Регіоналізація економічних процесів як закономірність розвитку ринкового господарства

Провідною конструктивною основою дослідження було обрано концепцію регіональної економіки в умовах розвиненого ринкового господарства. Виходячи із задач формування методологічної бази дослідження і систематизації понятійно-термінологічного апарату сучасної економічної теорії дисертант розвивав такі базові положення: еволюція економічних форм суспільної організації господарства, активізація процесів просторової концентрації капіталу та консолідації господарських об’єктів і функцій призводить до існування у сучасному світі цілісних господарських регіонів, різних типів і соціально-економічних моделей господарських систем; регіон являє собою відкриту підсистему національного господарства й відіграє системоутворюючу роль через активну участь у виробництві, розподілі, обміні, споживанні матеріальних благ та послуг; структурні параметри господарства значною мірою визначають якість відтворювальних процесів у регіоні; існує чітка залежність між темпами запровадження ринкових нововведень і функціонуванням національної економіки на регіональному рівні, відтворенням продуктивних сил і формуванням імпульсів економічного зростання в регіонах; розвиток високоефективних регіональних систем відтворення базується на виробничій спеціалізації певних секторів господарства, а тому зростання в системі регіональної економіки не може бути збалансованим, зрівноваженим.

Як показало дослідження, у сучасних умовах концепція регіонального розвитку і зростання має багато різноманітних інтерпретацій. Одним з найбільш дискусійних питань даної теорії є проблема вибору перспективних полюсів зростання – структуроформуючих галузевих пріоритетів. У роботі доводиться, що такі полюси зростання в структурі національної економіки можуть бути сформовані і піддаються ефективному регулюванню лише в окремих спектрах реального сектора економіки.

У дисертації докладно проаналізовано зарубіжний досвід управління процесами регіоналізації. Це дало змогу дійти висновку, що далеко не кожний національний чи регіональний центр може стати полюсом зростання, а лише той, у якому представлені новітні галузі, який здатний до самостійного розвитку протягом тривалого часу, контролює своє оточення і надає йому імпульси розвитку.

З цієї точки зору центри розвитку і галузеві полюси зростання виконують в економічному просторі наступні функції:

- збирають, переробляють, розподіляють речовину, енергію, інформацію;

- притягують, утримують, примушують коливатися навколо себе капітал, трудові ресурси та інші чинники виробництва;

- генерують і поширюють відцентрові хвилі нововведень, що повільно зсуваються у вигляді концентричних зон.

У дисертації показано, що основу формування концентричної картини господарського розвитку становлять економічні фактори об’єктивного характеру – тенденції до концентрації елементів продуктивних сил і мінімальності сукупних транспортних витрат на їх переміщення. Дисертант відстоює положення про вибірковість у розвитку соціально-економічних явищ, яка відбувається за рахунок більш або менш вузької групи визначальних елементів, з наступним дорозвитком усіх інших.

Економічне зростання ринкового типу в умовах транзитивної економіки здійснюється під вирішальним впливом як загальних трансформаційних процесів, так і необхідності інтеграції у світову економічну систему. Аргументи на користь трансформаційно-інтеграційного характеру розвитку і зростання ґрунтуються на постулатах теорії центральних місць Кристалєра В., полюсів зростання Перру Ф., теорії великих циклів кон’юнктури Кондратьєва М., ресурсних циклів Комара І., теорії територіально-виробничих комплексів (ТВК) і економічного районування Колосовського М., концепції дифузії нововведень Хегерстранда Т., загальних положень теорії конвергенції та інтеграції.

Оперуючи теоретичними положеннями і фактами, автор дослідження показує, що сьогодні активізацію економічного простору країни та її окремих регіонів можливо забезпечити лише за принципом внутрірайонної концентрації зусиль і засобів у найперспективніших полюсах зростання. Дисертант вважає, що в умовах вітчизняної економіки перехідного періоду у якості полюсів зростання бажано в межах промислової і регіональної політики обрати найбільш ефективні та перспективні види територіальних комплексів – промислові вузли і локальні центри розвитку, державна підтримка яких має носити адресний характер.

Наріжним принципом, за допомогою якого пошукувач пояснює нерівномірність зростання економічної системи у регіональному розрізі, виступає принцип кумулятивного розвитку. На відміну від неокласичної теорії, яка передбачає, що відповідні сили незмінно повертають економічну систему до стану рівноваги, принцип кумулятивного розвитку висуває на передній план такі процеси, які одного разу розпочавшись, створюють умови для подальшого розвитку початкової переваги. За Мюрдалем Г. К. такими процесами є процеси концентрації зростаючих галузей у деяких регіонах.

За кейнсіанською традицією (моделі Домара-Харрода, Калдора, Дж. Робінсон) економічне зростання носить незрівноважений (незбалансований) характер, що також може розглядатися як одна з причин закономірної регіоналізації.

Зазначена теоретична схема формування імпульсів економічного зростання в умовах регіоналізації ринкового типу є, на думку дисертанта, прийнятною для транзитивної економіки. Теоретично вона дозволяє маневрувати різноманітними ресурсами регіону з метою пом’якшення кризових явищ і розв’язання проблеми зростання.

Розглядати можливість кумулятивного формування імпульсів економічного зростання у транзитивній економіці в межах неокласичної теорії є недоцільним, оскільки її регіональний варіант базується на використанні концепції рівноваги і передбачає тенденцію до вирівнювання міжрайонних відмінностей.

У дисертації доводиться, що подібне трактування процесів макроекономічного зростання перечить об’єктивним процесам регіоналізації національної економіки в транзитивному періоді. Натомість сам факт поглиблення регіоналізації господарських процесів у перехідній економіці вказує на неможливість вирівнювання міжрайонних відмінностей. Отже, концептуально в умовах транзитивної економіки постановка проблеми збалансованого зростання є некоректною.

На думку автора, розуміння процесів економічного розвитку в багаторайонній системі має тлумачитись з позицій кейнсіанської теорії зростання. Стосовно регіонального підходу, ця концепція акцентує роль накопичення капіталу як головного фактора економічного зростання, обґрунтовує не конвергенцію, а розходження