Змістовний модуль 1

-дотримання встановленого порядку проектування, будівництва та введення в експлуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель; 

-дотримання строків та природоохоронних вимог щодо тимчасово займаних земель, обов'язкового приведення їх у стан, для використання за призначенням (своєчасна рекультивація порушених земель). 

Таким чином, органи Держмзем і Держеко інспекцій здійснюють систематичний контроль за станом та охороною земель.

Питання для самоконтролю

1.Охарактеризуйте основні завдання Дежземінспекції.

2.Які види перевірок існують при проведенні контролю стану та охорони земельних ресурсів?

3.Які органи мають право здійснювати перевірки стану та охорони земель різного цільового призначення?

 

 

 

План

 

1.Стан водних ресурсів

2. Основні забруднювачі водних об’єктів (за галузями економіки)

3.  Екологічний контроль за станом водних ресурсів

4. Порядок здійснення перевірок суб'єктів, що використовують водні ресурси або виконують господарську діяльність у межах водоохоронних зон

 

1. В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозбору більше 50 тис. км2) – 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) – 81 і малих (менше 2 тис. км2) – 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки.

Водні об’єкти з урахуванням прилеглих до них територій мають значну рекреаційну, оздоровчу та естетичну цінність, є цінним елементом природного ландшафту та середовищем для розвитку іхтіофауни, що забезпечує потреби суспільства в харчових продуктах.

Основними водокористувачами країни є підприємства електроенергетики, житлово-комунального та сільського господарства, а також металургії. Загалом використання води на різні потреби становило 10 млрд. м3. У системах зворотного та повторно-послідовного водопостачання використовують близько  48 883 млн. м3 води. 

Проблема забезпечення належного екологічного стану водно-ресурсного потенціалу залишається актуальною для всіх регіонів України. Практично всі поверхневі і значна частина підземних водних ресурсів, особливо в районах розміщення потужних промислових і сільськогосподарських комплексів, відчувають антропогенний вплив, що проявляється у забрудненні, виснаженні й деградації цих об’єктів. Значним трансформаціям піддаються господарсько-освоєні водозбірні території, що істотно змінило характер формування стоку і водний режим багатьох водних об’єктів. Це позначилось насамперед у посиленні паводків, що найчастіше призводять до повеней, наслідки яких дуже важкі. Значні обсяги споживання води в економічній діяльності, зростання скидів забруднених вод у поверхневі водойми – основні чинники антропогенного навантаження на поверхневі водні ресурси.

 

2. Основні забруднювачі водних об’єктів (за галузями економіки). Практично всі поверхневі джерела водопостачання України інтенсивно забруднюються. Через низьку якість очищення стічних вод надходження забруднених стоків у поверхневі водойми не зменшується, хоча використання води порівняно з початком 90-х років зменшилося більше ніж у два рази.

Треба відмітити, що якість зворотних (стічних) вод значною мірою не відповідає встановленим нормативам ГДС, у багатьох областях спостерігається неякісна робота очисних споруд, а подекуди вони зовсім не працюють. Це погіршує якісний стан водних ресурсів. 

Проблема забезпечення належного екологічного стану водно-ресурсного потенціалу залишається актуальною для всіх регіонів України. Практично всі поверхневі і значна частина підземних водних ресурсів, особливо в районах розміщення потужних промислових і сільськогосподарських комплексів, відчувають антропогенний вплив, що проявляється у забрудненні, виснаженні й деградації цих об’єктів.

Основним завданням державного управління водними ресурсами є забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, розв’язання водогосподарських і екологічних проблем з наданням безумовного пріоритету збереженню і відтворенню водних ресурсів із врахуванням екологічного стану водних об’єктів.

 

3.  Екологічний контроль за станом водних ресурсів. Контроль за станом водних ресурсів та виконання водоохоронних вимог покладено на Державну екологічну інспекцію та Державний комітет України по водному господарству.

Органи Державної екологічної інспекції здійснюють у межах водоохоронних зон державний контроль за дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, використанням і охороною природних ресурсів підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, громадянами, а також іноземними юридичними і фізичними особами.

Водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією: затоплення при  максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки