Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Діти, які зазнали насильства в різних його формах, «пізнали людське зло й виросли в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність» [80, с. 14].

Діти, з якими поводились жорстоко в психологічному сенсі, потрапляють у мережу відносин, що шкодять, а відтак − за межі нормального процесу соціалізації. У результаті цим дітям важко задовольнити свої потреби у захисті й заступництві, нерідко їм доводиться бути надмірно поступливими, щоб уникнути поганого ставлення до себе, і в них можуть розвинутися невротичні риси й проблемна поведінка. Водночас такі діти поступово вчаться експлуатувати, принижувати або завдавати болю й страждання.

У науковій літературі обґрунтовується точка зору, що в родинах, у яких спостерігається або жорстоке, або зневажливе ставлення до дітей, вони виростають агресивними. Як правило, дитяча агресивність є зворотною стороною беззахисності: «Якщо дитина почуває себе незахищеною…... у її душі народжуються численні страхи. Прагнучи впоратися зі своїми страхами, дитина вдається до захисно-агресивної поведінки» [75, с. 12].

Хто б не провадив жорстоке поводження з дитиною у ньому завжди присутнє зловживання силою або владою. Відповідно до тверджень Хорта і його колег, жорстоке поводження з дитиною набуває 6 основних форм:

відкидання − активне відкидання супроводжує відмову виконувати прохання або задовольняти потреби дитини у формі, що виражає сильну ворожість;

відмова в емоційному відгуку − це пасивна форма відмови дитини в теплих почуттях, що полягає в холодності, небажанні або нездатності відповісти на спроби дитини поспілкуватися;

приниження − прилюдне висміювання дитини або висміювання її;

залякування − примушення дитини бути свідком клинів над улюбленою людиною або погроза застосувати насильство до неї самої;

ізоляція − заборона дитині гратися з друзями або брати участь у сімейних заходах;

експлуатація − використання невинності і слабкості дитини [54, с. 22].

Тілесні покарання роблять дитину не господарем свого тіла і своєї психіки, а її рабом, вони нав'язують їй досвід поразки, прищеплюють безпорадність, безпомічність, призводять до деградації, приниження гідності дитини, оздоблюють її. Надто бурхливі прояви обурення, безконтрольні вибухи гніву, люті, оскаженіння з боку батьків розпалюють погані нахили дітей, привчають їх до нестриманості, злості, безконтрольних вибухів емоцій.

Учені зазначають, що одним з негативних психологічних наслідків тілесних покарань є ототожнення себе з агресором. Це також психологічний механізм, що дозволяє уникнути почуття провини. У цьому випадку дитина посідає позицію караючого батька, і в неї з'являється відчуття, що бути агресивним і караючим – це правильно. Відповідно, коли вона виросте і в неї з'являться власні діти, швидше за все вона буде поводитись з ними так само, як поводились з нею у дитинстві.

Як зазначає Р. Снайдер: «Використання тілесних покарань (або погроза їхнього застосування) як основні засоби виховання дітей переходять із покоління в покоління» [67, с. 16].

Пригнічення особистості дитини може закінчитись великим вибухом, робить її агресивною, призводе до відкритого протесту. Агресивність завжди породжує іншу агресивність, яка може бути спрямована на тих же батьків, на ровесників або на самого себе (ауто агресивність аж до спроб самогубства).

Дитина − це не просто інша людина, це зовсім інший психологічний простір, якісно відмінне світосприйняття.

Як зазначає Л. Вест: « Людина формується все життя: змінює погляди, звички, принципи, і тільки дитинство залишається незмінною константою на весь наш шлях, і кожен несе в собі власну долю як хрест або яскравий веселий ліхтарик» [15, с. 15].

Жорстоке поводження з дітьми має тривалі наслідки для емоційного благополуччя дитини, її почуттю власної гідності завдається непоправної шкоди, а страх повторно зазнати подібного ставлення породжує в неї недовіру до оточуючих. Діти, що пізнали людське зло і ростуть в атмосфері, насиченій гнівом і болем, прагнуть ізолюватися від суспільства і можуть виявляти у своїй поведінці підвищену агресивність. Крім того, багато дітей, які зазнають жорстокого ставлення з боку дорослих, відрізняються підвищеною розсіяністю на уроках і відчувають більше труднощів у школі порівняно з людьми, які виросли в нормальній обстановці. Адже навіть ставши дорослими, ті, з ким погано поводилися в дитинстві, частіше стикаються з психологічними проблемами, включаючи депресію й алкоголізм. Деякі з них намагаються вчинити самогубство або втягуються в злочинну діяльність.

Жорстокість створює психічне насилля, виробляє той контекст, у якому навіть окремі ненасильницькі дії дитина сприймає як вияв примусу, що викликає неочікувані для дорослих поведінкові реакції, котрі знов спонукають їх до тактики насилля.

Напружена атмосфера, взаємні погрози призводять до того, що дитина прагне компенсувати відсутність позитивних емоцій у бродяжництві, вуличних компаніях, втечах з дому. Так, у 48, 1% саме конфлікти у сім'ї штовхають дітей до бродяжництва. Крім того, бродяжництво призводить до втягнення дітей дорослими у злочинну діяльність, використання їх у нерегламентованих законодавством видах робіт, нещадної експлуатації як фізично, так і морально. Такі діти не мають ніяких правових гарантій безпеки життя.

Протягом багатьох століть народна педагогіка є засобом профілактики жорстокого поводження людини в сім'ї. Педагогіка українського народу досить гуманна і формує людину великодушну, чуйну, справедливу, тактовну. Усі засоби