Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

Притулок – це тимчасове убежище, де жінка має можливість сховатися від переслідувань чоловіка, отримати ефективну першу медичну допомогу та пройти подальше лікування. Їй надають фінансову підтримку, консультаційні послуги, психологічну підтримку. В обстановці уваги, розуміння та турботи вона може прийти у себе, переглянути своє життя та за допомогою спеціалістів прийняти рішення відносно свого майбутнього.

Одним з найбільш використовуваних у притулках методів програми реабілітації є групова терапія, яка проводиться одночасно з жінкою та її дітьми. Ця робота, спрямована, з одного боку, на подолання почуття самотності та відчуження жертви, а з іншого – на укріплення відношень між матір’ю та дітьми, що дозволяє забезпечити природні взаємопідтримку. Програма групової терапії розробляється для кожного індивідуально з урахуванням конкретної сімейної ситуації. Сеанси проводяться 2 рази на тиждень протягом години: 45 хвилин займає дискусія (це можуть бути освітні програми для дорослих, обговорення різних моделей взаємодії батьків і дітей), а 15 хвилин відводяться для ігрової діяльності, що пропонується самими дітьми.

Незалежно від типу соціального закладу та технології роботи з випадком у безпосередній корекційно-реабілітаційній роботі з клієнтом найбільш розповсюджений психосоціальний підхід, який передбачає не тільки використання наявних соціальних ресурсів, але і активізацію особистісних ресурсів клієнта та застосування технік психологічного впливу на агресора, жертву та сім’ю в цілому. Відповідно корекційно-реабілітаційна діяльність може здійснюватися у різних формах: індивідуальне консультування, робота з дитиною (подружньою або дитячо-батьківською), з усією сім’єю, а також з окремими групами (насильниками, жертвами та їх батьками).

Від насилля у сім’ї потерпають і чоловіки

Нині жінки вчаться активно боротися за свої гендерні права та засуджувати зайву чоловічу агресивність. Тож коли чуємо про «жертв насильства у родині», автоматично уявляємо собі жінок і дітей.

Несподівана пропозиція прозвучала минулого тижня на нараді у столичній мерії: а чому б не відкрити мережу підтримки для чоловіків, що потерпають від родинного насильства. Про таку потребу розповіла керівник київського Центру по роботі з жінками Галина Гончарук. За її словами, в Україні неухильно збільшується кількість жіночих злочинів, скоєних проти чоловіків та коханців. Кожну шосту кримінальну справу порушують проти представниць слабкої статі, котрі щораз частіше калічать своїх партнерів.

Тож не дивно, що за психологічною допомогою у Центр по роботі з жінками звернулися 574 чоловіки. Схоже, їм просто нікуди більше піти зі своїми родинними проблемами. Найбільше потерпають ті, котрі не здатні підняти руку на жінку. Та чоловіки шукають допомогу у психологів та юристів лише у крайньому випадку, бо соромляться. Тож, мабуть, і справді треба подбати про їхній захист? Та, певне, відкривати не подібний до жіночого центр, а розробити систему анонімної допомоги. Зокрема виживають більше новонароджені дівчатка, ніж хлопчики. У підлітковому та юнацькому віці самогубства скоюють переважно юнаки. А потім жінки вдаються до цього у п’ять разів рідше, ніж чоловіки. Та й живуть у середньому на одинадцять років довше. Отже, якщо ми не подбаємо про них, хто ж тоді дбатиме про нас?

Тим паче є висновок досліджень: у хлопців-підлітків, які є свідками насилля над мамою, ушестеро підвищується схильність до самогубств, ймовірність того, що такі діти вживатимуть наркотики, алкоголь або вчинять зґвалтування, підвищується на 50%. Насилля стосовно матері є однією з причин втечі підлітків з дому. Отож, вплив на їхню психіку є суттєвим й може спричинити до скоєння злочину згодом.

 

 

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна й масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалось розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Основна цінність демократичного суспільства − це людське життя. Тому робота з сім'єю з попередження в ній насильства щодо членів сім'ї повинна стати одним з напрямків роботи соціального педагога. Між тим зараз маємо інспекторів райвно і громадських інспекторів із захисту прав дітей, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх і службу у справах неповнолітніх, у коло обов'язків яких входить профілактична робота з неблагополучними сім'ями. Але ми не маємо системи попередження насильства в сім'ї, супроводу сімей, де є насильство, діти і батьки не знають своїх прав і обов'язків, що спричиняє насильство в сім'ї, але не знімає відповідальності за його наслідки.

Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім'ї. Вони втрачаються при насильстві в сім'ї. У такій сім'ї зовні все благополучно, але втрачені між окремими членами сім'ї родинні зв'язки, емоційні почуття. Діти в таких сім'ях засмучені, розчаровані, неврівноважені навіть при незначних труднощах, думають, що вони є причиною розладу в сім'ї, не вміють висловлювати свої почуття та емоції, вразливі, нездатні контролювати ситуацію, вперті, агресивні, мовчазні, переживають відчуття страху, бентеження, приниження, безсилля, гніву па батька, вважають свою сімейну ситуацію особливою, себе − нікому не потрібними, неважливими людьми, які не заслуговують