Середовище існування підприємства

- торговельна знижка з продажної ціни товару.

За своєю економічною природою торговельні надбавки та знижки являють собою ціну на послуги торговельного підприємства, їх рівень, як і рівень інших цін, в умовах ринкової економіки залежить:

- з одного боку, від співвідношення між попитом та пропозицією на торговельні послуги, ступеня конкуренції на товарному ринку (регіональному), якості послуг, що надаються, і рівня цін закупівлі та продажу товарів;

- з іншого боку, від витратоміскості реалізації товарів і норми прибутку, яка відповідає стратегії розвитку підприємства.

Управління доходами – це частина економічної стратегії торговельного підприємства.

Управління доходами спрямоване на створення економічних умов, що забезпечують відшкодування постійних витрат торговельного підприємства, покриття змінних витрат, які залежать від обсягу реалізації продукції, повної і своєчасної сплати всіх видів податків, обов'язкових платежів та забезпечення отримання цільового прибутку.

Прибуток – це різниця між ціною реалізації та собівартість продукції, між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції, він характеризує кінцевий результат діяльності торговельного підприємства.

В торгівлі прибуток дорівнює різниці між доходом підприємства і його поточними витратами.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнюючим підсумковим показником, який характеризує обсяг фінансових коштів підприємства для розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами, формування фондів підприємства, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Рентабельність – показник відносної прибутковості, який визначається як процентне відношення суми одержаного прибутку до будь-якого показника: обсягу товарообороту, величини витрат обертання, середнього розміру основних фондів і оборотних коштів, суми коштів оплати праці тощо.

Стратегія управління прибутком підприємства пов'язана з визначенням головної мети його функціонування. Формування доходів і витрат підприємства обумовлюються передусім обсягами його діяльності (товарообороту), асортиментною, ціновою політикою і ресурсним забезпеченням товарообороту.

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого та соціального розвитку підприємства [8].

Обігові активи торговельного підприємства – це сукупність матеріальних та грошових цінностей підприємства, що знаходяться в постійному круговороті, змінюють свою матеріальну форму протягом одного операційного циклу та в повному обсязі переносять свою вартість на товари, що реалізує підприємство.

Під стратегією управління обіговими активами торговельного підприємства прийнято розуміти цілеспрямований процес формування обсягу та складу обігових активів, що дозволяє забезпечити досягнення цілей підприємства та завдань його управління.

Основними джерелами збільшення розміру обігових активів торговельного підприємства є:

1. Прибуток, що направляється на приріст власного обігового капіталу.

2. Продаж поза обігових активів чи закінчення терміну довгострокового фінансового інвестування.

3. Отримання кредитів.

4. Приріст статутного фонду.

5. Приріст фонду до оцінки вартості товарно-матеріальних коштовностей.

Основними використання обігових коштів, що призводять до зменшення їх розміру, є:

1. Фінансування приросту поза обігових активів.

2. Погашення чи зменшення зовнішньої заборгованості підприємства.

3. Використання коштів фондів цільового призначення на фінансування певних заходів, передбачених кошторисами витрат цих фондів.

Інвестиційна політика торгового підприємства – це сукупність заходів управління інвестиційною діяльністю підприємства, спрямованих на оптимізацію форм інвестицій, підвищення обґрунтованості рішень, що приймаються, зростання ефективності інвестиційної діяльності, зниження інвестиційних ризиків та забезпечення необхідного рівня ліквідності балансу підприємства.

Бізнес-план інвестиційного проекту – це аналітичний документ, що містить основні організаційні та економічні питання, пов'язані з реалізацією проекту.

На підприємстві не здійснюється інвестиційна діяльність в зв'язку з відсутністю прибутків.

Ефективність діяльності будь-якого підприємства залежить не тільки від його господарської діяльності, а й від старань та зусиль його працівників, про ефективність яких свідчать високі результати підприємницької діяльності та конкурентноздатність підприємства. Метою управління трудовими ресурсами є зменшення витрат підприємства на формування та утримання трудових ресурсів і збільшення результатів від їх використання.

 

 

Господарські об’єднання класифікуються за певними матеріальними та юридичними критеріями.

Матеріальним критерієм є основа їх створення: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів, координація їх діяльності, централізоване виконання виробничих та інших функцій тощо.

Юридичним критерієм класифікацій на види є правовий режим членства учасників об’єднання.

Відповідно за ознакою обов’язкового установчого документа розрізняють договірні та статутні об’єднання.

Договірними є асоціації та корпорації, статутними – концерни та консорціуми. Законом передбачено, що підприємства можуть об’єднуватись і в інші структури за галузевим чи територіальним принципом.

За галузевою ознакою – галузеві, тобто господарські об’єднання підприємств певної галузі, та міжгалузеві, до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки.

За територіальною ознакою поділяються на республіканські, обласні, міські тощо.

З договірних об’єднань найпоширенішими є корпорації державних підприємств.

Корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Асоціація – це також вид договірного об’єднання, створений з метою постійної координації господарської діяльності. Централізація управління в асоціації відсутня. Правлінню не дозволяється втручатись у виробничу та комерційну діяльність підприємств. Договірні об’єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками можуть бути підприємства усіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах, на підставі багатосторонніх установчих договорів.