Насилля як наукова соціально-педагогічна проблема

покарання трактується 35% батьків як провідний засіб корекції поведінки їх дитини;

часте використання покарання призводить до дисгармонійних або напружених взаємостосунків між батьками і дітьми;

більшість батьків не планує особисто звертатися до спеціалістів за консультацією чи допомогою при вирішенні проблем, пов'язаних з вихованням їх дитини, хоча при цьому визнають, що не володіють належними знаннями та інформацією, необхідними для їх успішного вирішення.

Результати дослідження дають змогу зробити висновок, що робота з батьками щодо профілактики насильства над дітьми не ведеться. Очевидно, необхідно серйозно поставитися до виховання самих батьків, у чому суспільство вкрай зацікавлене. Виховання повинно здійснюватись у двох напрямках: просвітницькому та із застосуванням різного роду санкцій, що припинять їх аморальну й злочинну поведінку.

 

 

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон «Про попередження насильства в сім'ї»передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильство в родині або погрожуючі, його вчинити, працівники міліції можуть вжити таких заходів:

винести кривдникові офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

взяти на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї;

винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог захисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

До найбільш розповсюджених у світовій практиці інституціональних норм роботи з випадками сімейного насилля відносяться кризові центри, притулки, «телефони довіри», пансіонати для перестарілих, заклади соціального обслуговування сім’ї та дітей, психолого-медико-соціальні центри, а також тимчасові (фостерні) або постійні прийомні сім’ї.

Для допомоги потерпілим від домашнього насильства діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації.

а) Кризові центри.

Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, медичну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

Змістом їх діяльності є надання психологічної, юридичної, педагогічної, соціальної та інших видів допомоги постраждалим від насилля, що часто знаходяться у кризовому та небезпечному для фізичного та душевного здоров’я стані. Крім цього клієнт може очно або по телефону отримати детальні відомості про місце та режим роботи потрібних спеціалістів та інше.

Основна форма роботи кризового центру – очне консультування. Постраждалі мають можливість спілкуватися безпосередньо зі спеціалістами: психологами, лікарями, педагогами, юристами. У ряді кризових центрів проводяться групові заняття, у тому числі організуються групи взаємодопомоги. Приймаються дзвінки на «телефоні довіри» висококваліфіковані спеціалісти, які уже на першому етапі можуть визначити стан жертви, надати первинну підтримку, адекватно оцінити ситуацію, щоб намітити подальший план роботи, або переконати жертву прийти за допомогою у кризовий центр.

У світовій практиці розповсюджена така форма допомоги як «шелтери» − різновид великих центрів зі спеціальним притулком для постраждалих від насилля у сім’ї (переважно для жінок і дітей0. Наприклад, у США, Німеччині, Голландії діяльність «шелтерів» − одна з самостійних спеціалізованих програм допомоги жертвам насилля. Це невеликі затишні будинки, що далеко знаходяться від міста, адреса яких тримається у таємниці. Режим тут вільний, деякі жінки навіть продовжують працювати у період перебування у «шелтері». Все побудоване на принципах самообслуговування; жінки забезпечені безкоштовним харчуванням та медичною допомогою. Середня наповнюваність «шелтерів» − 35-50 чоловік, а тривалість перебування складає від 2 до 5 тижнів. Одна з головних задач – психологічна реабілітація та правова допомога; вони детально роз’яснюють права жінки та дитини, а у випадках неминучих розлучень надають практичну та юридичну допомогу. «Шелтери» обладнані плакатами, стендами. Є бібліотеки, ігрові кімнати для дітей. За дітьми догляне няня, якщо жінці потрібен час, щоб зайнятися господарством, відвідати спеціаліста або тренінгові групу.

б) Притулки для жінок-жертв насилля та їх дітей.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї постраждалим надають первинну медико-санітарну та психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів скеровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організовують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене насильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції у справах неповнолітніх.

Якщо жінка погоджується залишити будинок та поселитися у притулку, який може розташовуватися при кризовому центрі або іншому