мехіко – 22 млн жителів і ін) знижують прозорість атмосфери в 2-5 разів.  Кисень (О 2). Головним продуцентом кисню на Землі служать зелені водорості поверхні океану (60%) і тропічні ліси суші (30%). Тропічні ліси Амазонки називають легкими планети Земля. Раніше в літературі висловлювалися побоювання, що можливе зменшення кількості кисню на Землі внаслідок збільшення обсягу палива, що спалюється викопного палива. Але розрахунки показують, що використання всіх доступних людині покладів вугілля, нафти і природного газу зменшить вміст кисню в повітрі не більше ніж на 0,15% (з 20,95 до 20,80%). Інша проблема – вирубка лісів, що призводить до виникнення кисневих «паразитів» – країн, які живуть за рахунок чужого кисню. Наприклад, США за рахунок своїх рослин має тільки 45% кисню, Швейцарія – 25%. [1, c. 40]  Озон (О 3). Найбільш поширеною кількісною оцінкою стану озону в атмосфері є товщина озонового шару Х – це товщина шару озону, приведеного до нормальних умов, яка в залежності від сезону, широти і довготи коливається від 2,5 до 5 відносних мм. Області з зменшеним вмістом на 40-50% озону в атмосфері називають «озоновий дірками».  Близько 90% озону знаходиться в стратосфері. Довгий час вважалося, що основною причиною виснаження озонового шару є польоти космічних кораблів і надзвукових літаків, а також виверження вулканів і інші природні явища.  Руйнівна дія хлорфторвуглеродна сполук (ХФУ) на стратосферний озон було відкрито в 1974 р . американськими вченими – фахівцями в галузі хімії атмосфери Ш. Роуленд і М. Моліна (у 1996 р . за відкриття в цій області їм присуджена Нобелівська премія). З тих пір не раз робилися спроби обмежити викид ХФУ в атмосферу, і тим не менше зараз у всьому світі щорічно виробляється близько мільйона тонн газоподібних речовин, здатних зруйнувати озоновий шар.  ХФУ, часто зустрічаються в побуті і в промисловому виробництві, – це пропілленти в аерозольних упаковках, холодоагенти (фреони) в холодильниках і кондиціонерах. Вони застосовуються і при виробництві спіненого поліуретану, і при чищенні електронної техніки.  Поступово ХФУ підіймаються у верхній шар атмосфери і руйнують озоновий шар – щит атмосфери, який рятує від УФ-випромінювання. Час життя двох самих небезпечних фреонів – Ф-11 і Ф-12 – від 70 до 100 років. Цього цілком достатньо, щоб найближчим часом відчути на собі наслідки сьогоднішньої екологічної неграмотності. Якщо, збережуться сучасні темпи викиду ХФУ в атмосферу, то в найближчі 70 років кількість стратосферного озону зменшиться на 90%. При цьому дуже ймовірно, що:  • Рак шкіри візьме епідемічний характер;  • Різко скоротиться кількість планктону в океані;  • Зникнуть багато видів тварин, наприклад, ракоподібні;  • УФ-випромінювання несприятливо позначиться на сільськогосподарських культурах.  Все це порушує рівновагу в багатьох екосистемах Землі, через фотохімічного смогу погіршиться загальний стан атмосфери, посилиться «парниковий ефект».  Основні санітарні вимоги до якості атмосферного повітря. Основним критерієм контролю якості атмосферного повітря є ГДК токсичних речовин. При санітарної оцінки якості атмосферного повітря прийнято виражати вміст забруднюючих речовин в мг на м 3 повітря. Це вираз концентрації застосовне для будь-якого агрегатного стану домішок.  Критерієм оцінки впливу викидів підприємств на навколишнє середовище є рівень практичних концентрацій домішок в атмосфері, отриманих в