Регіональні аспекти безробіття в Україні

 

 

Право на працю кожного громадянина в нашій країні гарантоване основним Законом держави – Конституцією України. Зайнятість населення, що проживає в Україні, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни мають право на безплатне сприяння державної служби зайнятості у працевлаштуванні.

До державної служби зайнятості, яку представляють в усіх регіонах України районні та міські центри зайнятості, за сприянням у працевлаштуванні можуть звернутися усі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити місце роботи, влаштуватися за сумісництвом чи отримати роботу у вільний від навчання час.

Державна політика зайнятості населення в Україні та надання соціальних послуг та гарантій незайнятому населенню регулюється Законом України «Про Зайнятість населення» зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України, який діє з 01. 03. 1991 року, та Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який набрав чинності з 01. 01. 2001 року, крім ст. 24-26 цього Закону. 

Основні принципи державної політики зайнятості населення базуються на таких засадах:

- забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та уподобань, професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

- сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямками економічної та соціальної політики на основі державної та регіональної програм зайнятості.

15 жовтня 2012 року Уряд схвалив «Програму сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року». Ця Програма визначає заходи і шляхи розв’язання проблем у сфері зайнятості населення та передбачає консолідацію зусиль усіх сторін соціального діалогу, що спрямовані на підвищення рівня економічної активності населення, сприяння його продуктивній зайнятості та посилення соціального захисту від безробіття [11].

В основу розроблення Програми покладені засади Національної тристоронньої угоди про зайнятість та робочі місця.

Ця Програма є основою для розроблення територіальних та місцевих програм зайнятості населення.

Метою Програми є розширення можливостей реалізації права громадян на гідну працю, підвищення їх доходів шляхом:

створення умов для підвищення рівня зайнятості населення;

стимулювання заінтересованості роботодавців у створенні нових робочих місць;

збереження та розвитку трудового потенціалу;

підвищення ролі заінтересованих у перетвореннях на ринку праці учасників соціального діалогу (об’єднань організацій роботодавців та професійних спілок).

У результаті виконання Програми та реалізації послідовної державної економічної і соціальної політики очікується, що в 2017 році чисельність зайнятих економічною діяльністю осіб віком 15-70 років збільшиться до 21, 4 млн. осіб, із яких офіційно працевлаштованими будуть не менше 17 млн чоловік, рівень безробіття осіб цієї вікової групи знизиться до 6, 3 відсотка.

Виконання Програми дасть змогу:

забезпечити розширення сфери застосування праці шляхом створення нових робочих місць, а отже, збільшити чисельність осіб, зайнятих економічною діяльністю;

зменшити обсяг безробіття, у тому числі серед молоді та сільського населення;

підвищити мобільність робочої сили на ринку праці, її якість та конкурентоспроможність, зокрема осіб віком від 45 років;

підвищити якість робочих місць за умовами та оплатою праці у результаті реалізації інноваційно-інвестиційної політики держави;

зменшити обсяги нелегальної (тіньової) зайнятості;

підвищити престижність праці за робітничими професіями;

ліквідувати абсолютну бідність серед працездатних осіб;

забезпечити зростання надходжень до бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

зменшити відтік економічно активного населення за кордон.

На мою думку, єдиними «ліками» від безробіття є стабільна економіка та розвиток хоча б найголовніших сфер промисловості.

Для того зменшити безробіття, немає іншого шляху, як розвиток реальних сфер економіки, промисловості. Це можливо, лише тоді коли збільшується виробництво товарів, розширюються ринки. Нам потрібно перш за все збільшити обсяги виробництва та споживання власної продукції, щоб наших виробників купували і відповідно, менше страждає економіка, збільшується кількість робочих місць. Якщо ж ми і надалі будемо імпортувати, то ситуація з безробіттям стане взагалі критичною.

З огляду на політичні перепитії, наймовірніше не варто сподіватися на кардинальні економічні зміни. Відповідно, рівень безробіття зростатиме, а якість життя знижуватиметься.

 

 

Безробіття – це складне соціально-економічне явище, за якого люди, що хочуть і можуть працювати, не можуть знайти відповідну роботу внаслідок нездатності суспільства в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин створити умови для раціонального застосування здібностей і таланту людей. Такими причинами виступають техніко-технологічні, організаційно-виробничі, соціально-економічні та інші фактори розвитку економіки.

Аналіз факторів безробіття дозволив удосконалити та поглибити класифікацію видів безробіття та його форм. В основу класифікації видів безробіття покладено соціально-економічні причини, які його викликають. В зв’язку з цим слід розрізняти такі види безробіття: економічне, інституційне, фрикційне та структурне. В економічному та структурному безробітті автор виокремлює інші різновиди, які об’єднані однією причиною їх виникнення. В роботі доведено, що кожен із перелічених видів безробіття може приймати різні форми, які автор пропонує класифікувати за рівнем безробіття, тривалістю, відкритістю, віком, статтю.

В процесі дослідження виявлено, що ситуація з офіційним рівнем безробіття в Україні не відповідає відомому в світовій практиці положенню про залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, так як в Україні процеси безробіття та інфляції не залежать в повній мірі одне від одного внаслідок дисбалансу між динамікою цих показників та відсутності багатьох складових, які регулюють економічні стосунки як такі, що властиві суто ринковій економіці, тому зв’язок між ними не може бути визначений формальними характеристиками.

Безробіття, так само як і інфляцію, ми розглядаємо як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто як результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде показано далі, не всяке безробіття є порушенням або відхиленням від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах ринкової економіки і в різні часи, то його можна певною мірою також вважати своєрідною нормою.

Отже, високий рівень безробіття – це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибоко наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватись для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня. Незважаючи на те, що рівень безробіття поступово зменшується, це ще не означає, що цій проблемі слід приділяти менше уваги, а навпаки слід звернути увагу на постійне збільшення його тривалості, а також на приховане й циклічне безробіття, адже вони є домінуючими формами безробіття в Україні.

 

 

Зайнятість: Випробування кризою// Урядовий кур’єр. -2010-№4 (26 січня). -с. 6.

Лопатіна К. А. Стан та напрями ліквідації проблеми безробіття в Україні/К. А. Лопатіна// Управління розвитком. – 2011. -№16 (113). С. 85-86

Державний комітет статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. ukrstat. gov. ua

Богиня Д. П. Основи економіки праці: навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. – 3-тє вид. – К. : Знання-Прес, 2002. – с. 285-292

Журнал «Економіка та держава» – наукове фахове видання України з питань економіки – 2012 – №1. С. 4-5

Рівень безробіття в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. rbc. ua

Лібанова Е. М. Ринок праці: навч. посіб. / Е. М. Лібанова. – 2003. – с. 54-62

Петрова І. Л. Актуальні проблеми подолання безробіття на сучасному етапі// Державне регулювання ринку праці: теорія та практика. – 2006. – с. 34-43

Завіновська Г. Т. Економіка праці: навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. – 2003. – с. 32-48

Качан Є. П. Регіональна економіка: навч. посіб. //Є. П. Качан. – 2011 – с. 85-92

Постанова про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. rada. gov. ua

Машика Ю. В. Стан та проблеми безробіття в Україні: навч. посіб. //Ю. В. Машика, О. І. Бобруйко. – 2013 – №74. – с. 122-130

Федоренко В. Г. Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи. – 2009 – №1. – с. 4-6

Пазюк О. Г. Проблеми безробіття в Україні //Україна: аспекти праці. – 2004. – № 2. – C. 3-10

Ульяницька О. В. Проблеми безробіття і трудова еміграція українців //Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 8. – C. 167 – 172.

Кисільова Т. Безробіття як макроекономічний показник. Досвід Києва //Справочник экономиста. – 2007. – № 4. – C. 3-7

Гуць М. Проблеми безробіття та рівня життя населення України //Україна: аспекти праці. – 2003. – № 2. – C. 13-17