Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Ринок праці, зростання і зайнятість населення. Механізми державного регулювання зайнятості населення

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
47
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Курсова робота

 з економічної теорії

на тему: «Ринок праці, зростання і зайнятість населення. Механізми державного регулювання зайнятості населення»

 

ЗМІСТ

ВСТУП 

Розділ 1. Ринок праці в економічній системі 

1.1. Поняття ринку праці та його особливості 

1.2. Структура ринку праці та механізм його функціонування 

1.3. Державне регулювання ринку праці 

Розділ 2. Ринок праці як сфера здійснення зайнятості 

2.1. Поняття, види та форми зайнятості 

2.2. Причини виникнення, сутність та основні види безробіття 

2.3. Механізм державного регулювання зайнятості населення 

2.4. Основні обов’язки Державної служби зайнятості 

ВИСНОВОК 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

 

ВСТУП

Розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Тому можливість займатися ефективною працею, забезпечення зайнятості та її регулювання можна розглядати як чинник забезпечення стійкого економічного зростання держави. У свою чергу, стійке економічне зростання розширює можливості зайнятості, приводить до скорочення безробіття, збільшення продуктивності праці та підвищення доходів працівників. У випадку, коли економічне зростання не супроводжується збільшенням кількості робочих місць, підвищенням продуктивності праці та доходів, користь отримують тільки ті, хто працює, а у цілому відбувається зростання безробіття та збільшення розриву між зайнятими і безробітними. Необхідність усунення подібних деформацій обґрунтовує актуальність дослідження державного регулювання зайнятості в контексті забезпечення стійкого економічного зростання України. Предметом курсової роботи є державне регулювання зайнятості. Об’єктом дослідження виступає державна політика стимулювання зайнятості населення в Україні. Виходячи з дослідженого теоретичного аспекту державного регулювання зайнятості населення дослідити сучасний стан та запропонувати перспективи розвитку державної політики зайнятості населення. Для досягнення визначеної мети необхідно виконати наступні завдання: 

- дослідити соціально-економічний зміст зайнятості; 

- виявити взаємозв’язок зайнятості населення та ринку праці в системі ринкової економіки; 

- визначити інструменти регулювання зайнятості населення; 

- дослідити динаміку чисельності та розподілу зайнятого населення в Україні; 

- виявити фактори та наслідки змін зайнятості населення в Україні; 

- з’ясувати позитивні моменти та проблеми у практиці регулювання зайнятості населення України; 

- визначити напрямки вдосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.

 Інформаційною базою послужили праці вітчизняних і зарубіжних економістів та соціологів, що спеціалізуються на вивченні різних аспектів проблем зайнятості; використовувалися збірники наукових статей, матеріали конференцій, журнальні статті, закони й інші нормативно-правові документи, що стосуються питань забезпечення зайнятості населення, соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин. 

Основними методами дослідження є абстрактно-логічний підхід на базі системного аналізу процесів економічного життя й відносин зайнятості, який дає змогу простежити процеси становлення, функціонування та розвитку відносин зайнятості як історично визначених типів. Застосування принципів порівняльного, структурно-функціонального й економіко-математичного підходів необхідне для якісного й кількісного аналізу досліджуваних явищ. Система зайнятості та засоби її забезпечення розглядалися на макро- і мікрорівнях.

 

Розділ 1. Ринок праці в економічній системі

 

1.1. Поняття ринку праці та його особливості

Одними з основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок взагалі – це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів та послуг, форма зв'язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об'єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Також поняття ринку означає економічний або географічний простір, у якому відбувається процес товарного обігу, обміну товарів на гроші і навпаки.  Ринком називають також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг і регулює відносини між ними.  Ринок праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.  Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Це положення має не лише теоретичне, але і важливе практичне значення, оскільки з нього витікає, що об'єктом політики ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмету ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого, яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що безпосередньо в даний момент активно шукають роботу, та вакантні робочі місця. На нашу думку, звужене трактування ринку праці веде до підміни всієї сукупності проблем у сфері трудових відносин однією проблемою безробіття, яка хоча і є дуже важливою, однак не може розглядатися як єдина.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістюпрацівників, активно зайнятих пошуками роботи. 

  Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці (ЗП = П пПр) Частини цих множин, що не перетинаються, складають поточний ринок праці (ПП + ППр).

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція (ППр) на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит (ПП) визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.  Основна функція поточного ринку праці полягає у перерозподілі праці через сферу обігу між галузями, сферами виробництва і підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення валового внутрішнього продукту, так і для підтримання сприятливого соціального клімату в суспільстві. Однак це можливо лише в тому випадку, коли обсяги попиту і пропозиції збігаються, а узгодження потребує лише їхня структура. Це означає, що в економіці існує структурне та фрикційне безробіття, яке швидко долається перепідготовкою та просторовим переміщенням робочої сили (робочих місць). Далеко складніша ситуація виникає тоді, коли за своїм обсягом сукупна (а відповідно, і поточна) пропозиція праці значно перевищує сукупний (і поточний) попит. Практично завжди це відбувається під час економічних криз, коли, з одного боку, згортання виробництва викликає різке скорочення попиту на працю, а з іншого боку, падіння рівня життя населення спричиняє суттєве зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникає внаслідок таких диспропорцій, називається циклічним, і його подолання можливе лише за умови пожвавлення економічного життя.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці – це його кон'юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо) ; стан соціальної та виробничої інфраструктури та ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці:

1) трудодефіцитна – якщо попит перевищує пропозицію. Це було характерним для нашої країни в останні роки радянської влади; 

2) трудонадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української (і не лише української) економіки; 

3) рівноважна, коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.  Зазначимо, що ринок праці як органічна складова ринкової економіки в своєму розвитку залежить від наявності й розвиненості всіх інших її елементів (включаючи ринки капіталу, житла тощо), що визначають міру свободи руху робочих місць (тобто їх створення і ліквідації) та перерозподілу працівників між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями. Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу.

На звичайному ринку купівля товару означає перехід права власності на нього від продавця до покупця. Купівля праці роботодавцем означає, що він набуває права певний час використовувати працю вільної людини і стає власником результатів праці, оскільки остання проявляється лише в результатах.  На ринку матеріальної продукції контакти між продавцями і покупцями короткі і знеособлені. Угоди ж, що укладаються на ринку праці, означають початок тривалих взаємовідносин роботодавця і найманого працівника. Оскільки праця невіддільна від працівника, її використання передбачає тривале взаємне спілкування. Людина виходить на ринок праці не лише як носій робочої сили, але в усій повноті своєї особи. На відміну від інших факторів виробництва людина може сама контролювати і змінювати якість своєї праці, виявляти більшу чи меншу прихильність до підприємства роботодавця. У зв'язку з цим ринок праці існує не лише в сфері обігу, поза підприємствами, а значною мірою і на підприємствах.  Своєрідність відносин, що виникають на ринку праці, викликає необхідність чіткої і детальної регламентації різних аспектів діяльності його агентів. Тому цей ринок дуже насичений різноманітними інституціональними структурами особливого роду. 

До них передусім належать:  

 

  • система трудового законодавства, що регламентує умови найму, використання, оплати праці, звільнення працівників;
  • державна служба зайнятості;
  • профспілки різного рівня як представники інтересів найманих працівників і спілки роботодавців як виразники їхніх інтересів;
  • державні програми в галузі праці й зайнятості.

 

На ринку праці важливішими, ніж на інших ринках, є негрошові аспекти угоди. До них передусім належать зміст і умови праці, гарантії зайнятості, перспективи професійного розвитку і службового просування, мікроклімат в колективі, територіальне місцезнаходження підприємства та ін. Дуже часто на ринку праці негрошові аспекти угоди стають важливішими, ніж розмір заробітків. Якщо є можливість вибору, сучасний працівник все частіше відмовляється від нецікавої, безперспективної, а тим більше шкідливої роботи, навіть за умови її вищої оплати.

Угоди, що укладаються на ринку праці, відрізняються від угод на інших ринках величезною різноманітністю. Кожен працівник по-своєму унікальний, якщо навіть формальні ознаки якості робочої сили (професія, спеціальність, кваліфікація, стаж тощо) однакові, на відміну від інших товарів, вироблених за одним стандартом. Кожне робоче місце теж якоюсь мірою відрізняється від інших і має особливі вимоги до працівників. Більше того, найчастіше унікальність робочого місця і особливо працівника розпізнається не в момент укладання угоди, а вже пізніше, в процесі праці. Тому угоду на ринку праці слід розглядати швидше не як короткий акт, а як тривалий процес.  Звертаємо Вашу увагу на те, що в економічній літературі існують й інші думки стосовно того, що слід вважати товаром на ринку праці. Немало вчених стверджує, що на ринку праці продається не праця, а робоча сила. Існують думки, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є послуги робочої сили або результати праці.

 

1.2. Структура ринку праці та механізм його функціонування

У західних економічних теоріях ринок праці розглядається як ринок, де реалізовується лише один з інших виробничих ресурсів. При цьому виділяються чотири основних концепції до аналізу функціонування сучасного ринку. Згідно з першою концепцією, ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги. Саме ціна робочої сили (заробітна плата) регулює попит і пропозицію робочої сили. Ціна на робочу силу гнучко реагує на потребі ринку, збільшуючись або меншаючи в залежності від попиту і пропозиції. При цьому рівновага виключає безробіття.

Відповідно до моделі цінової рівноваги, індивід «інвестує в кваліфікацію» доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. Наявність безробіття пояснюється її добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

Кейнсіанци і монетарісти розглядають ринок як явище постійної і фундаментальної не рівноваги. Вони виходять з того, що ціна робочої сили жорстко фіксована і практично не міняється регулювальником ринку, тому вона повинна бути приваблена ззовні державою. Представником школи монетарістів виходять з жорстокої структури цін на робочу силу, більше за те з передумови їх однонаправленого рішення.

Школа інстітуционалістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих відмінностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати.

Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару «робоча сила» і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самим трудом. У зв'язку з цим ринок робочої сили, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний чинник виробництва, будучи товаром, може в також час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції і на свою ринкову ціну.

Сукупна робоча сила складається із зайнятих і безробітних. Якість і кількість робочої сили на кожному конкретному ринку праці постійно міняються і потік працівників, що міняють ринок праці, вельми значний.

Розглянемо чотири основних потоки між ринками:

1. Наймані працівники, що мали роботу, стають безробітними або в зв'язку з тим, що вони з власного бажання йдуть з роботи, або тому, що їх звільняють з ініціативи адміністрації.

2. Безробітні працевлаштовуються в зв'язку з тим, що їх наймають на роботу на нове місце, або їм знову надають те місце, з якого їх раніше тимчасово звільнили.

4. Ті, хто входить до складу робочої сили, незалежно від того мають вони роботу чи ні, можуть вийти з категорії робочої сили в зв'язку з відходом на пенсію або вирішивши не шукати роботу за плату.

5. Ті ж, хто ніколи не працював і не шукав роботи, поповнюють ряди працівників, уперше входячи в робочу силу, а ті, хто вийшов з робочої сили входять в її склад.

Відношення чисельності безробітних до чисельності робочої сили і є рівень безробіття. І хоч ця величина вельми приблизна, і створює певні неточності, все ж це частіше за все величина, що згадується, необхідна для оцінки стану ринку.

Коли рівень безробіття складає порядку 5%, то вважається, що положення на ринку праці напружене для роботодавця, а те свідчить про те, що загалом робочих місць багато. У тому випадку підприємці навіть випробовують ускладнення в тому, яким чином заповнити вакансії, що є. Така ситуація свідчить і про те, що більшість з тих: хто не має роботу, в стані досить швидко знайти роботу. Якщо ж рівень безробіття стає вищим, скажемо досягне 7% і більш, то в цьому випадку ринок праці вважається ненапруженим в тому значенні, що існує великий вибір робочої сили, і наймачі можуть без проблем знайти собі відповідні кандидатури на вакансії місця. Коли кажуть, що положення на ринку праці ненапружене, це не означає, що ніде немає ніякого дефіциту. Коли ж кажуть, що ринок праці в напруженому стані, це, проте, може означати, що відносно деяких видів професій або робочих місць число тих, хто шукає роботу, перевищує число вакансій при домінуючій заробітній платі.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціально орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2, 0 – 3, 0% загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10% і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.

Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:

а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;

б) є живим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;

в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;

г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;

д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;

е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.

Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.

Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:

- попиту на продукцію фірми;

- стану виробництва;

- якості робочої сили.

Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т. п.

Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:

- приріст величини трудових ресурсів;

- співвідношення зайнятого і незайнятого населення;

- особливості пенсійного законодавства;

- культура і релігія і ін.

Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.

Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:

- юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;

- відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;

- наявність на ринку праці покупця, що пред'являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.

Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.

Гнучкість ринку праці передбачає:

а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;

б) гнучкість витрат на робочу силу;

в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;

г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;

д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма і ін. Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:

а) гарантія зайнятості;

б) стабільність зайнятості;

в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;

г) стабільність зміст роботи;

д) безпека роботи.

На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття.

Заходи щодо регулювання ринку праці зі сторони держави умовно поділяють на активні та пасивні.

До активних заходів належать:

- створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для само-зайнятості населення тощо;

- профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

- організація громадських робіт;

- посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

- розвиток служби зайнятості тощо. До пасивних заходів належать:

- виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли 30-40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Основні напрями регулювання ринку праці в Україні:

1) Напрями збільшення кількості та поліпшення якості робочих місць.

Економічне зростання створює передумови для створення нових та реконструкції вже існуючих робочих місць. Метою такої реконструкції має бути зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці, забезпечення сучасного технологічного рівня виробництва, захист навколишнього середовища.

2) Напрями підвищення якості робочої сили.

Необхідно створити передумови для істотного підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійно-освітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки та створення реального ринку житла.

3) Основні напрями реформування оплати праці.

Через обмеженість можливостей протягом найближчих років підвищити рівень заробітної плати за рахунок традиційних джерел необхідно повною мірою задіяти потенціал джерел, пов'язаних із реструктуризацією собівартості та цін і збільшенням у них частки заробітної плати, інших видів доходів працюючих на основі зменшення податкового навантаження на фонди оплати праці з одночасним зростанням абсолютних розмірів останніх; перегляду ставок і відрахувань з доходів підприємств; запровадження системи оподаткування прибутку, яка б стимулювала економію матеріальних ресурсів.

4) Основні напрями поліпшення соціального захисту безробітних.

Трансформація політики ринку праці має бути спрямована на забезпечення достойною роботою населення незалежно від місця проживання, на стимулювання економічної активності населення, розвиток та реалізацію трудового потенціалу. Це стане вагомим чинником дальшого економічного зростання.

 

1.3. Державне регулювання ринку праці

Державне регулювання ринку праці – система правових та організаційно-економічних заходів держави щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили. 

 Об'єкти державного регулювання ринку праці:

- зайнятість (регулювання пропозиції робочої сили та робочих місць) ;

- соціальні відносини між роботодавцями і працюючими;

- трудові відносини (оплата праці, охорона праці, умови найму, звільнення) ;

- підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників; - розподіл та перерозподіл робочої сили.

Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні:

- Міністерство праці та соціальної політики;

- служби зайнятості (обласні, міські, районні) ;

- відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях. Основні функції щодо регулювання ринку праці виконує Міністерство праці та соціальної політики, а також служби зайнятості. Функції державної служби зайнятості:

- аналіз та прогноз попиту і пропозиції на робочу силу (інформація про стан ринку праці) ;

- надання консультацій з приводу працевлаштування, професійної підготовки; - облік громадян, що звернулись у службу зайнятості, реєстрація безробітних; - сприяння пошуку робочого місця;

- організація професійної підготовки, перепідготовки;

- надання грошової допомоги;

- участь у реалізації державних та регіональних програм зайнятості. Особливості державного регулювання ринку праці в перехідній економіці: 1. Захисні заходи держави

2. Забезпечення гарантій зайнятості за умов:

- зміни власника;

- приватизації;

- банкрутства (квотуванням робочих місць).

- Організація і проведення громадських робіт.

- Договірне регулювання трудової діяльності (внутрішньої і зовнішньої). - Вдосконалення системи виплат і допомоги з безробіття та створення страхових систем. Методи стимулювання попиту на робочу силу:

- прямі інвестиції у створення і реконструкцію робочих місць; пільгове оподаткування та кредитування галузей і регіонів, де бажано збільшити попит на робочу силу;

- відшкодування підприємству витрат на пошук, навчання, найм на роботу працівників; - сприяння щодо забезпечення підприємств матеріальними ресурсами, гарантування збуту продукції за умови розширення робочих місць; - прямі виплати підприємствам за кожного найнятого працівника; - стимулювання підприємств у забезпеченні зайнятості інвалідів, молоді, інших неконкурентоздатних груп населення.

Методи скорочення попиту на робочу силу:

- встановлення додаткових податків за залучення робочої сили; - жорстка кредитна політика;

- встановлення підприємству одноразових виплат в бюджет за найм працівників певної категорії;

- зниження інвестицій;

- скорочення або відміна гнучких форм зайнятості. Види державних програм, спрямованих на зниження рівня безробіття: - стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць; - підготовка та перепідготовка робочої сили;

- сприяння найму робочої сили;

- соціальне страхування безробіття (допомога з безробіття).

 

РОЗДІЛ 2. Ринок праці як сфера здійснення зайнятості

 

2.1. Поняття, види та форми зайнятості

Зайнятість – це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечать законодавству, і така, що, зазвичай, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Проблеми зайнятості, безробіття й доходів є визначальними у сфері соціально-трудових відносин. Через сферу зайнятості економічно активне населення залучається до виробництва матеріальних благ і послуг. Її головні кількісні і якісні параметри відображають особливості структури економіки, її динаміку, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва, а також можливості трансформаційних змін, ступінь використання трудових ресурсів суспільства й ситуацію на ринку праці. Економічна суть зайнятості характеризує внесок живої праці в суспільне виробництво, соціальна суть – реалізацію матеріальних і духовних потреб людей.

Згідно із законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого -населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

 

  • працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
  • громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
  • вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;
  • громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
  • особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
  • зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
  • працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

 

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах. Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці. Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо.

Під час їх визначення враховують:

1) характер діяльності

2) соціальна належність

3) галузева належність

4) територіальна належність

5) рівень урбанізації

6) професійно-кваліфікаційний рівень

7) статева належність

8) віковий рівень

9) вид власності.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

 Зайнятість неповний робочий час- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва. Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

 

 2.2. Причини виникнення, сутність та основні види безробіття

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, а отже, реалізувати власність на свою робочу силу, стає відносно надлишковим щодо ефективності капіталу, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням МОП, безробітною є людина, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. За Законом України «Про зайнятість населення», безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони спроможні і готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, тобто роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. Безробітними в Україні не можуть вважатись особи, молодші 16 років, ті, хто вперше шукає роботу і не має професії, відмовляється від професійної підготовки або перепідготовки, особи, що отримують пенсію, а також ті, хто двічі відмовився від запропонованої прийнятної роботи. За Законом України «Про зайнятість населення», така робота – це робота, яка відповідає рівню освіти, професії, спеціальності, кваліфікації працівника і знаходиться у межах транспортної доступності. Для тих осіб, хто вперше намагається працевлаштуватися, прийнятною є робота, яка вимагає попередньої професійної підготовки. Якщо безробітний отримує допомогу, то для нього прийнятною може вважатися та робота, для виконання якої необхідно змінити професію. Отже, для отримання статусу безробітного слід зареєструватись в службі зайнятості, вести активний пошук роботи, не мати інших джерел доходу і не ухилятися від запропонованої прийнятної роботи.

Очевидно поняття «безробіття» охоплює такі основні аспекти як потреба в праці, прагнення безробітного працювати, пошук роботи і відсутність трудової діяльності. Найважливішими практичними ознаками безробітного, які випливають зі згаданих вище аспектів (і дають у розвинутих країнах підставу для виплати допомоги по безробіттю), є обов'язковість його реєстрації на біржі праці, активний пошук роботи останнім часом, певний строк працевлаштування у попередній період (ця ознака є вагомою для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу) і звільнення з боку підприємця (але не добровільне), готовність стати до роботи за пропозицією біржі праці (бюро зайнятості або відповідної структури), відсутність інших доходів, крім допомоги по безробіттю, перебування в статусі безробітного визначений законодавством час, після чого величина виплат по безробіттю скорочується (що примушує безробітного шукати нове місце роботи).

Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат. Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття. У Марксовій теорії таке явище отримало назву «всезагального закону капіталістичного нагромадження» – збільшення національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу й кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, що супроводжується збільшенням відносної промислової резервної армії праці. Проте такої обернено пропорційної залежності в дії цього закону за сучасного капіталізму не існує, але спостерігається певна непропорційна кореляція; не існує також однобічної спрямованості між збільшенням злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Водночас західні вчені звертають увагу на сучасну тенденцію до збільшення абсолютної бідності з ростом національного багатства у розвинутих країнах1.

Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу.

Проте закон капіталістичного нагромадження не є всезагальним, оскільки діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і навіть протягом не всього періоду існування капіталізму. Крім того, дія закону поповнюється новими властивостями. Зокрема, між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, з одного боку, і збільшенням відносної, резервної промислової армії праці – з іншого, існує кореляційна непропорційна залежність. У той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоча й головною) причиною, а певним комплексом факторів. До них належать: структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його еволюційна форма – науково-технічна революція, пошук працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

Капіталістичний закон народонаселення, який є конкретизацією загального закону капіталістичного нагромадження, діє за поточного, аграрного, застійного перенаселення.

Поточне перенаселення породжується структурними і технологічними змінами в економіці, кризами над- і недовиробництва та ін. Категорію безробітних, що виникає внаслідок цього чинника, утворюють люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом через нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил у різних сферах, галузях і регіонах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення класифікується як коротко- і середньострокове безробіття.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць, що змушує сільських працівників залишатись у селі, підробляючи при цьому у містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування.

Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні робітники, надомники та ін.). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні і ті, що тривалий час не можуть знайти роботу).

Приховане безробіття спостерігається в окремих галузях на підприємствах, де кількість працівників перевищує необхідну для виробництва. Ця форма існує в Україні та інших країнах СНД, а також виникає у державному секторі економіки розвинутих країн у період кризи. Водночас приховане безробіття слугує засобом стримування соціального вибуху.

У західній економічній літературі виокремлюють:

1) фрикційне безробіття – зумовлене плинністю робочої сили і переходом від одного виду діяльності до іншого; ускладненнями, пов'язаними з пошуком нового місця роботи та спричиненими неповнотою інформації про вакантні робочі місця тощо, тобто з недоліками ринкового механізму. Таке безробіття, зазвичай, характеризується як короткострокове і мінімальне;

2) структурне безробіття – за наявності вакантних робочих місць через професійну невідповідність, географічну віддаленість місця роботи, недостатню професійну підготовку та ін. Воно зумовлене тривалими структурними зрушеннями в економіці і тому носить, як правило, довгостроковий характер;

3) технологічне безробіття – витіснення працівників внаслідок впровадження комп'ютеризації та автоматизації технологічних процесів нової техніки;

4) сезонне безробіття – працевлаштування протягом певного періоду, як правило, у сільському господарстві;

б) циклічне безробіття – зумовлене економічними циклами, у тому числі кризами, що супроводжуються значним скороченням використання виробничих потужностей;

б) конверсійне безробіття – пояснюється закінченням воєнних дій, значним скороченням виробництва військової продукції.

За волевиявленням розрізняють безробіття:

  • добровільне – виникає за власним бажанням працівника у зв'язку з незадовільним рівнем оплати праці, несприятливими умовами праці тощо;
  • примусове – виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація підприємства в примусовому порядку звільняє персонал (наприклад, під час економічного спаду).

За відкритістю і можливістю вивчення бувають такі форми безробіття:

  • відкрите – ситуація, за якої людина визнає, що вона не має роботи, і реєструється на біржі праці, якщо така для неї доступна;
  • приховане – ситуація, за якої частина безробітних людей не облікована в офіційних даних.

За обсягом існує дві форми безробіття:

  • оптимальне – це такий його рівень, який нижче нормального;
  • природний рівень – це такий рівень безробіття, коли будь-яке підвищення попиту на працю не призводить до скорочення чисельності безробітних; інакше кажучи, це рівень безробіття, за якого воно в основному добровільне.

У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4-6% економічно активного населення. Поняття природного безробіття і рівень безробіття, що його перевищує, характеризує крива Беверіджа, яка ілюструє залежність між безробіттям і кількістю вільних робочих місць та вакансій (рис. 6. 10).

Крива Беверіджа не є сталою. Зміна економічної ситуації зумовлює її зсув, наприклад, у положення В, де більш високий рівень природного безробіття Uf і більша кількість вільних робочих місць Vf. Це означає, що економіка зазнає значних структурних змін.

Зв'язок між безробіттям і темпами зростання заробітної плати характеризує крива Філіпса (рис. 6. 11).

 Рис. 6. 11. Крива Філіпа.

Згідно з кривою Філіпа збільшення зайнятості й зменшення безробіття призводить до зростання номінальної заробітної плати, а також інфляції. При надвисокій зайнятості важко заповнювати вакансії, конкуруючи за кваліфіковану робочу силу, і наймач вимушений підвищувати заробітну плату. Наявність певного рівня безробіття змушує працівників погоджуватись на більш низький рівень заробітної плати.

Основні поняття безробіття як соціально-економічної категорії. До них належать:

- статус безробітного;

- рівень безробіття;

- рух безробітних;

- тривалість безробіття;

- розповсюдженість безробіття;

- допомога з безробіття;

- концепції безробіття.

Допомога з безробіття виплачується державою за таких умов:

- право на допомогу мають усі громадяни зі статусом безробітного, які не володіють іншими доходами, що перевищують розмір мінімальної заробітної плати;

- допомога виплачується, починаючи з 8-го дня після реєстрації, до працевлаштування громадянина, але не більше 360 календарних днів протягом двох років. Для осіб перед-пенсійного віку – до 720 календарних днів. Громадянам, що вперше шукають роботу, та громадянам, що бажають відновити трудову діяльність після шестимісячної перерви, допомога виплачується не більше 180 календарних днів.

Розмір допомоги залежить від категорії безробітного:

1. Для осіб, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, Закон надає особливі гарантії й вищий розмір допомоги, а саме: гарантується право на одержання допомоги з безробіття в розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів; 75% – протягом 90 календарних днів і 50% – протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

2. Для громадян, зареєстрованих на загальних підставах, гарантії й допомога з безробіття виплачується у таких розмірах: не менше 50% середньої заробітної плати за попереднім місцем праці, але не більше середньої заробітної плати в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів; не нижче встановленого законодавством розміру.

 

2.3. Механізм державного регулювання зайнятості населення

Серед ключових напрямів соціально-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми зайнятості населення та ринку праці. Поглиблення економічних реформ, зокрема перехід до етапу стабілізації та економічного зростання, формування приватного сектора економіки, існування різних форм власності, розвиток конкурентних відносин, свобода підприємництва та вільний вибір видів зайнятості, зумовлюють необхідність здійснення адекватної державної політики та застосування ефективних механізмів державного регулювання не тільки окремих елементів, а й усього циклу відтворення робочої сили, включаючи професійну підготовку та всі складові економічної активності населення.

Досвід економічних перетворень в Україні засвідчив хронічне відставання структурної перебудови системи зайнятості. Стихійна лібералізація зайнятості не супроводжувалася послідовною державною політикою, а також цілеспрямованим створенням широкої й доступної системи соціальних амортизаторів.

Проблема стану ринку праці й зайнятості населення винятково актуальні для української економіки, що знаходиться перед необхідністю зберегти, примножити й раціонально використовувати наявний трудовий потенціал. Без цього неможливий подальший розвиток України та її повноцінна інтеграція в систему міжнародних економічних відносин, де вирішальною передумовою конкурентоспроможності країни є висококваліфікована, мобільна робоча сила, зацікавлена в результатах виробництва й забезпечена стійкою зайнятістю.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Її завданням є стимулювання попиту на робочу силу і зближення структури пропозиції праці зі структурою попиту на неї. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю. Практично це означає розробку і реалізацію комплексу заходів щодо відповідності робочих місць та робочої сили.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують кваліфікованих кадрів, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі.

Основними обов’язками Державної служби зайнятості є:

- аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

- консультування громадян, власників підприємств, установ та організацій;

- введення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

- надання допомоги громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій, або уповноваженим ним органом у підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки громадян у системі служби зайнятості.

Для забезпечення повної і продуктивної зайнятості державна політика зайнятості повинна здійснюватися за такими напрямами: удосконалення трудового законодавства; оптимізація зайнятості; розвиток системи соціального партнерства; розвиток підприємництва; сприяння зростанню рівня реальних доходів населення тощо.

У правовій системі України має бути передбачено: використання нових форм контрактів з урахуванням усіх можливих форм зайнятості; регулювання діяльності приватних кадрових агентств; узгодження трудового законодавства із законодавством інших сфер економічного життя суспільства.

Поряд з державними структурами зайнятості в Україні дедалі більшого розвитку набувають приватні агентства зайнятості. З метою вдосконалення структури зайнятості необхідно вирішити такі три завдання: боротьба з безробіттям; подолання регіональної диференціації в рівнях зайнятості; допомога безробітним, що не мали роботи протягом тривалого періоду часу.

На обліку у Державному центрі зайнятості на кінець I кварталу 2010 року було зареєстровано 518 874 безробітних, що на 378 942 (42, 2%) менше ніж за аналогічний період минулого року. Значною частиною у загальній кількості безробітних є молоді люди до 35 років – 40, 2% у поточному році; 40, 7% – у 2009. Працевлаштовано на підприємства, в установи і організації за звітний період 137495 осіб, з них 24% – у сфері торгівлі, ремонті автомобілів, побутових приладів та предметів особистого вжитку, по 20% – у переробній промисловості та сільському господарстві. За даними Державного центру зайнятості у січні-березні цього року створено 174900 робочих місць, кожне десяте робоче місце створено у переробній промисловості, кожне дванадцяте у галузі операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та наданні послуг підприємцям. Найближчим часом передбачено вивільнення 70539 працівників, це торкнеться у першу чергу працівників державного управління (18, 5%) та фінансового сектору (10, 4%).

Таким чином, регулювання зайнятості на рівні держави являє собою процес впливу на трудову сферу для досягнення цілей, нормативно зумовлених суб’єктами регулювання.

Державний механізм регулювання зайнятості населення в умовах формування соціально орієнтованої економіки має визначатись як система заходів щодо забезпечення ефективної зайнятості, нормальних умов праці та раціонального використання робочої сили на макро-, мезо-, та мікроекономічному рівнях. Він має бути вдосконалений і ґрунтуватись на сучасній концепції гідної праці, новітніх теоретико-методологічних положеннях і охоплювати законодавчі, нормативно-правові акти, соціально-економічні стандарти, інвестиційні важелі. Також має забезпечити формування цивілізованого ринку праці, що сприятиме збалансуванню попиту і пропозиції шляхом створення необхідної кількості робочих місць з гідними умовами та оплатою праці, з одного боку, та робочої сили за обсягами, професійним складом та освітньо-кваліфікаційним рівнем відповідно до попиту регіональних ринків праці, потреб суспільного виробництва – з іншого.

Метою державної політики зайнятості в Україні є створення умов для повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості та зменшення безробіття.

Державна політика зайнятості базується на таких основних принципах:

‒пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

‒відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

‒забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

‒ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття;

‒співробітництва уряду України, організацій працівників і роботодавців у сфері зайнятості населення на основі паритетності та рівності сторін соціального партнерства;

‒пріоритетності норм чинних міжнародних договорів у сфері зайнятості населення, згода на обов'язковість дотримання яких надана Верховною Радою України.

Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення державної політики зайнятості. Продуктивна зайнятість реалізується в процесі здійснення трудових відносин між працівником і роботодавцем. Громадянам належить виключне право вільно обирати види діяльності, не заборонені законодавством, у тому числі не пов'язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію та місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці у будь-якій формі забороняється, якщо інше не передбачено законом.

Відносини у сфері зайнятості регулюються Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», іншими нормативно-правовими актами.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

 

  • сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно -функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;
  • сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;
  • підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;
  • сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;
  • посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;
  • підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;
  • соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;
  • забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
  • сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості.

 

Держава гарантує працездатним особам: добровільність праці, вибору або зміни професії та виду діяльності, одержання заробітної плати відповідно до законодавства; захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; безоплатне сприяння у підборі підходящої роботи; професійну орієнтацію і професійну освіту відповідно до покликання, здібностей та з урахуванням потреб ринку праці; компенсацію матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість відповідно до законодавства.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи роботодавця у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників, військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості протягом ЗО календарних днів після звільнення, гарантується право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку, що визначається на день звільнення, для осіб передпенсійного віку, які мають страховий стаж для чоловіків 25 років, для жінок – 20 років, а для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, – стаж роботи, який дає право на цей вид пенсії.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо зайнятості громадянам, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у разі їх звернення за сприянням у працевлаштуванні до державної служби зайнятості. До зазначених категорій громадян належать: жінки, які мають дітей віком до 6 років; одинокі батьки, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів; молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах, завершила професійну підготовку та перепідготовку, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років) ; особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування; особи, які входять до складу сім'ї, де двоє або більше її членів є безробітними (чоловік, дружина та неодружені діти, які проживають разом з батьками) ; особи з обмеженими фізичними та розумовими можливостями, які не досягли пенсійного віку.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць до 5% від загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Державним органом, який забезпечує додержання наданих державою громадянам гарантій зайнятості та соціального захисту від безробіття, є державна служба зайнятості. Основними завданнями державної служби зайнятості є:

  • надання громадянам, які до неї звертаються, соціальних послуг та здійснення матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» і Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»;
  • надання роботодавцям за їх заявами послуг щодо добору працівників, у тому числі шляхом професійного навчання громадян, які звернулися до державної служби зайнятості з метою подальшого їх працевлаштування;
  • здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;
  • інформування населення та органів виконавчої влади про послуги, що надаються державною службою зайнятості, та результати її діяльності;
  • створення банку даних про вільні робочі місця та вакантні посади на підставі інформації роботодавців;
  • забезпечення громадянам вільного доступу до інформації про вільні робочі місця, вакантні посади, умови праці та її оплату, юридичну адресу роботодавців;
  • надання громадянам, інформаційних і консультаційних послуг з питань сприяння у працевлаштуванні або започаткуванні власної справи;
  • облік громадян, які звертаються до служби зайнятості, реєстрація їх у встановленому порядку як безробітних, облік наданих послуг;
  • підбір підходящої роботи та сприяння зареєстрованим безробітним у працевлаштуванні або започаткуванні власної справи, в тому числі шляхом професійної освіти;
  • систематизація одержаної в установленому законодавством порядку від роботодавців інформації про наявність вільних робочих місць, чисельність вивільнюваних, прийнятих та звільнених працівників, чисельність працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), або які не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
  • здійснення у порядку, встановленому законодавством, збирання та опрацювання адміністративних даних, ведення та опрацювання статистичної інформації, яка відображає стан ринку праці та становище у сфері зайнятості населення;
  • участь у розробленні та виконанні державної і територіальних програм зайнятості населення та інших програм соціального і економічного спрямування в межах своїх повноважень.

Послуги, що надаються державною службою зайнятості відповідно до покладених на неї завдань, є безоплатними.

 

З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє, а Верховна Рада України затверджує державну програму зайнятості населення. Державна програма зайнятості населення розробляється на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості. У державній програмі зайнятості населення визначаються пріоритети у сфері зайнятості, механізми їх реалізації, джерела фінансового забезпечення її виконання, прогнозні загальнодержавні й територіальні показники зайнятості та безробіття. Реалізація державної програми зайнятості населення здійснюється шляхом виконання планів дій та заходів щодо сприяння зайнятості населення, які розробляються з урахуванням основних показників ринку праці Міністерством праці та соціальної політики за участю інших центральних і місцевих органів виконавчої влади.

 

2.4. Основні обов’язки Державної служби зайнятості

 

Державна служба зайнятості:

- аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; - консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

- веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; - здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення;

- подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

- організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; - надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи, вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; - бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Державна служба зайнятості має право:

- одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; - розробляти і вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад пропозиції про встановлення для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, квоти прийняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, та направляти таких громадян для їх працевлаштування;

- направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, – відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань; - направляти безробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи; - укладати за дорученням підприємств, установ і організацій всіх форм власності договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій; 

- розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; - оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії, а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення;

- в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати;

- вносити пропозиції до місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад про зупинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою, у порядку, визначеному законодавством України;

- стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обов'язкових зборів та недоїмок до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- компенсувати до 50 процентів витрат підприємствам, установам і організаціям на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, за умови їх працевлаштування. Розміри витрат та джерела їх фінансування у випадках, передбачених цим пунктом, визначаються відповідно до законодавства України рішеннями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за поданням координаційних комітетів сприяння зайнятості. 

 

ВИСНОВОК

Державне регулювання зайнятості населення постаєодним з найважливіших чинників забезпечення стійкого економічного зростання України, адже розвиток економіки держави визначається наявними людськими ресурсами, їх здібністю до ефективної праці, а також наявністю умов для її здійснення. Враховуючи сучасний стан у сфері праці та зайнятості в Україні, спричинений економічною кризою, пріоритетними напрямками державного регулювання зайнятості мають стати проведення економічної політики в інтересах зайнятості та регулювання безробіття. В контексті забезпечення стійкого економічного зростання України запропоновані пріоритетні напрямки державного регулювання зайнятості населення щодо створення нових і збереження існуючих робочих місць, а також підтримки і захисту безробітних мають бути спрямовані на вирішення їх щодо окремих регіонів країни (перш за все, стосовно депресивних регіонів, монофункціональних міст тощо) з урахуванням збалансованості регіональної економіки.

На основі отриманих у роботі результатів можна зробити такі висновки:

1. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість – це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

2. Механізм регулювання зайнятості населення включає сукупність правових, адміністративних та економічних важелів, що реалізуються на рівні держави, регіону та господарюючого суб'єкта для досягнення цілей, визначених державними програмами зайнятості.

Існують різні погляди на роль держави в регулюванні зайнятості, що багато в чому визначається різними підходами до розуміння причин безробіття, які формуються у контексті конкретно історичних етапів розвитку суспільства та економічних систем. Так, класична теорія зайнятості (Д. Рікардо, Дж. С. Міліь, А. Маршалл, А. С. Пігу) базується на невтручанні держави в регулювання процесів зайнятості населення, вважаючи її нормою ринкової економіки. У рамках неокласичного підходу (Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Холл) зайнятість розглядається як один з виробничих ресурсів, які розподіляються через ринок.

Глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили та зайнятості в Україні іноземців. Тому зазначені проблеми потребують розробки та реалізації відповідних заходів з боку держави щодо покращення зайнятості в Україні. Проведення економічної політики в інтересах зайнятості полягає у створенні економічних передумов зайнятості за рахунок розробки і реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток нових та збереження ефективних робочих місць. У зв’язку з цим необхідним є поєднання інвестиційної, кредитно-грошової, податкової, бюджетної політики держави з політикою зайнятості. Починаючи з 2011 року очікуються зміни на ринку праці, пов’язані з поступовим виходом економіки з кризи (чисельність зайнятого населення віком 15-70 років збільшиться до 20, 6-20, 4 млн осіб, рівень безробіття, визначений за методологією Міжнародної організації праці, знизиться до 7, 6-8, 1 відсотка економічно активного населення зазначеної вікової групи) У процесі реалізації державної політики зайнятості особливу увагу необхідно приділити вирішенню таких питань: посилення мотивації до продуктивної праці, забезпечення ефективного використання робочої сили; забезпечення дотримання прав і гарантій працівників, недопущення випадків неналежного оформлення трудових відносин з роботодавцями; сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці; забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Лібанова Е. М. Ринок праці. Київ, 2003.
  2. http: //library. if. ua/book/40/2652. html
  3. http: //pidruchniki. com/1584072020762/ekonomika/ekonomika_pratsi_ta_sotsialno-trudovi_vidnosini – Економіка праці та соціально-трудові відносини
  4. http: //library. if. ua/book/72/5281. html – Державне регулювання економіки (2006) 
  5. http: //ukr. vipreshebnik. ru/ekonomika-pratsi/4305-ponyattya-vidi-j-formi-zajnyatosti. html
  6. http: //pidruchniki. com/10560412/ekonomika/klasifikatsiya_vidiv_form_bezrobittya
  7. http: //pidruchniki. com/18020424/ekonomika/derzhavne_regulyuvannya_zaynyatosti_ukrayini
  8. http: //uchil. net/? cm=35552
  9. http: //ukrefs. com. ua/print: page, 1, 182706-Prava-iy-obov-yazki-derzhavno-sluzhbi-zaiynyatost-Ukra-ni-yak-osnova-adm-n-strativno-pravosub-ktnost. html
  10. Офіційний сайт Державного комітету статистики України: http: //www. ukrstat. gov. ua
  11. Гаркавенко Н. О. Проблеми зайнятості та безробіття на національному ринку праці. // Формування ринкових відносин в Україні – 2007

 

Фото Капча