Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Розвиток вікової психології

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
32
Мова: 
Українська
Оцінка: 

говорить про підкризи цього періоду.

Перша – переоцінка власного «Я» незалежно від професійної кар'єри, тобто людина повинна, насамперед, для себе визначити, яке місце вона займає у житті після виходу на пенсію, коли через непотрібність відкинуті мундири, звання і посади.
Друга – усвідомлення факту погіршення здоров'я і старіння тіла, коли доводиться визнати, що молодість, краса, струнка фігура, міцне здоров'я залишилися далеко у минулому. Для чоловіка важчим є подолання першої підкризи, а другої – для жінки.
В. В. Болтенко виділив ряд етапів старіння психомоторної сфери, які не залежать від паспортного віку.
На першому етапі зберігається зв'язок з тим видом діяльності, який був провідним для людини до виходу на пенсію. Як правило, цей вид діяльності був безпосередньо пов'язаний з професією пенсіонера. Частіше це люди інтелектуальної праці (вчені, артисти, учителі, лікарі). Цей зв'язок може бути безпосереднім у формі епізодичної участі у виконанні колишньої роботи, а може і опосередкованим, через читання спеціальної літератури, написання мемеарів тощо. Якщо ж цей зв’язок обривається відразу після виходу на пенсію, то людина, минаючи перший етап, потрапляє на другий.
На другому етапі спостерігається звуження кола інтересів за рахунок виконання професійних прихильностей. У спілкуванні з навколишніми вже переважають розмови на побутові теми, обговорення телевізійних передач, сімейних подій, успіхів або невдач дітей і онуків. У групах таких людей важко розрізнити, хто був інженером, хто лікарем, а хто – професором філософії.
На третьому етапі пріоритетною стає турбота про особисте здоров'я. Улюблена тема для розмови – ліки, способи лікування тощо. І в газетах, і в телепередачах на ці теми звертається особлива увага. Найбільш значимим у житті людиною стає дільничний лікар, його професійні і особистісні якості.
На четвертому етапі сенсом життя стає збереження самого життя. Коло спілкування вкрай звужене: лікар, соціальний працівник, члени родини, які підтримують особистий комфорт пенсіонера, найближчі сусіди. Для пристойності або за звичкою – рідкі телефонні розмови зі старими знайомими-ровесниками, поштова переписка, в основному, щоб довідатися, скількох ще залишилося пережити.
І, нарешті, на п'ятому етапі відбувається зниження потреб чисто життєвого характеру (їжа, спокій, сон). Емоційність і спілкування майже відсутні.
Досить широко у світовій психологічній літературі підтримується класифікація, що запропонувала Д. Б. Бромлей. Вона виділяє п'ять типів пристосування особистості до старості:
1. Конструктивне відношення людини до старості, при якому літні і старі люди внутрішньо врівноважені, мають гарний настрій, задоволені емоційними контактами з оточуючими людьми. Вони досить критичні до себе і разом з тим досить терпимо ставляться до інших, до їх можливих недоліків. Вони не драматизують закінчення професійної діяльності, оптимістично ставляться до життя, а можливість смерті трактують як природну подію, яка не викликає суму і страху. Не переживши в минулому занадто багато травм і потрясінь, вони не проявляють ні агресії, ні пригніченості, мають активні інтереси і постійні плани на майбутнє. Завдяки своєму позитивному життєвому балансу вони із впевненістю розраховують нас допомогу навколишніх. Самооцінка цієї групи літніх і старих людей досить висока.
2. Відношення залежності. Залежна особистість – це людина, підлегла кому-небудь, залежна від подружнього партнера або від своєї дитини, не має занадто високих життєвих претензій і завдяки цьому охоче йде з професійного середовища. Сімейне середовище забезпечує їй відчуття безпеки, допомагає підтримувати внутрішню гармонію, емоційну рівновагу, не випробовуючи ні ворожості, ні страху.
3. Захисне відношення, для якого характерні перебільшена емоційна стриманість, певна прямолінійність у своїх вчинках і звичках, прагнення до «самозабезпеченості» і неохоче прийняття допомоги від інших людей. Люди даного типу уникають висловлювати власну думку, важко діляться своїми сумнівами, проблемами. Захисну позицію займають іноді відносно всієї сім’ї: якщо навіть є якісь претензії і скарги на адресу сім’ї, вони їх не виражають. Захисним механізмом, який вони використовують проти відчуття страху смерті і знедоленості, є їх активність «через силу», постійне «підживлення» зовнішніми діями. Люди із захисним відношенням до наступаючої старості з великим небажанням і лише під тиском навколишніх залишають свою професійну роботу.
4. Відношення ворожості до навколишніх. Люди з таким відношенням агресивні, запальні і підозрілі, прагнуть «перекласти» на інших людей провину і відповідальність за власні невдачі, не зовсім адекватно оцінюють дійсність. Недовіра і підозрілість змушують їх замикатися у собі, уникати контактів з іншими людьми. Вони всіляко відганяють думку про перехід на пенсію, оскільки використовують механізм розрядки напруги через активність. Їх життєвий шлях, як правило, супроводжувався численними стресами і невдачами, багато з яких перетворилися на нервові захворювання. Люди, які відносяться до даного типу, схильні до гострих реакцій страху, вони не сприймають свою старість, з розпачем думають про прогресуючу втрату сил. Все це поєднується з ворожим відношенням до молодих людей, іноді з переносом цього відношення на весь «новий, чужий світ». Такий бунт проти власної старості поєднується у цих людей з сильним страхом смерті.
5. Відношення ворожості людини до самої себе. Люди такого типу уникають спогадів, оскільки у їх житті було багато невдач і труднощів. Вони пасивні, не бунтують проти власної старості, лише безмовно приймають те, що посилає їм доля. Неможливість задовольнити потреба у любові є причиною депресій, претензій до себе і суму. З цими станами поєднуються почуття самотності і непотрібності. Власне старіння оцінюється досить реалістично, завершення життя і смерть трактується цими людьми як рятування від страждань.
Почуття самотності виснажує душевні сили людини, яку підточує і фізична відсутність людських контактів, руйнує особистість, її соціальний лад. «Прямими дослідами доведено, – писав академік А. І. Берг, – що людина може нормально мислити тривалий час лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім світом. Повна інформаційна ізоляція – це початок божевілля. Інформація, яка стимулює мислення, зв'язок із зовнішнім світом так само необхідна, як їжа і тепло, як наявність тих енергетичних полів, у яких відбувається вся життєдіяльність людей на планеті». Зберегти нормальне, повнокровне людське спілкування, не піддатися заклику самотності – значить відсунути старість.
Всі представлені основні типи старості не вичерпують усього різноманіття проявів поведінки, спілкування, психомоторних реакцій старіючої людини, різноманіття їх індивідуальностей. Всі класифікації носять орієнтовний характер, для того, щоб скласти певну базу для конкретної роботи з людьми похилого віку.
Основними прчинами зниження психомоторної активності людей похилого віку можна вважати:
відсутність чіткого життєвого ритму;
звуження сфери спілкування;
відхід від активної трудової діяльності;
синдром «спустошення гнізда»;
поринання людини в себе;
відчуття дискомфорту від замкнутого простору і багато інших життєвих подій і ситуацій.
Найбільш сильним стресом є самотність у старості, коли у людини немає родичів, однолітків, друзів. Самотність у старості може бути пов'язана і з окремим проживанням від молодих членів родини, однак більш істотними у старості виявляються психологічні аспекти (ізоляція, самоізоляція), які відбивають усвідомлення самотності як нерозуміння і байдужості з боку навколишніх. Особливо реальною самотність стає для людини, яка живе досить довго. У центрі уваги, думок, міркувань старої людини перебуває винятково ситуація, яка породила обмеження кола спілкування. Неоднорідність і складність почуття самотності виражається в тому, що стара людина, з одного боку, відчуває розрив з навколишніми, який постійно збільшується, боїться самотнього способу життя; з іншого боку – вона прагне відгородитися від навколишніх, захистити свій світ і стабільність у ньому від вторгнення сторонніх. Практикуючі геронтологи постійно зіштовхуються з фактами, коли скарги на самотність надходять від старих людей, які живуть разом з родичами або дітьми, набагато частіше, ніж від тих, які живуть окремо. Одна з дуже серйозних причин порушення зв'язків з навколишнім криється у порушенні зв'язків людей похилого віку з молодими. Нерідким сьогодні можна назвати і таке явище, як геронтофобія, або ворожі почуття стосовно старих людей.
Багато негативних психомоторних реакцій людей похилого віку можна попередити або відносно безболісно перебороти саме за рахунок зміни до старих і до процесу старіння в цілому.
У такий спосіб у підсумку можна зробити наступні висновки:
Старість є заключною фазою в розвитку людини. Період геронтогенезу (старіння) відповідно до міжнародної класифікації починається з 60 років у чоловіків і з 55 років – у жінок і має три градації: літні люди, люди похилого віку і довгожителі. Процес старіння являє собою генетично запрограмований процес, який супроводжується певними віковими змінами в організмі. Багато досліджень свідчать про старіння серцево-судинної, ендокринної, імунної, нервової та інших систем, тобто про негативні зрушення, які відбуваються в організмі в процесі інволюції. Всі зміни в період старіння носять індивідуальний характер. Складний і суперечливий характер старіння людини як індивіда пов'язаний з кількісними змінами і якісною перебудовою біологічних структур, включаючи і новоутворення.
Період пізнього онтогенезу є новим етапом розвитку і специфічної дії загальних законів онтогенезу, гетерохронії і структуроутворення. Різного роду зміни людини як індивіда, які відбуваються у похилому віці, спрямовані на те, щоб актуалізувати потенційні, резервні можливості, накопичені в організмі в період росту, зрілості і сформованих у період пізнього онтогенезу.
Для старої людини характерними рисами є егоцентричність та егоїстичність. І. С. Кін виділив наступні соціально-психологічні типи старості.
Сприятливі:
активна творча старість;
самоосвіта, відпочинок, розваги;
у жінок – прикладання своїх сил у родині;
люди, сенс життя яких – турбота про власне здоров'я.
Негативні:
агресивні, буркуни;
розчаровані в собі й власного життя;
розчаровані в собі й власного життя.
Виділяють п'ять типів пристосування до старості:
1) конструктивне відношення людини до старості;
2) відношення залежності;
3) оборонне відношення;
4) відношення ворожості до навколишніх;
5) відношення ворожості людини до самої себе.
Активному довголіттю людини похилого віку сприяє багато психічних факторів, серед яких можна назвати розвиток її як соціально активної особистості, як суб'єкта творчої діяльності і яскравої індивідуальності. І тут величезну роль відіграє високий рівень самоорганізації, свідомої саморегуляції свого способу життя і життєдіяльності.
 
Список використаних джерел:
 
Давыдов В. В., Драгунова Т. В., Ительсон Л. Б., Петровский А. В. Возрастная и педагогическая психология: уч. для студентов пед. институтов. – М. : Образование, 1989. – 288 с.
Дубровина И. В., Лисина М. И. Возрастные особенности психического развития детей. – М. : АПН СРСР, 1982. – 164 с.
Кулагина И. В. Возрастная психология. – М. : Эксмо, 1997. – 630 с.
Немов Р. С. Психология: учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений. – М. : Владос, 1994. – 573 с.
Хрестоматия по возрастной и педагодической психологии / под ред. И. Ильясова, В. Ляудис. – М. : Вече, 1981. – 710 с.
Фото Капча