Ринкова пропозиція: витрати виробництва

Збитки від помилкових рішень слід віднести на користь набутого досвіду.

Такі витрати добре ілюструються примовкою: «Що з воза впало, те пропало».

Але характеризуючи подібні витрати як незворотні, потрібно переконатися в якій мірі їх дійсно не можна повернути, а ресурси-використати іншим способом. Наприклад, в первісному вигляді суто спеціалізоване обладнання може бути частково переоснащене, або продане з великою знижкою, або здане на металобрухт. Тому розмір незворотніх витрат, що дійсно не впливають на прийняття рішень, в кожному випадку буде різним, але меншим за суму вартості унікального обладнання в цілому.

1. 3. Розвиток теорії економічних витрат в постсоціалістичних країнах та в Україні.

Економічна система, що десятиліттями панувала в “соціалістичних” країнах була зорієнтована на безпосереднє регулювання з “центру” всіх сторін діяльності підприємств. Підприємства виступали по суті як організаційні, технічні ланки єдиного народногосподарського комплексу і справжніми господарями економічних ресурсів, що використовувалися у виробництві, не були. Асортимент і обсяг продукції, її продаж здійснювалися згідно з затвердженим “згори” планом за директивними цінами та напрямами. Підприємства не могли вільно ні купити, ні продати обладнання, будівлі, ні самостійно визначити напрям їх використання. Тому питання про альтернативні способи застосування ресурсів фактично не висувалось, а проблема альтернативних витрат на практиці мало кого цікавила.

Розрахунок витрат на виробництво базувався на обліку фактичних витрат, рівень яких значною мірою визначався особливостями техніки і технології.

Техніка, як правило не відповідала світовим стандартам, як і технологія. А рівень використання ресурсів, як матеріальних, так і трудових, був не найвищим.

Система оцінки результатів діяльності підприємств грунтувалась переважно на поточних грошових результатах. Основним оціночним показником була товарна (реалізована) продукція. На нього були зорієнтовані показники заробітної плати, економічного стимулювання, можливості поповнення основних і оборотних коштів. Тому знижувати витрати підприємству було просто невигідно. Крім невиконання плану, це скорочувало можливості зростання добробуту працівників і розвитку підприємства.

Результатом дії такого парадоксального господарського механізму став зависокий рівень матеріалоємності і трудоємності, велика собівартість і як наслідок – зниження конкурентоспроможності і самих підприємств, і їхньої продукції порівняно з зарубіжними.

Перехід до ринкових методів регулювання вимагає від економістів, фінансистів та управлінців докорінного переосмислення проблем економічних витрат. Тепер підприємства діють здебільшого в умовах жорсткої конкуренції. Вони змушені шукати і відвойовувати свою “ринкову нішу”, що дозволила б їм виживати, отримувати прибутки і розвиватися.

А це вимагає ретельних розрахунків вигідності застосування обмежених ресурсів (грошей, капіталу, праці і т. і.). При цьому на перший план виходить проблема альтернативності способів як залучення, так і використання факторів економічної діяльності. Адже з точки зору обліковців діяльність може бути в принципі вигідною і приносити грошовий прибуток, забезпечуючи навіть досить високий рівень рентабельності. Але цього буде недостатньо. Порівняно з іншими варіантами таке виробництво може бути економічно недоцільним. Щоб зрозуміти це, слід детальніше розглянути, з чого саме складаються економічні витрати, чим вони відрізняються від облікових витрат.

Структура економічних витрат

Зовнішні та внутрішні витрати.

Витрати виробництва будь-якої фірми – це сума її видатків для отримання необхідних ресурсів (факторів виробництва). Їх називають собівартістю і підраховують обліковці.

Економічні витрати – це поняття ширше, ніж облікові втирати.

Пам’ятаючи, що всі економічні витрати носять альтернативний характер, можна сказати, що економічні витрати – це ті виплати, які фірма (підприємство) зобов’язана здійснити, або ті доходи, які фірма повинна забезпечити постачальнику, щоб залучити певний ресурс в своє виробництво.

Це пояснюється тим, що в умовах конкуренції економічний ресурс направляється туди, де за нього більше платять. А платять більш там, де з нього можуть отримати більшу користь – тобто продукт, дохід і прибуток. Тобто, якщо підприємець хоче найняти робітників певної спеціальності, то змушений платити їм не менше, а то й більше, ніж вони можуть заробити в іншому місці. Наприклад, щоб висококваліфіковані українські будівельники не виїжджали на роботу за кордон, рівень їхньої зарплати має бути не нижчим, ніж в Португалії чи Росії.

Витрати підприємства можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Зовнішніми витратами називають ті грошові виплати, які здійснюються фірмою іншим економічним суб’єктам, що постачають їй робочу силу, паливо, сировину, енергію, транспорті послуги і т. і.

Такі витрати називають зовнішніми не лише тому, що вони вилучаються за межі фірми (іншим особам та структурам). Але і тому, що вони є “видимими”, тобто безпосередньо виступають в грошовій формі. Саме їх враховують обліковці при підрахунку собівартості продукції. Тому іноді їх також називають “грошовими” або “бухгалтерськими”.

Поряд з цим, підприємство може використовувати частину власних ресурсів, на залучення яких начебто не потрібно спеціально витрачати кошти. Наприклад, фірма має власний склад, власний транспорт. Але ж і ці ресурси можна було б використати альтернативним способом, який може навіть бути більш вигідним. Тому, незалежно від того, чи є