Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток вікової психології

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Основні етапи розвитку вікової психології
2. Спілкування з однолітками і його вплив на психічний розвиток дитини
3. Психомоторика людей похилого віку
Список використаної літератури
 
1. Основні етапи розвитку вікової психології
 
Інтерес до особливостей етапів розвитку дитячої психіки у зв'язку з завданнями навчання і виховання був властивий усій передовій науково-педагогічній думці Нового часу, починаючи від X. Вівеса, Я. А. Коменського і Дж. Локка. У другій половині XVIII століття цей інтерес, який різко загострився у зв'язку з підйомом економічного життя і потребою нових форм освіти, відобразився у працях праці Ж. -Ж. Руссо та І. Песталоцци. Останній прямо вказував, що хоче побудувати весь процес навчання на психологічній основі, однак така основа ще не була підготовлена наукою.
Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвитку пов'язана з ім'ям німецького філософа Тідемана, який опублікував в 1787 році «Спостереження за розвитком психічних здібностей дитини». Вказуючи, що мистецтво виховання досі не опиралося на вивчення розвитку психічних властивостей з точним датуванням його періодів, Тідеман представив результати своїх спостережень за одним хлопчиком від народження до трьох років. Він фіксував, як поступово, тиждень за тижнем, місяць за місяцем відбуваються зміни сенсорики і рухової області, як на восьмому тижні виникають афекти, на сьомому місяці – довільна артикуляція звуків і т. д.
Значно детальнішу картину поведінки дитини-дошкільника намалював у середині XIX століття А. Кусмауль. Це були часи, коли традиційне асоціативне вчення про психічне життя почало набувати спрямованості на аналіз її фактичного складу. В ідеї поступового ускладнення психічних явищ під впливом закону асоціацій починали бачити не стільки філософську доктрину, скільки інструмент емпіричної роботи.
До дитячої психіки, як найбільш доступного об'єкта такої роботи, зверталися А. Вен, І. Тен та ін. Тен описав процес засвоєння мови своєю донькою і порівняв його з історичним розвитком мови. Основою обох процесів вважався універсальний механізм асоціації.
Наприкінці XIX століття в розвитку вікової психології об'єдналися два напрямки, які до цього часу розвивалися паралельно і незалежно один від одного – дослідження дитячого розвитку, які були пов'язані з природознавством і медициною, і етнографічні дослідження дитинства і мови, головним чином, вивчення дитячих ігор і казок.
У той же час вікова психологія почала, нарешті, усвідомлюватися вченими як самостійна область психологічної науки. Об'єктивними передумовами її формування були:
вимоги педагогічної практики;
розробка ідеї розвитку в біології;
поява експериментальної психології і розробка об'єктивних методів дослідження.
Ще на початку XIX ст. про необхідність врахування психологічних даних при формуванні методів навчання дошкільників писав Фребель. У Росії про важливість зв'язку між педагогікою і психологією говорив К. Д. Ушинский. У своїй роботі «Людина як предмет виховання» (1867) він писав: «Якщо педагогіка хоче виховувати людини у всіх відносинах, то вона повинна пізнати її теж у всіх відносинах». Для цього необхідно було досліджувати вплив на дітей таких форм культури, як мова, релігія, право, мистецтво, які Ушинський називав основою утворення психіки людини. Вивчаючи формування моральної поведінки дітей, він відзначав значення «напіврефлексів» тобто завчених рефлексів, звичок, які стають основою морального життя і поведінки людини і формуються у дитинстві.
По-справжньому завдання зв'язку між педагогікою і психологією постало з середини XIX століття у зв'язку з розвитком загальної освіти. Доти, поки освіта було переважно домашньою, неважко було здійснювати індивідуальний підхід до кожної дитини, зрозуміти її особливості та інтереси, зробити навчання для неї легким і цікавим, підібрати індивідуальний темп навчання. У той же час при великій кількості дітей у класах масової школи такий індивідуальний підбір адекватних методик був нездійсненним, тому було необхідно досліджувати спільні для всіх дітей механізми і етапи психічного розвитку для того, щоб дати об'єктивні рекомендації: коли, у якому віці і у якій послідовності можна навчати будь-яких дітей, які прийоми є найбільш адекватними для дітей певного віку.
Цими вимогами пояснюється і те коло проблем, які вирішували вчені того часу: це були головним чином дослідження рушійних сил та етапів пізнавального розвитку.
Такий тісний зв'язок вікової психології з практикою викликав справедливу заклопотаність окремих вчених, які побоювалися, що утилітаризм не дасть можливості сформуватися теоретичним основам цієї науки. Саме від такого розуміння вікової психології застерігав американський психолог В. Джеймс у своїй книзі «Бесіди із учителями про психологію» (1899). Він вважав, що психологія не повинна пояснювати вчителям, як вчити дітей, а психологічні знання повинні звернути увагу педагогів на необхідність досліджувати внутрішнє життя учнів. Про це ж говорив і психолог Г. Мюнстерберг, який підкреслював, що, на відміну від психотехніки (засновником якої він був), педагогіка повинна орієнтуватися на психологічні знання переважно при відхиленнях від норми (наприклад, при дослідженні причин стомлюваності учнів, дефектів почуттів). Ці ідеї психологів минулого століття не втратили своєї актуальності і сьогодні, особливо у зв'язку з розвитком практичної психологічної служби.
Батьком вікової психології по праву вважається англійський ембріолог і психолог В. Прейєр. Якщо до нього вчені досліджували окремі проблеми і давали швидкі ескізи розвитку психіки дитини, то Прейєр узявся за цілісний аналіз проблеми і систематичне спостереження. У його книзі «Душа дитини» (1882) давався опис
Фото Капча