Раціональність у науковому та позанауковому знанні: контекст комплементарності

- цілепокладання,

- певний набір методів для досягнення мети (схвалених суспільством як найбільш вдалі),

- порядок дій в досягненні мети (алгоритм),

- наявність розуму (там де немає суб'єкта не можна говорити про раціональність, він повинен, бути там хоча б опосередковано).

Наповнення конкретним змістом другого пункту визначальних рис раціональності дає змогу говорити про різні види раціональності і зокрема про наукову раціональність з її критеріями логічності, дискурсивності, системності і т.п.

Насамперед з науковою раціональністю пов'язується як така проблема раціональності, що отримала статус самостійності лише в ХХст. Завдяки дослідженням представників критичного раціоналізму. Хоч і до цього були вирази недовіри стосовно сил розуму, його здатності вирішувати пізнавальні та інші завдання (Б. Паскаль, Ф. Ніцше та ряд інших) проте їх голоси були поодинокими і не “робили погоду” у філософії в цілому відносно раціональності.

Суть проблеми раціональності (загалом, конкретного виду чи історичного типу полягає в тому, що конкретний набір принципів і правил, якими керується в своїй діяльності розум, виявляється малоефективним в освоєнні світу, організації суспільного життя, перетворенні зовнішнього середовища і т.п.

Стосовно ж проблеми раціональності в позанауковому знанні то вона тут має два виміри. Перший, внутрішній, коли відчувається обмеженість даного виду раціональності його носіями і другий, зовнішній, коли ці обмеженості досліджує наука.

У підрозділі 1.2. “Генеза наукової раціональності” здійснюється розгляд історичного розвитку наукової раціональності. Відмічається, що розгляд раціональності певного історичного періоду, її філософсько-методологічних передумов, у підсумку веде до реконструкції того духового контексту, тієї смислової сітки, яка в кожну епоху визначає загальний фон, на якому наука, філософія створюють свої побудови.

Найбільш важливим положенням античної філософії була теза про тотожність буття і мислення. Звідси витікала, що буття можна пізнати, більше того, воно абсолютно прозоре для думки: саме тому мислення, а не будь-яка інша пізнавальна властивість дозволяє людині схопити суть буття. Знання, яке фіксується подібного роду буттєвою думкою, є раціональним у максимально можливій мірі. Яскравими прикладами такого підходу стали системи Платона і Аристотеля. І антична наука була насамперед теоретичною, а не емпіричною, бо чуттєво сприйманий світ мінливий, істина ж повинна бути незмінною.

Основним принципом раціонального пояснення в середні віки став принцип абсолютної або невідрізнюваної єдності світу. Він задає спосіб опису і пояснення світу з допомогою виокремлення в ньому незмінних, самототожних одиниць буття. Найбільш чітко і повно ця ідея знайшла свій вираз у Фоми Аквінського. В цілому Середньовіччя характеризується тим, що інтелектуали займались тлумаченням (насамперед Біблії), а не поясненням, яке так притаманне науці в її новоєвропейському розумінні.

Механістична парадигма, яка стала основою новоєвропейської науки засвідчила найбільш чітко риси нового типу раціональності. Однією з найсуттєвіших рис цієї парадигми є розмежування на суб'єкт і об'єкт, яке задає схему відносин людини до природи. Аналітичне членування світу, математизація, науковий експеримент в сумі з механістичною парадигмою дали світу новий тип раціональності, який на довгий час став панівним в людській культурі.

В сучасному світі вже явно пролунали вимоги змін вище згаданої наукової раціональності, бо вона практично вичерпала можливості приросту нового знання. Підтвердженням цьому можуть слугувати сучасні дослідження в області теоретичної фізики мікро-і макросвітів.

На думку багатьох дослідників відбувається становлення нового типу раціональності (за В. Стьопіним – це постнекласична раціональність) з намаганням звернутись до індивідуального, неповторного, бо загальне з легкої руки Платона надзвичайно нівелювало його цінність. Раціональність набуває нових рис, починає формуватись більш загальне розуміння науки і знання взагалі, розуміння, що відповідає культурним традиціям не лише західної цивілізації.

Підрозділ 1.3. „Раціональність як модель світобудови” містить розгляд поняття „модель світобудови”, що являє собою теоретично-мислительний конструкт, в якому задаються визначальні риси розуміння та сприйняття влаштування світу. Зазначено, що раціональність постає як один з можливих варіантів моделі світобудови, який має переваги над іншими передусім через свою логічну обґрунтованість та впорядкованість. Розкрита чотирирівнева структура раціональності. Такими рівнями визначаються: цільовий (тут здійснюється цілепокладання, визначається мета до якої прагнуть), методичний (набір методів для досягнення бажаної мети), алгоритмічний (порядок дій для досягнення мети), суб’єктний (наявність розуму, там де його немає не можна говорити й про раціональність). Ця структура є універсальною і притаманна будь-якій формі раціональності чи її різновиду. Відмінність між конкретними виявами раціональності зумовлюється наповненнями виділених нами рівнів, і насамперед методичного, а також від історичних умов реалізації.

Універсальна структура раціональності забезпечує принципову можливість поєднання різних форм пізнання за для створення якомога повнішої картини світу, дозволяє врахувати різні аспекти буття та уникнути однобічності, чи то в науковий бік, чи релігійний, чи міфологічний чи ще якийсь інший. Але при відкритті універсальної структури раціональності залишається відкритим питання про конкретну наповненість цих структур, яка й дає можливість говорити про відмінність між різними типами та видами раціональності. Саме таке конкретне наповнення й визначає особливість раціональності в різні історичні епохи та її пізнавально-евристичний потенціал, а заодно зумовлює її обмеженість. Усвідомлення обмеженості раціональності є запорукою повноцінно, гармонійного осягнення світу, віднаходження оптимального людського відношення до світу природи так і до світу власне людського.

У розділі 2 “Критика наукової раціональності в ХХ столітті та статус позанаукового знання” розглядаються