Русь – Україна у ХІІ – ХVІ ст. Формування козацтва та Запорозької Січі

 

 

Перші згадки про козаків. Козацтво – явище міжнародного характеру

 

Слово “козак” – тюркського походження; вперше воно зафіксоване у “Таємній історії монголів” 1240 р., пізніше – в арабсько-половецькому словнику 1245 р. У половецькому словнику 1303 р. це слово означає “страж” або “вартовий”. Потрапивши на слов’янський ґрунт, воно пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану людей, вільних від кріпацтва, які поруч із господарським заняттям, боронили землю від іноземних завойовників.

Козацтво як історичний феномен існувало у багатьох народів, землі яких знаходилися у пограничних (прикордонних) цивілізаційних зонах. Так, у Росії сформувалося козацтво Донське, Терське, Яїцьке та ін.; у південних слов’ян – ускоки й гайдуки; аналоги козацтва були у румунів, угорців та ін.

Основними функціями козацьких суспільств на пограниччі були виробничо-трудовадіяльність (вільна праця на вільних землях, освоєння і колонізація степових просторів, розвиток тут різних ремесел, промислів і торгівлі, хуторів і зимівників тощо) та військово-оборонна (захист і оборона від агресії сусідніх народів).

Унікальність українського козацтва полягає у тому, що воно взяло на свої плечі ще й державотворчі функції, виступило провідною й організуючою силою у здійсненні найважливіших національних політичних завдань.

 

Причини виникнення і походження українського козацтва

 

З посиленням татарської загрози у 2-й половині ХV ст. у документах і свідченнях сучасників все частіше зустрічаються згадки про про українських козаків. Відзначення на початку 1990-х років 500-річчя українського козацтва пов’язане із записами про них у ”Хроніці польській” М.Бєльського за 1489 р. та у листі Великого литовського князя Олександра до кримського хана Менглі-Гірея у 1492 р. Напевне, вже тоді козаки здійснювали походи на татарські володіння. Можна також стверджувати, що коріння українського козацтва сягають значно глибших часів, але як окрема суспільна верства, воно формується лише у ХVІ ст.

Поява українського козацтва може бути пов'язана ізтакими основними чинниками, як природним прагненням людей до особистої господарської, політичної і духовної свободи та необхідністю захисту цієї свободи від зазіхань ворогів.

В умовах втрати державності і загрози національного поневолення найважливішого значення у генезі українського козацтва набули фактори національно-релігійні та політичні.

Отже, головними причинами виникнення козацтва були соціально-економічні та військово-політичні.

Соціально-економічні: нестача власної орної землі і наявність багатих земель на півдні та можливість їх освоєння зі зброєю в руках; зростання експлуатації, кріпацтва, податків тощо.

Військово-політичні: ліквідація автономії українських земель, розширення привілеїв шляхти, наступ католицизму, необхідність захисту від кримських татар і т. п.

Загалом проблема появи та формування українського козацтва дискусійна. Основні концепціїпоходження українських козаків:

1) етнічні (від певної етнічної групи чи народу: від скіфів, сарматів, хазар, чорних клобуків, черкесів, татар тощо);

2) соціально-історичні (переселення і втечі селян та міщан, необхідність захисту прикордоння, антифеодальні виступи, соціальний і національно-релігійний протест і т. п.).

Козацтво формувалося з різних верств населення: із селян; із частини міського населення, а також із представників знаті, зокрема тих, які не отримали шляхетських прав. Отже, серед козаків, крім селян і міщан, були шляхтичі, бояри, пани і навіть князі, для яких “ходіння у козацтво” сприймалося як почесний обов’язок оборони християнського світу від турецько-татарської загрози. У ХVІІ – ХVІІІ ст. основним джерелом поповнення козацтва стали селяни-втікачі та інші соціальні низи.

У перший період свого існування козаки не мали чіткої суспільної й військової організації. Козакували групами – ватагами на чолі з отаманом. З метою кращої оборони від ворогів, запорожці будували укріплення – січі, зроблені з рублених або січених колод. Звідси назва об’єднання – Запорозька Січ, що сформувалася як козацька християнська республіка у 2-й половині XVI ст.

 

Перші організатори козаччини

 

Семен Полозович (Полоз Русак)– київський ключник, у 1508 р. здобув перемогу над татарськими загонами; у 1520-х рр. разом з чорнобильським намісником Криштофом Кмітичем контролював дніпровські переправи, неодноразово вербував козацькі загони для походів у пониззя Дніпра.

Костянтин Острозький (бл. 1460–1530) – український князь, брацлавський і луцький староста, київський воєвода, Великий гетьман Литовський; у перших десятиліттях ХVІ ст. успішно воював проти татар і Московського царства; у 1512 р. розгромив велике ханське військо під Вишневцем на Волині, у 1527 р. – на р. Ольшаниці (Білоцерківщина).

Предслав Лянскоронський (Ляндскоронський), р.н. невід. – 1531,канівський і хмільницький староста, згодом київський воєвода; у 1512 р. разом із К.Острозьким відбивав напади крим. татар; у 1516 р. здійснив похід на Очаків і Білгород; у 1528 р. знову на Очаків; прославлений у легендах як перший запорозький гетьман.

Остафій Дашкович (Дашкевич), р.н. невід.–1535,канівський і черкаський староста, організатор козаччини і військових походів у 1514–1535 рр.; у 1533 р. на польському сеймі виступив з проектом організації регулярної прикордонної служби.