Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Роль Михайла Грушевського у заснуванні народного училища ім. С. Ф. Грушевського

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

душеприказчику, и что на том основании 1084 ст. 1 ч. Хт. Св. Зак., представляющий завещателю, по его воле, поручать исполнение завещание душеприказчикам или самим наследникам. Министерство Народного Просвещения имеет лишь право требовать, чтобы Михаил Грушевский в точности исполнил волю, выраженную в завещании, и приступил к устройству школы, требовать же передачу капитала в распоряжение министерства и устраивать школу по усмотрению Министерства представляется преждевременным, так как Михаил Грушевский не только не отказывается от выполнения воли своего отца, но принимает меры к устройству училища, входит по сему предмету в соглашение с Киевским городским Головою и пр. « .

Представник міністерства у діях Михайла Грушевського не побачив невиконання волі батька. Навпаки: з його погляду, спадкоємець доклав чимало зусиль, щоб заснувати училище, співпрацюючи з міським виборчим самоврядним органом – Міською Думою. І якщо міська влада виділила для училища землю, то однаково воно підпорядковувалось Міністерству освіти, як цього й бажав заповітник. Відтак чиновник не підтримав пропозицію попечителя: «В виду вышеизложенного, вполне соглашаясь с мнением Вашего Превосходительства о желательности скорейшего открытия училища, на средства, завещанные С. Ф. Грушевским, я нахожу преждевременным обращаться в Суд с иском к М. С. Грушевскому, а равно не вижу нарушения интересов Министерства народного Просвещения в том, что в расходах по устройству и содержанию училища принимает участие и Киевская Городская Дума» . Міністерство поставило перед попечителем завдання: «путем сношений с М. С. Грушевским и Киевским Городским Головой оказать содействие к скорейшему по возможности открытию училища, не прибегая пока к крайней нежелательной мере обращения в Суд с иском к сыну и душеприказчику щедрого жертвователя, каким является покойный С. Ф. Грушевский» .
Після цього втручання, виконуючи розпорядження вищого органу державного керівництва, Петро Зілов зробив кроки в бік позитивного вирішення справи. У зверненні на ім’я київського міського голови від 7 листопада 1909 року він «имеет честь» «покорнейше просить Ваше Превосходительство не отказать в содействии к скорейшему осуществлению воли жертвователя и его душеприказчика, професора М. Грушевского, к открытию за счет завещанного С. Грушевским капитала в 100 000 руб. % бумагами по нарицательной стоимости, хранящегося в Киевской Конторе Государственного Банка, училища, согласно утвержденного Киевским губернатором к исполнению постановления Государственной Думы 12-19 мая 1908 года» .
У відповідь на це прохання 25 листопада 1909 року міський голова звернувся до М. С. Грушевского з листом такого змісту: «Милостивый Михаил Сергеевич. Г. Попечитель Киевского Учебного округа отношением от 7 ноября 1909 года за №51249 (копия прилагается) уведомил меня, что со стороны Киевского Учебного Округа не встречается препятствий к осуществлению воли Вашего покойного отца и Вашей, как его душеприказчика, открыть в г. Киеве народное училище на основаниях, принятых Городской Думой 12-19 мая 1909 года, и просить об оказании со стороны Городского Управления содействия к ускорению учреждения училища. Городское Управление, со своей стороны живо заинтересованное скорейшим осуществлением воли Вашего родителя, постановило приступить к постройке здания училища с ранней весны 1910 года» .
Відтак почалися реальні дії, спрямовані на заснування училища. Будівництво розгорнулося всередині 1910 року. В оголошеному тендері перемогла будівельна фірма Гіршвельда і Рібуша, яка погодилася зменшити загальну вартість робіт із 107 до 95 тис. рублів. До внесених Михайлом Грушевським 50 тис. рублів міська управа додала 23 тис., решту позичили в кредитному банку, заклавши під заставу майбутнє приміщення училища .
26 грудня 1911 року відбулось освячення приміщення народного училища імені С. Ф. Грушевського на Петропавлівській площі. У ньому взяли участь начальник Південно-Західного краю генерал-ад'ютант Ф. Ф. Трепов, київський губернатор О. Ф. Гірс, попечитель Київського учбового округу П. О. Зілов, міський голова І. М. Дьяков та інші. Присутні оглянули актову залу, прикрашену українськими рушниками, 17 класних кімнат, бібліотеку, їдальню, кухню, кабінет лікаря, квартиру директора, господарські приміщення. На першому поверсі розміщувався дитсадок, на другому і третьому – три змішаних приходських училища на 456 учнів .
Нове приміщення вирізнялося на фоні одноповерхових приватних будинків і стало архітектурним центром площі. Його архітектором вважається Едуард Брадтман, декоративне оздоблення фасадів виконав Василь Кричевський. Споруду з трьох боків оточували вулиці, тому вона мала три рівнозначні за художнім оформленням фасади. Стіни з червоної цегли прикрашали вкраплення помаранчевих плиток, трикутні ніші, круглі розетки, фризові смуги. Єдиному геометричному ритму підпорядковувався чотирискатний гостроконечний дах трьох, об’єднаних в одне ціле частин споруди, трикутні фронтони парапету, шестикутні вікна. Веселий настрій створювала глазурована плитка світло- зеленого, білого та помаранчевого кольорів .
На жаль, керівництво міністерства освіти недовго пам’ятало, з чиїм іменем пов’язане народне училище. На початку 1914 року із Санкт-Петербурга надійшло повідомлення: «Министерство народного просвещения [... ] не нашло возможным, чтобы впредь Куреневское городское училище носило имя С. Ф. Грушевского». Формальний привід – міська влада не узгодила з міністерством питання увічнення пам’яті засновника й мецената. Фактично ж, це була відповідь російського уряду на українофільську діяльність Михайла Грушевсь- кого. У відповідь останній повідомив Думу, що «прекращает выдачу процентов с завещанного капитала в 50 000 руб., расходовавшихся на содержание этого училища». Тільки під загрозою закриття училища центральна влада змушена була відступити і відмінити своє розпорядження .
Із початком Першої світової війни два поверхи училища переобладнали під лазарет, а учнів прилаштували в інших навчальних закладах – на Кирилівській і Межигірській вулицях. У жовтні 1914 року тут розмістилися майстерні з виготовлення протезів і взуття для поранених. Згодом надійшла вказівка звільнити приміщення під «лечебницу для слабосильных команд на 1000 человек». У травні 1915 року приміщення і майстерню з виготовлення штучних кінцівок передали притулкові для ампутованих воїнів. В такому статусі споруда залишалася до 1919 року.
У 1917 році для училища ім. С. Ф. Грушевського винаймався будинок на вул. Вишгородській, 15-Б. 101 учень та 106 учениць отримували освіту під керівництвом восьми вчителів. У цьому ж році запровадили викладання українською мовою. Михайло Грушевський, перебуваючи тоді в Москві, звернувся до Міської Думи зі словами: «В сю велику хвилину, коли над краєм сходить зоря нового життя, першим обов’язком своїм, перед пам’яттю покійного батька мого, С. Ф. Грушевського, я вважаю нагадати Київському Городському Самоуправлінню, що школа імені його відкрита на записані ним гроші Київським Самоуправлінням на Петропавлівській площі, що по мислі покійного мала відповідати просвітним потребам корінної місцевої людності. Відповідно тому Київське Самоуправління, за порозумінням зі мною, вибрала для сеї школи передмістя Куренівку, де корінна київська українська людність заховує свій характер, і на зверх дало будинкові школи прикмети українського стилю. Тепер настав час і внутрішньому змістові його надати відповідний місцю український характер, згідно з принципами покійного фундатора, котрих тримавсь незмінно він за всю довгу свою педагогічну діяльність: шкільна наука мусить подаватися учням на їх рідній мові! Прошу Київське Городське Самоуправління поробити всі заходи, потрбні для заведення навчання на українській мові в класах, уміщених в сім будинку в найближчім часі, не далі як з початком шкільного року 1917/8. Я певен, що тепер для того є всяка можливість, і Київське Городське Самоуправління сю просьбу мою прийме і сповнить. З високим поважанням Михайло Грушевський, виконавець волі («душеприказчик») С. Ф. Грушевського» .
Це звернення отримали в Києві 10 березня 1917 року, а на засіданні Думи 7-9 березня того ж року було визначено: «Ввести в городском училище имени Грушевского преподавание на украинском языке, осуществление возложить на ревизора-эксперта при городской училищной комиссии Т. Г. Лубенца». З цією метою в училище передали українську бібліотеку, яка налічувала 135 книжок, 100 підручників українською мовою, портрети відомих діячів науки, культури, освіти України .
У подальшому школа перетворилася на звичайний загальноосвітній заклад з російською мовою викладання. Він мав хороші кабінети, дві спортивні зали, викладачів високої кваліфікації. Як і всю країну, школу не оминули події 1937-1939 років: більше половини вчителів були репресовані, а завуч наклав на себе руки. Школа №14 перебувала в цьому приміщенні до 1988 року. Коли ж вона переїхала в нову будівлю, то в старій історичній споруді розмістився комп’ютерний центр Мінського району міста Києва .
16 липня 1996 року, вшановуючи пам’ять М. С. Грушевського з нагоди 130-ї річниці від дня народження, Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка й Київська міська держадміністрація на будинку колишнього народного училища (Куренівський проспект, 164) встановили меморіальну дошку батькові Михайла Грушевського з написом: «Будинок міського училища імені Сергія Грушевського – видатного педагога, батька Михайла Грушевського. Споруджений у 1911 році за заповітом С. Грушевського» .
Свого часу Народне училище ім. С. Ф. Грушевського було відомою освітньою установою, яка виховала чимало борців за незалежну Україну. Тому училище було небажаним об’єктом як за царату, так і за радянської влади. Його доля типова для радянських культурно-освітніх установ: з одного боку, певні умови для навчального процесу таки існували, з іншого – здійснювався жорсткий контроль над діяльністю навчальних закладів і повне нівелювання їхньої самобутності. Проте навіть за таких обставин переважна більшість киян школу №14 називали не інакше, як школою Грушевського. Адже історична пам’ять живе довше, ніж ідеологічні та пропагандистські стереотипи.

 

Фото Капча