Регіоналізація економічних процесів як закономірність розвитку ринкового господарства

У роботі показано, що сьогодні брак цілісних галузевих програм приватизації в Україні призводить до повільного в цілому просування процесів приватизації у промисловості, до формування нераціональних пропорцій у структурі і формах власності в різних галузях економіки, перевищення питомої ваги роздержавлених підприємств порівняно з часткою їх продукції тощо.

З метою формування високоефективних економічних програм розвитку автор пропонує:

- законодавчо здійснити розподіл повноважень між органами управління загальнодержавного і регіонального рівня щодо розробки, втілення та фінансового забезпечення державних програм економічного розвитку територій;

- роздержавлення власності в Україні проводити на основі чітких галузевих програм приватизації, що дозволить прискорити формування точок росту, внутрігалузевої конкуренції і стимулювати регіональні системи відтворення до зростання;

- зробити першочерговим програмний розвиток індустріальних і високоурбанізованих регіонів;

- для втілення ефективних програм розвитку індустріальних регіонів передусім підтримувати фінансово ті з них, які є інструментом реалізації загальнонаціональної стратегії соціально-економічного розвитку. Такі регіональні програми повинні включати федеральне фінансування розвитку виробничої інфраструктури – окремих секторів будівельної індустрії, транспорту, зв“язку тощо. Решта програм мають надати регіональним проектам суто комерційного спрямування.

Практична реалізація заходів регіональної та промислової політики в розглянутих тут напрямках дасть змогу значно підвищити ефективність розвитку економічної системи нашої держави в цілому, сприятиме нарощуванню організаційних основ ринкових відносин і стимулюванню ринкових джерел зростання.

 

 

Проведені теоретико-методологічні дослідження регіоналізації соціально-економічних процесів у системі сучасних ринкових відносин дають змогу сформулювати низку принципових висновків.

1. Соціально-економічні процеси як економічна категорія, що служить для відображення взаємопов’язаної динаміки факторів і результатів виробництва в умовах ринкового господарства об’єктивно розвиваються нерівномірно, породжуючи систему економічних відносин певного рівня зрілості.

2. Сукупність змін економічного, соціального та адміністративно-управлінського характеру має здатність ієрархічно поляризувати економічний простір, організовуючи процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання довкола певних центральних місць та провідних галузей господарства. Розвиток сучасних техніко-економічних та соціально-економічних відносин, процеси зростання і спаду мають у системі поляризованого простору циклічний характер, поширюючись в економічному полі світового господарства у напрямку від більш розвинених ринкових систем – до менш розвинених та транзитивних економік, у системі національних і регіональних економік: від центрів – до периферій. Виникнення і розвиток економічних систем (структур) різних рівнів ієрархії відображає впорядковане пристосування їх територіальної організації до найбільш вигідних умов продуціювання капіталу. Для сучасного поділу праці є характерним формування високоефективних регіональних систем відтворення (регіоналізація).

3. Із розвитком суспільства ступінь регіоналізації економічних процесів закономірно зростає. При цьому організаційні зрушення відбуваються шляхом подрібнення національних економік на ряд самостійних ЕС та децентралізації управління. В умовах транзитивної економіки ці процеси активізуються з розвитком ринкових соціально-економічних відносин власності, коли більшість вертикальних ієрархічних структур, притаманних командно-адміністративній ЕС, поступово трансформуються, окремі їх складові змінюють організаційно-правову форму підприємництва, перетворюються на самостійні суб’єкти ринкової діяльності і поповнюють склад горизонтальних економічних структур регіонального типу.

4. Розвиток економічних відносин може активізувати або гальмувати ринкові соціально-економічні процеси. Для генерування імпульсів економічного зростання в ринковій економіці необхідно цілеспрямовано поляризувати ЕС щодо більшості визначальних факторів, тобто направлено ускладнювати, урізноманітнювати та узгоджувати всі елементи суспільних форм розвитку конкурентно-ринкового середовища. У першу чергу поляризації підлягають базові соціально-економічні відносини власності.

5. Сутність поляризації соціально-економічних відносин у транзитивній ЕС полягає у цілеспрямованому пошуку таких структурних співвідношень у соціальному складі держателів фондових нагромаджень, які могли б спрацювати як своєрідний мультиплікатор у примноженні форм конкурентно-ринкових відносин і стимулюванні ділової активності. Згідно з ієрархічним характером поширення соціально-економічних новацій, в умовах транзитивної економіки процеси економічного зростання слід стимулювати у першу чергу на регіональному рівні; для цього необхідно активізувати формування фондового ринку, раціонально здійснюючи роздержавлення власності, акціонування та приватизацію передусім основних виробничих фондів.

6. Найважливішим елементом, що визначає можливості ЕС до зростання виступає структура суспільного виробництва. У сучасному світі державне регулювання структурних зрушень найчастіше набуває концентрованого виразу у різних формах промислової політики. Політику підтримки інвестиційно-структурних пріоритетів найбільш раціонально проводити по відношенню до конкретних галузей реального сектора національної економіки. На основі селективного розвитку галузей доцільно здійснювати дорозвиток усієї системи економічних відносин.

В умовах жорсткого обмеження фінансових ресурсів основною формою розвитку галузевих пріоритетів виступають економічно вмотивовані та законодавчо закріплені зміни у соціальному складі власників фондових нагромаджень, тобто формування ефективного власника через програми приватизації державного майна. Державна економічна політика зміни форм власності повинна мати єдину економічну мету – підпорядкування соціально-економічних відносин задачам інвестиційно-структурних зрушень і зростанню. Способом досягнення цієї мети виступає сукупність програмних задач, методів та заходів адміністративно-управлінського та ринкового характеру.

7. Загальнонаціональними пріоритетами виступають лише ті галузі та сектори економіки, які мають умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. В умовах транзитивної економіки головною метою інвестиційно-структурних перетворень у регіонах має бути збереження, модернізація та підвищення ефективності і конкурентоспроможності тих галузей, які здатні перейти на цій основі на стадію сталого зростання. Державне регулювання розвитку інших галузей і секторів економіки має визначатися умовами формування повноцінного внутрішнього ринку.

Зважаючи на позитивні зрушення щодо зростання обсягів промислової продукції, які намітилися останнім часом