Ринок праці, зростання і зайнятість населення. Механізми державного регулювання зайнятості населення

За Законом України «Про зайнятість населення», безробітними вважаються працездатні громадяни у працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у Державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу. Вони спроможні і готові працювати, але не отримують від служби зайнятості належної роботи, тобто роботи, яка відповідає їх професійній підготовці, стажу, досвіду та ін. Безробітними в Україні не можуть вважатись особи, молодші 16 років, ті, хто вперше шукає роботу і не має професії, відмовляється від професійної підготовки або перепідготовки, особи, що отримують пенсію, а також ті, хто двічі відмовився від запропонованої прийнятної роботи. За Законом України «Про зайнятість населення», така робота – це робота, яка відповідає рівню освіти, професії, спеціальності, кваліфікації працівника і знаходиться у межах транспортної доступності. Для тих осіб, хто вперше намагається працевлаштуватися, прийнятною є робота, яка вимагає попередньої професійної підготовки. Якщо безробітний отримує допомогу, то для нього прийнятною може вважатися та робота, для виконання якої необхідно змінити професію. Отже, для отримання статусу безробітного слід зареєструватись в службі зайнятості, вести активний пошук роботи, не мати інших джерел доходу і не ухилятися від запропонованої прийнятної роботи.

Очевидно поняття «безробіття» охоплює такі основні аспекти як потреба в праці, прагнення безробітного працювати, пошук роботи і відсутність трудової діяльності. Найважливішими практичними ознаками безробітного, які випливають зі згаданих вище аспектів (і дають у розвинутих країнах підставу для виплати допомоги по безробіттю), є обов'язковість його реєстрації на біржі праці, активний пошук роботи останнім часом, певний строк працевлаштування у попередній період (ця ознака є вагомою для зарахування до категорії безробітних тих, хто вперше намагається влаштуватися на роботу) і звільнення з боку підприємця (але не добровільне), готовність стати до роботи за пропозицією біржі праці (бюро зайнятості або відповідної структури), відсутність інших доходів, крім допомоги по безробіттю, перебування в статусі безробітного визначений законодавством час, після чого величина виплат по безробіттю скорочується (що примушує безробітного шукати нове місце роботи).

Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат. Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття. У Марксовій теорії таке явище отримало назву «всезагального закону капіталістичного нагромадження» – збільшення національного багатства, величини та інтенсивності зростання функціонуючого капіталу й кількості пролетаріату та продуктивної сили його праці, що супроводжується збільшенням відносної промислової резервної армії праці. Проте такої обернено пропорційної залежності в дії цього закону за сучасного капіталізму не існує, але спостерігається певна непропорційна кореляція; не існує також однобічної спрямованості між збільшенням злиденних верств населення і промислової резервної армії праці. Водночас західні вчені звертають увагу на сучасну тенденцію до збільшення абсолютної бідності з ростом національного багатства у розвинутих країнах1.

Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу.

Проте закон капіталістичного нагромадження не є всезагальним, оскільки діє не у всіх суспільно-економічних формаціях і навіть протягом не всього періоду існування капіталізму. Крім того, дія закону поповнюється новими властивостями. Зокрема, між розмірами зростання національного багатства та функціонуючого капіталу, з одного боку, і збільшенням відносної, резервної промислової армії праці – з іншого, існує кореляційна непропорційна залежність. У той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоча й головною) причиною, а певним комплексом факторів. До них належать: структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві, окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його еволюційна форма – науково-технічна революція, пошук працівниками нових робочих місць з метою отримання більшої зарплати, змістовнішої роботи, диспропорційність розвитку економіки, обмеженість попиту на товари і послуги тощо.

Капіталістичний закон народонаселення, який є конкретизацією загального закону капіталістичного нагромадження, діє за поточного, аграрного, застійного перенаселення.

Поточне перенаселення породжується структурними і технологічними змінами в економіці, кризами над- і недовиробництва та ін. Категорію безробітних, що виникає внаслідок цього чинника, утворюють люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом через нерівномірний і диспропорційний розвиток продуктивних сил у різних сферах, галузях і регіонах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення класифікується як коротко- і середньострокове безробіття.

Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю достатньої кількості робочих місць, що змушує сільських працівників залишатись