Розвиток банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр.

та ін. НБУ, як головний регулятор, був змушений вживати заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації. Він став широко застосовувати практику призначення своїх тимчасових управляючих у такі установи, завдяки чому вдалося уникнути масового банкрутства банків і ще більшого загострення соціально-економічної кризи. Загалом же, тимчасова адміністрація була введена до 24 українських банків, що були визнані НБУ проблемними. Серед них 4 установи належали до I категорії (найбільші банки), 1 – до другої, 2 – до третьої і 17 – до IV категорії (маленькі банки) [7, с. 5]. Це підкреслює, що найчисельніша за кількістю група малих банків є найвразливішою під час криз. Не маючи достатньої фінансової подушки безпеки і не отримуючи фінансової допомоги від уряду, вони є найменш ефективними у боротьбі з кризовими явищами. Також під час цієї кризи НБУ вперше став широко використовувати механізм рефінансування проблемних банків, через що потім неодноразово критикувався експертами (очевидною видавалась корупційна складова цього процесу, адже фінансову допомогу від уряду отримували зазвичай лише банки, чиї власники були наближеними до влади, і ці кошти використовувались переважно для проведення валютних спекуляцій, а не стабілізації банківської системи). Загальна сума коштів, виділених станом на 15 грудня 2008 р. (напередодні обвалу гривні) на рефінансування, перевищила 40 млрд. грн. Серед банків, які отримали найбільше коштів, два державні банки – Ощадбанк (4 млрд. грн.) та Укрексімбанк (1, 4 млрд. грн.), а також низка великих комерційних банків – “Надра” (7, 1 млрд. грн.), Промінвестбанк (6, 03 млрд. грн.), “Приватбанк Дніпро” (3, 41 млрд. грн.), “Фінанси та кредит” (2, 67 млрд. грн.), Родовідбанк (2, 17 млрд. грн.), Укрпромбанк (1, 35 млрд. грн.), “Фінансова ініціатива” (1, 28 млрд. грн.), Укргазбанк (1, 23 млрд. грн.) [5, с. 9]. Той факт, що більшість цих установ використовувала отримані гроші для здійснення валютних спекуляцій, засвідчив появу ще одного вагомого чинника тиску на гривню. До того ж представники маленьких банків постійно підкреслювали, що НБУ турбується про захист інтересів лише двадцяти найбільших банків і стверджували, що розмір відкатів за отримання на пільгових умовах кредитів у процесі рефінансування доходив до 7% від суми. Їхнє обурення і прагнення однакових правил ведення бізнесу є справедливим, хоча експерти виправдовували бажання НБУ надати допомогу передусім найкрупнішим установам, бо крах навіть однієї з них призвів би до появи величезних проблем для всієї банківської системи держави. Більш того, після збільшення у середині лютого 2009 р. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 5 млрд. грн., крах декількох середніх та невеликих банків вже не повинен був мати серйозних наслідків.