Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

Соціальна сфера України в останні роки переживає період серйозних змін – це виникнення великої кількості різноманітних недержавних організацій, збільшення їхньої активності та впливу на різні сторони життя суспільства. Можна виділити низку причин, що зумовлюють процес розвитку недержавних організацій у соціальній сфері України: 

1)криза тоталітарної держави та системи соціального захисту;

2)збільшення недовіри до державних інституцій та закладів;

3)неможливість виконання державою взятих на себе зобов’язань у сфері соціального захисту;

4)прагнення людей реалізувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби;

5)намагання знайти та об’єднати інших людей, які мають аналогічні проблеми [4, c. 157].

Проблемами соціальної сфери України займаються недержавні неприбуткові організації, які згідно із законодавством України можуть мати такі форми:

-громадські організації;

-благодійні організації;

-благодійні фонди;

-спілки [4, c. 158].

Найтиповіші громадські організації, місія яких спрямована на розв’язання соціальних проблем, класифікують таким чином:

-організації за місцем проживання;

-ініціативні групи само та взаємодопомоги;

-організації, що надають послуги певній групі клієнтів (наприклад, людям, які втратили зір; дітям із синдромом Дауна; жінкам, які зазнали насилля, та іншим);

-організації створені для лобіювання (адвокації прав певної категорії людей; зміну законодавства або його започаткування, для надання та регулювання соціальної допомоги певним категоріям незахищених громадян) [1];

-організації, діяльність яких полягає в проведенні медичних, соціальних досліджень;

-«парасолькові» чи посередницькі групи, створені для координації і об’єднання інших організацій та ініціативних груп і забезпечення їх ресурсами [4].

Далі висвітлимо поняття «недержавна організація». Незважаючи на те, що визначення поняття «недержавна організація» чи «недержавна неприбуткова організація» є найбільш уживаним, воно не має юридичного застосування як в Україні, так і в інших країнах [16]. Учені та спеціалісти активно звертаються до цього поняття саме тому, що воно є досить містким і дозволяє підкреслити саме той факт, що йдеться не про державні організації та інституції. З погляду існування демократичного суспільства, воно має вирішальне значення, бо демократія без громадянського суспільства існувати не може. Часто вживають також термін «третій сектор», але це характерно для США, де прийнято виділяти ще два сектори: державний та прибутковий. Історія розбудови інноваційних програм соціальної сфери на Заході свідчить, що головною рушійною силою цих перетворень були і залишаються недержавні організації.

Громадські організації – це невід’ємний складник громадянського суспільства, де кожен громадянин або об’єднання громадян має змогу висловити і відстоювати погляд, що не співпадає або часто вступає у протиріччя з офіційним (державним) [9]. 

Скажімо, у Великобританії (яку можна за кількістю населення порівняти з Україною) в 1992 році бюджет усіх НДО становив 17 мільярдів фунтів стерлінгів, кількість оплачуваних працівників дорівнювала 250 000 (робота на повну ставку). Тобто приблизно один із 200 британців працював у НДО. Останні ж дані свідчать про те, що більше половини дорослого населення – 23 мільйони – працюють добровольцями (чи в державних закладах соціальної сфери, чи в НДО) [9].

В нашій країні словосполучення «недержавна організація» асоціюється з усталеним стереотипом «комсомол», «партія», «піонерська організація». Бути членом такої організації не престижно, часто у громадській свідомості виникає асоціація «людина-прислуга та доглядальник немічних», «той, що контактує з асоціальними особами та жебраками», що створює негативний імідж спеціальності соціального працівника. Щоправда, останнім часом таке хибне сприйняття роботи соціальних працівників змінюється, особливо серед студентської молоді, яка бере активну участь у роботі громадських та благодійних організацій у ролі волонтерів.

Послуги НДО, як правило, частково заповнюють ніші у сфері послуг державної системи соціального обслуговування. Саме НДО розробляють та апробують пілотні моделі та схеми роботи з клієнтами, відповідні види послуг можуть бути невідомими працівникам державних агенцій узагалі – отже, одна з головних функцій громадських та благодійних організацій – швидка реакція на новоутворену проблему певної групи людей, яка вимагає, відповідно, інноваційних видів соціальної допомоги або захисту [9]. Далі з’ясуємо особливості функціонування громадських організацій соціальної сфери. Громадські організації соціальної сфери керуються у своїй діяльності тими самими законодавчими актами України, що й об’єднання третього (неприбуткового) сектору взагалі: передусім Конституцією України, чинними законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про молодіжні й дитячі громадські організації» та підзаконними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України та іншими підрозділами державної виконавчої влади для визначення механізму виконання зазначених вище та інших законів [17].

У статті 36 Конституції України сказано: «Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів... » [22]. Отже, маємо базове визначення форм самоорганізації громадян України (політичні партії та громадські організації), а також мету цих об’єднань. Закон «Про об’єднання громадян», прийнятий у 1992