Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Революція 1848-1849 рр. в Італії

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
36
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ще більше погіршували становище селян. Експлуатуючи селян напівфеодальними методами, італійські поміщики в той же час були пов'язані з ринком капіталістичного виробництва [14, с. 9].

Основною галуззю італійської промисловості було виробництво шовку-сирця, більша частина якого вивозилася на європейські ринки. Розмотка шовкових коконів здійснювалася переважно в селах. В Ломбардні і П'ємонті розвивалося текстильна промисловість. В 40-х рр. в Мілані нараховувалось 28 механічних текстильних підприємств. Серед механічних були також шовкові і льонопрядильні фабрики, машинобудівні майстерні [27, с. 106].
Дуже важким було становище робітників. Робочий день тривав 12 годин і більше, а заробітня плата часто була нижчою голодного мінімуму. Широко використовувалася дитяча праця. Розвиток промисловості гальмувався митними бар'єрами встановленими між окремими
італійськими державами і відсутністю спільного італійського ринку. Кожна з італійських держав володіла своїми грошовими знаками, своєю митною системою. Не достатньо розвиненим був і сухопутний транспорт [21, с. 20].
Складним було і політичне становище Італії. Австрія, яка на Віденському конгресі отримала найрозвиненішу промислову частину Італії – Ломбардію і Венецію, була зацікавлена у збереженні своїх італійських володінь, а отже в слабкості Італії. Економічно відстала, політично роздроблена, залита кров'ю, принижена в своїй національній гідності, Італія була в очах австрійців «тільки географічним поняттям».
Поширились репресивні методи розправи з таємними організаціями. Були прийняті жорсткі цензурні міри проти поширення зарубіжних ліберальних і демократичних видань. Церква і духовенство хотіли відновити втрачений духовний контроль над суспільством, активно пропагуючи консервативну ідеологію Реставрації.
Різноманітним і неоднорідним патріотичним силам в 20-30-ті рр. приходилось вести нерівну боротьбу проти. абсолютистських і клерикальних режимів. Найбільшого відгуку ці процеси знаходили серед міських і сільських підприємців, ремісників, службовців, чиновників, робітників. Велику роль відіграли також просвітницькі кола аристократії, вища бюрократія, професура, молодь, військові [25, с. 276].
Їх інтереси відображали карбонарські організації. Вони виступали за відновлення конституційних порядків, критикували правлячий режим. Карбонарії були ініціаторами революційних рухів 1820-21 і 1831 рр. Приводом була революція в Іспанії. 2 червня 1820 р. почалася Неаполітанська революція. Король Фердинанд І Бурбон був змушений подарувати конституцію. Але згодом завдяки підтримці священного союзу конституціоналізм на Півдні Італії був знищений.
В березні-квітні 1821 р. революційні події розгорнулись в П'ємонті. Повсталі вимагали «іспанської конституції». Але вже в квітні революція була придушена регулярними військами [6, с. 56].
Революційні рухи в Середній Італії в 1831 р. розпочались під безпосереднім впливом Липневої революції у Франції і боротьби за незалежність у Бельгії. Особливий внесок у становленні революційної ідеології і розробці програми дій зробив молодий юрист і талановитий публіцист, організатор, уродженець Генуї Джузеппе Мадзіні (1805-1872). Беручи активну участь у карбонаризмі, він змушений був значну частину життя провести у вигнанні, де налагодив особисті контакти з багатьма діячами європейської демократії і національно-визвольних рухів. Важливим рубежем на шляху становлення мадзінізму як особливої системи поглядів революційної демократії Італії і Європи, стала діяльність організації «Молода Італія» і видання однойменного журналу – трибуни Дж. Мадзіні і його соратників [8, с. 848].
Умовою вирішення «італійського питання» і завдань італійського суспільства Мадзіні вважав боротьбу за свободу і незалежність Італії, створення єдиної держави в тісному взаємозв'язку з реалізацією широкого кола демократичних перетворень і утворенням в країні республіканського устрою [11, с. 310].
Щоби отримати незалежність, єдність і свободу, необхідно було, на думку Мадзіні, втягувати в революційну боротьбу проти папства монархії і Австрійської імперії та народні маси, формувати національну самосвідомість і так звану релігійну свободу – готовність на великі жертви в ім'я нації і країни у широких мас населення. «Бог і народ» – таким був один з головних лозунгів «Молодої Італії».
Революція повинна була стати соціальною. Вона мала призвести також до внутрішніх перетворень в Італії, очистити її від пережитків феодалізму. «Італія стара від рабства і закоренілих переконань. Пробуючи відродити її... залишивши невирішеним соціальне питання, означає пробувати вбити ворога заржавілою від часу зброєю» [15, с. 24].
Уже в перші місяці своєї діяльності «Молода Італія» об'єднала кращу частину італійської революційно-демократичної еміграції, її підпільні відділи виникли в Генуї і Тоскані. З другої половини 1831 р. почалась організація конгрегацій «Молодої Італії» в Папській державі. З кінця 1831 р. – в П'ємонті і Ломбардії. Італійські конгрегації «Молодої Італії» були, як правило, невеликі. Лише в Мілані кількість її членів перевищувала З тисячі. Членами конгрегацій були студенти, адвокати, журналісти, лікарі, буржуа, дворяни [15, с. 29].
Членом «Молодої Італії» в 30-ті рр. був і прославлений герой італійського народу Джузеппе Гарібальді, син мореплавця. Він присвятив життя «боротьбі за Італію об'єднану і вільну від деспотизму». З 1834 по 1848 рр. він пробув у вигнанні, де брав участь у боротьбі за незалежність південноамериканських республік. Будучи за океаном Джузеппе підтримував зв'язки з Мадзіні [17, с. 153].
Віктор Гюго так писав про національного героя Італії: «Хто такий Гарібальді? Людина, не більше – але людина в повному значенні цього слова, людина, яка бориться за свободу, людина, яка втілює в собі людство» [20, с. 117],
Зазнавши поразки в Мілані, Мадзіні переходить до тактики «швидких і частих ударів» і організовує серію партизанських виступів. Весною 1833 р. поліція розкрила підготовку «Молодою Італією» до повстання в П'ємонті і
Фото Капча