Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Критична ситуація або закінчення обставин часто викликають спалахи жорстокої поведінки. До них можна віднести: втрату роботи, розлуку з улюбленою людиною, смерть, небажану вагітність або іншу подію принципово важливе для дорослого.

Дуже часто причиною жорстокого відношення до дитини є недолік елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців зможе стежити за своїм сечовим міхуром або стільцем, наївно, оскільки дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть покарати дитину

Модель домашнього насильства, як правило, передається від одного покоління іншому Строгі покарання зазвичай не вважають насильством по відношенню до дітей, а розглядаються як сімейна традиція [62, с. 13],

Таким чином, діти, що піддаються жорстокому зверненню з боку своїх батьків, мають особливі риси: фізичні недоліки, інвалідність або затримки в розвитку, важка вдача, поведінкові труднощі. Діти-інваліди і діти, що відстають в розвитку, так само, як і діти, з важкою поведінкою складають групу високого ризику піддатися жорстокому поводженню. Все це створює додаткову напругу в сім'ї, укріплює відчуття власної неспроможності і викликає реакцію з боку батьків, що виражається в насильстві над дитиною і зневазі по відношенню до нього.

Причини, що провокують насильство над дітьми в сім'ї, змагаються пояснити багато теорій, що існують в даний час.

Соціологічний підхід посилається на вплив соціокультурних чинників (стереотип сімейних відносин, засвоєний в дитинстві), на житлові і матеріальні умови, що породжують хронічний психологічний стрес і посттравматичний розлад [60, с. 20].

З психіатричної, медичної точки зору жорстоке звернення і зневага дитиною − наслідок патологічних змін в психіці батьків, деградації, алкоголізації [65, с. 25].

Соціально-психологічний підхід пояснює прояв насильства особистим життєвим досвідом батьків, їх «травмованим» дитинством.

Психологічна теорія ґрунтується на тому, що дитина сама «бере» участь в створенні передумов для жорстокого звернення, що автоматично виливається в концепцію поганого звернення як кінцевого результату деструктивних дитячо-батьківських відносин.

Отже, насильство можна трактувати як багатовимірний чинник, що породжується взаємодією відразу декількох елементів: особовими особливостями батька і дитини, внутрішньо сімейними процесами, стресами, соціально-економічними умовами, що викликаються, обставинами суспільного характеру.

Особлива увага сьогодні приділяється феномену порушення фізичних та емоційних меж внаслідок насильства, пережитого в дитинстві, у результаті якого травматичний досвід хроніфікується. Головним наслідком дитячої психічної травми сучасні дослідники зважають «втрату базової довіри до себе і світу», що перешкоджає формуванню психо-педагогічного альянсу і, таким чином, утруднює профілактичну роботу з цією групою дітей.

Дорослі – жертви насильства, пережитого в дитинстві, прагнуть до самоти, вони часто підозрілі, зазнають труднощі в спілкуванні з іншими. Багато хто з них має низьку самооцінку, вважає себе негідним, неадекватним, нелюбимим. Рідко випробовуючи глибокі прихильності в дитинстві, вони часто шукають любов і розуміння у тих, хто не може виправдати їх очікувань, вступаючи у подружні або партнерські відносини з людьми, що мають схожий досвід сімейного насильства. Стаючи батьками, вони вимагають від своїх дітей як віддзеркалення своєї власної компетентності і самоцінності. Все це служить причиною для виникнення у них нереалістичних очікувань відносно поведінки, успіхів і розвитку своїх власних дітей.

Дослідники виділяють чотири види насилля над дітьми:

Фізичне насильство − це будь-яке невипадкове нанесення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками або особою, що здійснює виховання або опіку. Ці пошкодження можуть включати побої, струс мозку, опіки, людські укуси, душіння, що приводять до синців і рубців, переломів, шрамів або внутрішніх пошкоджень. Щороку більше 50 000 українських дітей тікають з будинку, рятуючись від побоїв. 38% від загальної кількості убитих на ґрунті сімейно-побутових відносин складають нездібні захищатися діти.

Сексуальне насильство − це використання дитини або підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення.

За різними джерелами в 75 − 90% випадків насильники добре знайомі жертвам; у 35 – 45% насильником є близький родич, а в 30-45% − дальній.

Зневага − це хронічна нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, одязі, житлі, медичному відході, освіті, захисті і нагляді.

Психологічне жорстоке звернення включає психологічну зневагу − послідовну нездатність батька або особи, що здійснює відхід, забезпечити дитині необхідну підтримку, увага і прихильність, і психологічне жорстоке звернення − хронічні моделі поведінки, такі, як приниження, образа, висміювання дитини [62, с. 15].

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у здійсненні процесу соціалізації, налагодженні позитивних відносин як з дорослими так і з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді «Про становище молоді в Україні» «... кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два-три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять − особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних крадіжок) − і майже щодня вчиняють зґвалтування»