Оцінка діяльності Національного банку України

Курс, фіксований центральним банкомЖорсткіший порівняно з фіксованим курсом з можливими відхиленнямиМетою є фіксація на невизначений термін, проте вона не гарантована: валютний курс може змінюватися без попереднього обу-мовлення. В іншому випадку буде потрібно проводити значні інтервенції. Сьогодні практично не застосовується Фіксація на довгостроковий період використовувалася тоді коли капітал був об’єктом контролю і не був надто рухомим (англійський та ірландський фунти до 1979 р.) 

Курс, фіксований валютною радою, або золотий стандартГрошова маса (готівка плюс кошти на рахунках у банках) має бути повністю покрита іноземною валютою (або золотом) за фіксованим курсомЖорстка дисципліна, що забезпечує конвертованість грошової маси за фіксованим курсом, який відповідно через арбітраж наближається до ринкового значення курсу. Одначе запро-вадження такого курсу може впливати на економіку, наприклад на банки, виробництво або ціни, що може зумовити політичний тиск, направлений на зміну курсу або на повну відмову від системи валютної ради

Єдина валютаВідмова від національної незалежної валюти та введення нової єдиної валюти для групи країнПри цьому може виникнути питання, чи грошово-кредитна політика країни буде частково незалежною, чи повністю підпадає під вплив інших країн. У січні 1999 р. вве-дено єдину європейську валюту – євро. Політика передбачає прийняття спільних рішень у сфері грошово-кредитного регулювання

 

Класифікація і характеристика методів валютного регулювання та методи управління ними

Валютне регулювання – це сукупність нормативних документів, уста-новлених органами валютного регулювання у законодавчому чи адміністра-тивному порядку, які спрямовані на регулювання потоків капіталу в країну і за її межі, а також валютних операцій, що здійснюються в межах держави, з метою підтримання стабільності курсу національної грошової одиниці, достатнього рівня валютних резервів і збалансованості міжнародних платежів.

Отже, валютне регулювання являє собою систему регламентаційних заходів держави у сфері міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Метою валютного регулювання є підтримка економічної стабільності й утворення надійного фундаменту для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс і на валютно-обмінні операції.

Суб’єктами валютного регулювання і контролю виступають усі без винятку учасники валютних операцій:

- центральний банк;

- уряд країни;

- уповноважені банки;

- юридичні особи – резиденти і нерезиденти;

- фізичні особи – резиденти і нерезиденти.

Відповідно до ст. 11 декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом із Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах своїх повноважень обов'язкові до виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; о видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- встановлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлює за погодженням із Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю і своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:

- валютні інтервенції;

- девізна валютна політика, девальвація та ревальвація валют;

- дисконтна (облікова) політика;

- управління валютними резервами (диверсифікація) ;

- валютні обмеження.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» НБУ діє як уповноважена державна установа в застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, і до його компетенції у сфері валютного регулювання та контролю належать:

- видача нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

- видавання і відкликання ліцензій, здійснення контролю, зокрема провадженням планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

- встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту;

- застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних і фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Девізна валютна політика – політика регулювання валютного курсу купівлею і продажем іноземної валюти.

Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют купівлею та продажем іноземної валюти на фінансових ринках.

Девальвація – офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно