Розвиток банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр.

У 2009 р. грошово-кредитну та валютну політику НБУ було спрямовано передусім на зменшення темпів інфляції та захист економіки від впливу наслідків кризи. Погіршення економічної ситуації у світі, з огляду на високий рівень вразливості економіки України, призвело до розгортання системної економічної кризи. В результаті зниження зовнішнього і внутрішнього попиту значно зменшились обсяги виробництва в усіх ключових галузях економіки, крім сільського господарства. Різке підвищення цін на газ зробило продукцію багатьох українських підприємств (серед яких були черкаський “Азот”, горлівский “Стирол”, Одеський припортовий завод, “Дніпроазот”, “Рівнеазот”, сіверодонецький “Азот” та ін.) неконкурентноздатною в порівнянні з російським імпортом. Це призвело до падіння ВВП у 2009 р. на 15, 1% порівняно з 2008 роком [9, с. 3]. А оцінка МВФ, що обчислює ВВП країн у доларах США, була ще тривожнішою – ВВП України за 2009 р. скоротився на 35, 6% (179, 6 млрд. дол. 2008 р. проти 115, 7 млрд. дол. 2009 р.) [10, с. 5]. Реальні доходи населення, за різними оцінками, знизилися на 10-20%, що призвело до скорочення на тих же 20% роздрібної торгівлі. Тільки офіційна кількість безробітних в Україні перевищила 1 млн. чоловік. Обсяг інвестицій в українську економіку впав на 40%. Відповідно, у 2009 р. кредитна активність українських банків значно знизилася. Їхнє керівництво майже всі зусилля і ресурси спрямувало на подолання кризи з проблемними кредитами через їх реструктуризацію або продаж колекторським конторам. У результаті масового відпливу коштів з рахунків клієнтів та утруднення доступу до міжнародних ринків капіталу ресурсна база банків упродовж 2009 р. значно зменшилась. Сума депозитних коштів на банківських рахунках скоротилась на 7% (на 24, 8 млрд. грн.) і становила 335, 0 млрд. грн., незважаючи на підвищення банками процентних ставок за депозитами у гривні до 15, 3% річних, а в іноземній валюті – до 10, 0% річних) [9, с. 3]. Відтік вкладів припинився аж у квітні 2009 р., оскільки населення почало більше довіряти банкам. Ще однією особливістю функціонування банківської системи у 2009 р. було швидке зростання частки вкладів в іноземній валюті і збільшення частки депозитів домогосподарств до 70%, що призвело до радикальної зміни депозитної структури. Згадані вище негативні тенденції призвели до того, що в 2009 р. чисті збитки банківської системи склали рекордні 18, 5 млрд. грн., а низка банків опинилася на межі банкрутства.

Упродовж всього 2009 р. на валютному ринку зберігався великий попит на іноземну валюту, який формувався під впливом зменшення притоку валюти в країну, значного обсягу платежів у валюті за імпортними контрактами та очікувань подальшої девальвації гривні. З метою стабілізації фінансового ринку НБУ постійно проводив валютні інтервенції на міжбанківському ринку і цільові аукціони з продажу доларів населенню, аби воно могло вчасно виконувати кредитні зобов’ язання перед банками і не збільшувати кількість проблемних кредитів. Тому за 2009 рік золотовалютні запаси України скоротилися на 16% і станом на 1 січня 2010 р. становили 26, 5 млрд. дол. [9, с. 3], незважаючи на отримання Україною від МВФ за програмою “Стенд-бай” другого і третього траншів у розмірі 6, 1 млрд. дол.

Певне поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури, особливо у другій половині 2009 р., а також реалізація окремих антикризових заходів уряду та НБУ забезпечили збереження в Україні фінансової стабільності і, зокрема, стійкості банківської системи. Також в першій половині червня 2009 р. урядом Ю. Тимошенко було націоналізовано три “проблемні” банки: “Укргазбанк”, “Родовід Банк” та “Київ”. Загалом було витрачено 9, 57 млрд. грн. Мінфін мав надрукувати ОВДП, ними уряд сплатити за банки, а потім за ці державні облігації банки отримали “живі” кошти в НБУ. Таким чином, в Укргазбанку уряд отримав 84, 21% акцій за 3, 2 млрд. гривень, в “Родовід Банку” – 99, 97% за 2, 81 млрд., і в банку “Київ” – 99, 93% за 3, 56 млрд. [11]. У липні-серпні 2009 р. НБУ таки довелося ліквідувати банки, що зазнали найбільших збитків: Укрпромбанк, “Одеса-Банк”, “Європейський”, “Національний стандарт”, “Причорномор’я”, “Трансбанк”, “Енергія”, “АРМА”, “Дністер”, “Столиця”, “Іпобанк” та ін. [7, с. 6-7]. Ліквідація Укрпромбанку стала найкрупнішою за весь час цієї кризи. Всього ж збанкрутіло і було ліквідовано за час кризи 18 українських банків. Загалом, за підсумками 2009 р. кількість банків в Україні зменшилася до 182, з яких 51 був з іноземним капіталом. Для підтримки ліквідності інших банків НБУ надав їм кредити рефінансування в сумі 64, 4 млрд. грн. Задля збільшення обсягів грошових ресурсів банків і з метою стабілізації грошово-кредитного ринку НБУ проводив операції з мобілізації коштів, підтримував обмеження на дострокове повернення банками вкладів населенню, зменшення кредитування економіки, придбав ОВДП на суму 35 млрд. грн. і підтримав продаж на валютному ринку урядом України 4, 4 млрд. дол. [9, с. 3].

Щоправда, знову ж таки доводиться констатувати, що Нацбанк не зміг припинити знецінення гривні. Регулятору вдалося лише сповільнити його темпи:  р. спостерігалось уповільнення інфляції, рівень якої за підсумками року становив 14, 9% (порівняно з 21, 3% у 2008 р.). За підсумками 2009 р. середній курс гривні до долара становив 7, 98.

У 2010 р. банківська система України вийшла на етап посткризового відновлення. Поступово поверталась довіра до банків та до національної грошової одиниці як засобу заощадження. Приріст коштів сектору домашніх господарств у банках у р. становив 28, 5% і на третину перевищив докризовий рівень. Розмір капіталу банків у середньому зріс на 20%. Тим не менш, фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. мала низку довготривалих негативних наслідків, що позначилися на подальшому розвитку вітчизняної банківської системи. По-перше, вона призупинила стабільний поступальний розвиток банків, спричинила низку банкрутств, змусила НБУ переглянути ставлення до процесу регулювання в напрямі посилення вимог до багатьох аспектів банківської діяльності [12, с. 37]. Відбулось розширення механізмів контролю і підтримки банків, аж до їх викупу державою, незважаючи на те, що нові державні банки залишались збитковими. По-друге, відбулось значне зниження довіри населення до банків. З кожним роком все більше людей зневірювалися в гривні як валюті для нагромадження капіталу і схилялися до долара чи євро, що стало додатковим фактором нестабільності. До того ж значно зросла чутливість вкладників і інвесторів до проблем всередині держави – часто одних лише чуток про нову кризу виявлялось достатньо для того, аби вони починали вилучати вкладені кошти, розхитуючи тим самим банківську систему. По-третє, криза започаткувала тенденцію до укрупнення банків та зменшення кількості установ з невеликим обсягом активів: цілком природньо, що в ситуації постійної зміни умов роботи утримувались на плаву тільки найпотужніші банки. Дрібні банки зазвичай були нездатні впоратися з проблемами і зливалися з іншими або поглиналися більшими фінансовими установами. По-третє, виникла тенденція до постійного збільшення процентних ставок за депозитами. Вцілілі банки активно боролися за клієнтів і збереження депозитів на їх рахунках, тим самим повільно підточуючи фундамент своєї фінансової стабільності. По-четверте, уряд та НБУ продемонстрували свою нездатність швидко реагувати на кризові явища і тим більше, запобігати їх виникненню. Слабкий контроль за діяльністю банків, неефективна і обтяжена корупційною складовою політика рефінансування проблемних установ, непродумана грошово-кредитна, бюджетна і податкова політика призвели до того, що станом на кінець 2012 р. Україна була єдиною країною в світі, що не подолала кризу 2008-2009 рр. і не вийшла на показники докризового 2007 р., що визнав навіть екс-голова ради НБУ Анатолій Гальчинський.

Отже, фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. завдала тяжкого удару вітчизняній економіці і банківській системі. Спричинена низкою зовнішніх і внутрішніх факторів, вона стала продовженням глобальної фінансової кризи і призвела до різкого падіння обсягу ВВП України, зниженню життєвого рівня та реальних доходів населення, девальвації гривні, зростання кількості безробітних, загострення політичної кризи в країні. Однак найбільш згубний вплив ця криза мала для української банківської системи – всі банки стикалися з фінансовими проблемами, у 24 проблемні установи була введена тимчасова адміністрація, 18 з них збанкрутували. В результаті була підірвана довіра населення та бізнесу до банківської системи (яка виявилася неспроможна ефективно долати фінансові труднощі), до влади (що скомпрометувала себе спекулятивними операціями з валютою та корупційними схемами з рефінансування банків) та гривні як засобу нагромадження капіталу, що пізніше стало підґрунтям для розвитку нових кризових явищ.