Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

Князь Дмитро Вишневецький (Байда), р.н. невід. – 1563 р., походив із родини відомих волинських князів,нащадків Великого литовського князя Ольгерда, був великим землевласником та володарем маєтків на Волині. Це найвідоміший козацький гетьман у 1550–1560-х рр.; організатор будівництва кам’яної фортеці на о-ві МалаХортиця та численних походів у татарські володіння і у Молдавію; страчений турками у 1563 р.

Як черкаський і канівський староста, у 1553 р. зібрав бл. 300 сміливих та відчайдушних людей, озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. Там на острові Мала Хортиця побудував замок, укріпив його з усіх сторін та тримав у ньому постійну козацьку залогу. З окремих козацьких ватаг він створив постійне козацьке військо, показав себе відважним військовим керівником. Самостійно і у спілці з іншими воєводами, у т. ч. московськими, організовує походи на турецько-татарські володіння, на Очаків та Азов, здобувши при цьому славу найбільшого ворога Турецької імперії та Криму.

У відповідь у січні 1557 р. велике татарське військо на човнах добралося до Хортиці. Облога тривала 24 дні; через деякий час, значно більшою силою, татари знову напали на Січ і зруйнували козацькі укріплення. Вишневецький змушений був відступити на острів Монастирський, де побудував нові укріплення і продовжував військові дії. Певний час знаходився на службі у московського царя Івана ІV Грозного (Лютого), згодом повернувся до короля Сигізмунда-Августа.

У 1563 р. вирушив із військом у Молдову, де відбувалися династичні усобиці. Тут козацький загін був розгромлений, сам князь був поранений, захоплений у турецький полон і відправлений у Царгород. За народними переказами, султан Сулейман Пишний наказав скинути козацького ватажка з фортечного муру на гак, де він провисів три дні, вигукуючи прокляття мусульманам, доки розлючені охоронці не застрелили його з лука. За іншою версією, турки вирвали у козацького лицаря серце, подробили його і з’їли, аби набути такої мужності й сили, якою володів Дмитро Вишневецький. Цю мужність та непідкупність українського патріота народ оспівав у відомій пісні про Байду.

 

Участь козацтва у молдавських справах. Іван Підкова

 

За прикладом Д.Вишневецького, козаки у 70-х рр. ХVІ ст. брали активну участь у молдавських походах. Так, у 1574 р. козацький загін з 1200 чол. під керівництвом І.Сверчевського прибув до Сучави, де його урочисто зустрічав молдавський господар Івоня (Іван) Лютий. Спільними силами вони розбили турецько-валаське-угорське військо і вступили у Бухарест. Козаки штурмом оволоділи Бендерами і Білгородом та захопили багаті трофеї. Але згодом, у вирішальній битві, Івоня Лютий зазнав поразки і козаки відійшли в Україну. Під іменем Свирговського Іван Сверчевський відомий як один з перших уславлених у народних переказах козацьких гетьманів.

У 1577 р. у Молдову знову вирушили козаки на чолі з гетьманом Шахом. Метою нового походу було усунення з молдавського престолу турецького ставленика Петра Мірчича (Кривого). На прохання молдавських бояр у поході брав участь Іван Підкова, якого сучасники вважали родичем Івоні. Розбивши турецький загін, Підкова восени 1577 р. з тріумфом вступив до Ясс. Тут його було проголошено господарем Молдавії, однак на початку 1578 р. він змушений був відступити.

У 1578 р. під час візиту до Варшави Підкова був підступно схоплений і згодом, на вимогу турецького султана, страчений у Львові на ринковій площі. За свідченням сучасників, І.Підкова мужньо прийняв смерть, заявивши, що він усе своє життя боровся проти турків. Пам’ять про цього ватажка оспівана у народних піснях та переказах, у творчості відомих українських митців.

 

Формування реєстрового козацтва

 

Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства. Концентрованим виразом цього протесту стало формування окремого козацького стану і Запорозької Січі, яким і судилося відіграти провідну роль в українській історії ХVІІ – ХVІІІ ст.

Виникнувши як явище соціально-побутове, козацтво у 70-80-х рр. ХVІ ст. сформувалося як окрема суспільна верства.

Козацтво поділялося:за соціальним становищем на реєстрове і нереєстрове, за місцем проживання ─ на міське (городове) і січове (низове).

Реєстрове козацтво отримало свою назву від реєстру – списку, куди вносилися козаки, що перебували на державній службі у Речі Посполитій. Така служба офіційно розпочалася у 70-х рр. ХVІ ст., коли за правління Сигізмунда ІІ Августа у 1572 р. і Стефана Баторія у 1578 р. на службу було прийнято відповідно 300 і 500 козаків. Центром реєстрового козацтва стало містечко Терехтемирів (Трахтемирів) на Київщині, де розміщувалися канцелярія, шпиталь та арсенал. Реєстрові козаки користувалися окремими правами (“вольностями”), підлягали присудові своїх старшин, були звільнені від податків, могли вільно розпоряджатися своїм майном. Згодом чисельність реєстрового козацтва зросла до 1000 і більше чол.

Створюючи реєстрове козацтво, польський уряд намагався використовувати його не тільки, як військову силу для захисту кордонів та збройних походів, але й також як поліцейську силу, як фактор розколу всередині самого козацтва і як знаряддя придушення “свавільних елементів”. Насправді, реєстрові і нереєстрові козаки часто об’єднували свої зусилля у національно-визвольній боротьбі. В українському суспільстві формується ідеал козака, як вільної людини з певними імунітетними правами і суспільно-політичними завданнями.

У певні періоди реєстрове козацтво ліквідовувалося, але згодом знову відновлювалося. У 20-30-х рр. ХVІІ ст. чисельність реєстровиків зросла до 6 тис. чол. На їх основі були сформовані Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський полки. Ці полки стали основою формування козацько-гетьманської держави за часів Богдана Хмельницького.

 

Запорозька Січ – козацька християнська республіка

 

Запорозькі козаки збиралися у пониззях Дніпра, за дніпровськими порогами, яких було близько 10: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Дід), Вовнизький, Будило, Вільний та ін. У ХХ ст. усі дніпровські пороги, скелі і забори були затоплені.

Розпочавши свою історію на острові Мала Хортиця, Запорозька Січ протягом ХVІ - ХVІІІ ст. декілька разів змінювала своє місцеперебування (Томаківська Січ, Базавлуцька Січ, Чортомлицька Січ та ін.). Необхідно відзначити,що не всі дослідники визнають збудовану князем Д.Вишневецьким фортецю на о. Мала Хортиця за першу Січ; деякі історики першою Січчю вважають Томаківську, ще інші стверджують, що Січ виникла значно раніше – у першій половині ХV ст.

Устрій і військова організація Запорозької Січі. На Січі існувало своє законодавство, військова та судова влада. Тут була республіканська форма правління. Кожен козак мав право голосу як у загальній Раді, так і в радах паланок, куренів, поселень. Козацька загальна Рада вирішувала всі найважливіші питання життя Січі, керувала її внутрішньою й зовнішньою політикою, займалася судочинством. На радах обирали запорозьку адміністрацію, до якої входили: кошовий отаман, суддя, писар (відав канцелярією), осавул (відповідав за організацію прикордонної служби, охорону зимівників та шляхів), обозний (очолював артилерію та фортифікаційну справу) та ін.

На Січі існувала струнка військова організація. Військо Запорозьке ділилося на полки по 500-1000, а згодом і більше чоловік на чолі з полковником. Полки складалися із сотень, керованих сотниками. Існував також поділ на курені. Разом з військовим писарем, суддею і обозним кошовий отаман утворював уряд – кіш Запорозької Січі. Кошову старшину обирали щороку на загальновійськовій раді, яка збиралася три-чотири рази на рік і вирішувала важливі справи: зустрічала послів, приймала рішення про походи, ділила землі й угіддя між куренями.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво піднялося до рівня кращих європейських армій, а своєю активною наступальною стратегією і маневреною тактикою перевершувало феодальні армії Європи, що послідовно додержувалися стратегії позиційної оборонної війни.

Запорозьку піхоту вважали однією з кращих у Європі. Вона майстерно билася, шикуючись, як правило, у три шеренги: перша – стріляла, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Найпоширенішим у козаків видом бойового порядку став так званий табір. У центрі чотирикутного рухомого укріплення, що складалося з кількох рядів скріплених між собою возів, розташувалося військо. Такий бойовий порядок давав змогу переходити від наступального бою до оборони і навпаки. Кіннота у козаків була менш численна і менш боєздатна, але теж відзначалася військовою майстерністю. Крім того, козаки робили морські походи Чорним морем на легендарних вітрильно-веслових човнах – “чайках”. Козаки були озброєнні шаблями й списами, а також вогнепальною зброєю – мушкетами, пістолями, самопалами, рушницями. Вони мали келепи (бойові молотки) і якірці, що застосовувалися проти ворожої кінноти.

 

Козацтво у міжнародній політиці

 

Збільшення кількості козацтва, їх активна участь у молдавських справах не могла не привернути увагу європейських правителів, стурбованих зростанням турецько-татарської агресії.

У 1594 р. на Запорозьку Січ, що тоді знаходилася на о.Базавлук, прибув австрійський дипломат Еріх Лясота – посланець німецького імператора Рудольфа ІІ з метою запросити козаків на військову службу. Завдяки цій подорожі маємо надзвичайно цікавий щоденник про життя і побут запорожців, про скликання козацької ради тощо.

Розпочинаючи з 2-ї половини ХVІ ст., козацький фактор став досить помітним у міжнародній політиці і дипломатії. З усіма сусідніми державами – Московією, Польщею, Молдавією, Туреччиною, Кримом та ін. – проводилися активні переговори і листування, споряджалися посольства, створювалися коаліції тощо. Основними, звичайно, були військово-політичні питання, і насамперед, участь козаків в антитурецьких кампаніях, але не тільки: козаки брали активну участь у багатьох європейських війнах і походах, наприклад, у війнах Польщі з Московією, у Тридцятилітній війні 1618-1648 рр. та ін.

Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. у козацьких походах вславилися гетьмани Богдан, Миколай і Кирик із династії волинських князів Ружинських, Самійло Кішка та ін.

 

 

1. Утворення та розвиток Галицько-Волинського князівства.

2. Монголо-татарська навала на Русь.

3. Українські землі у складі Литви та Польщі. Кревська та Люблінська унії.

4. Князі Острозькі. Острозька академія.

5. Формування козацтва. Гетьмани Д.Вишневецький та І.Підкова.

6. Запорозька Січ – козацька християнська республіка.