Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

Зверніть увагу на такі характерні риси становища руських земель у складі Литви:

а) у ВКЛ зберігався державний статус руської (старобілоруської та староукраїнської) мови. Не випадково у литовський період була створена визначна пам’ятка староукраїнської мови - знамените Пересопницьке Євангеліє (1556 – 1561 рр.), на якому тепер приймають присягу Президенти України.

б) руська народність переважала у чисельному і територіальному відношеннях; православні становили близько 90% усіх жителів цієї держави. Навіть чимало литовської знаті були хрещені саме за православним обрядом та розмовляли руською мовою;

в) протягом тривалого періоду литовці не змінювали місцевого суспільного устрою, заявляючи: "старовини не рухаємо, а новизни не вводимо". Початково влада Великого князя Литовського на руських землях була лише номінальною. Руські князі мали змогу брати участь у державному житті, у засіданнях литовської Ради-Панів;

г) продовжували діяти місцеві юридично-правові норми, звичаєве право і судова практика. На них у значній мірі ґрунтувалися прийняті у 1529р., 1566р. і 1588р. Литовські Статути;

д) у Литві широко використовувалася політична і культурно-релігійна спадщина Київської Русі, що проявлялося в усіх сферах соціально-політичного, господарського і духовного життя.

Тому цілком закономірно учені вважають Литовську державу спадкоємцем і продовжувачем традицій Києворуської держави. Велике князівство Литовське, Руське і Жомойтське, яке у ХІV ─ середині ХVІ ст. складалося в основному із слов’янських земель, було, по суті, державою Литовсько-Руською. Після занепаду Галицько-Волинського князівства, Литва, подібно до північно-східної Московської держави, виступала об'єднуючим центром південно-західних руських земель.

 

Зближення Польщі і Литви. Кревська унія (1385 р.)

 

Урегулювавши суперечки між Польщею й Литвою після захоплення Галичини, польські й литовські володарі наблизились до розуміння спільних інтересів.

Передумови і причини польсько-литовського зближення наприкінці ХІV ст.:

а) загроза обом державам з боку німецьких лицарів-хрестоносців тевтонського ордену;

б) прагнення Польщі звільнитися від впливів Угорщини та поширити своє панування і католицизм на литовсько-руських землях;

в) загострення міжуособної боротьби у Литві за великокнязівський престол.

У 1385 р. в м.Креві було підписано Кревську унію, за якою великий князь литовський Ягайло, після одруження з королевою Польщі Ядвігою, отримував титул короля, зобов’язуючись навернути литовців у католицизм, а землі Литви та України приєднати до Польської корони.

Такі наміри викликали протидію литовсько-руської опозиції на чолі з князем Вітовтом. В результаті Велике князівство Литовське зберегло свою державну незалежність, але у ньому зросли впливи католиків. У 1413 р. в Городні Ягайло домовився з Вітовтом дарувати литовським боярам-католикам такі ж широкі права, які мала польська шляхта.

Ця політика викликала опозицію з боку литовської й української знаті. Лідером цієї опозиції став кузен Ягайла князь Вітовт, який зберіг фактичну незалежність Литви, укріпивши централізовану князівську владу.

 

Ліквідація удільних князівств. Рух опору

 

Двоюрідний брат Ягайла і син Кейстута Великий князь Литовський Вітовт (1392 - 1430 рр.) був одним із наймогутніших литовських князів. Він поширив владу Литви до Причорномор’я і Криму, але зазнав поразки від татар на р. Ворсклі у 1399 р.

Спираючись на литовське боярство, Вітовт проводив всередині країни сильну централізаторську політику. Він усунув від влади, у тому числі на українських землях, місцевих удільних князів, замінивши їх намісниками та службовими князями. Активно сприяв розвитку міст, господарства, ремесел і торгівлі, заохочував до переїзду на його землі кращих майстрів, ініціативних людей, незалежно від іх національності та віросповідання. При ньому Луцьк став другою столицею ВКЛ; у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах, Білгороді-Дністровському (Аккермані) та ін. були збудовані замки, фортеці та укріплення.

У 1410 р. спільно з польським королем Ягайлом він розбив німецьких лицарів у Грюнвальдській битві (Прусія, теп. територія Польщі). У цій битві, яка припинила зазіхання хрестоносців Тевтонського і Лівонського орденів на слов’янські землі, поряд з поляками, литовцями і чехами приймали участь українські загони; окремі з них виступали під синьожовтими прапорами.

Будучи рішучим противником польсько-литовського державного об'єднання, Вітовт заключив із Ягайлом у 1413 р.Городельську унію, яка підтверджувала існування ВКЛ як окремої незалежної держави і зрівнювала у правах шляхтичів-католиків Литви і Польщі.

У 1429 р. у Луцьку скликав з’їзд європейських монархів з метою своєї коронації. На волинській землі зустрілися польський король Ягайло, лівонський та пруський магістри, великі князі московський, тверський і рязанський, новгородці та псковичі, а також візантійський, золотоординський і волоський посли. Однак, внаслідок протидії з боку Польщі, Вітовт так і не був коронований.

Після смерті Вітовта короткотривало Великим князем Литовським став бунтівний брат Ягайла Свидригайло (1430 – 1432 рр.). Він вславився тим, що будучи католиком, обстоював інтереси руської православної знаті та литовської опозиції. Ще раніше він організовував виступи і створював коаліції проти Ягайла та Вітовта, за що був ув’язнений ними у Крем’янці на 10 років. Звідти звільнений волинськими князями Дашком Острозьким та Олександром Носом.

Православні вбачали у ньому свого лідера; однак, маючи занадто пристрасну і запальну вдачу, Свидригайло виявився невдалим політиком і полководцем. Він відразу розпочав війну з Польщею за Поділля і Волинь,