Що треба знати батькам про вплив медійних засобів на особистість дитини (методичні рекомендації)

прочитаного. Тому таким дітям просто нецікаво, нудно читати навіть найкращі дитячі книжки. Тривожно, що змінюється ставлення всіх членів родини до казок. Пригадаймо, чи часто наші діти їх читають? Практика свідчить, що батьки все рідше читають дітям казки, купуючи комікси й замінюючи ними традиційні пізнавальні, моральні дитячі книжки. Як не згадати слова В. А. Сухомлинського, який вважав казку складовою частиною культури сім’ї: «Завдяки казці дитина пізнає світ не лише розумом, але й серцем. І не тільки пізнає, але й відгукується на події та явища навколишнього світу, висловлює своє ставлення до добра та зла» [14, с. 153].
У «екранних» дітей досить часто спостерігаються зниження фантазії, творчої активності, вони втрачають здатність і бажання чимось зацікавити себе. Їм байдуже, що дивитися по телевізору: тільки б миготіло, шуміло, рухалося. Приблизно так діти починають сприймати навколишні обставини. Вони не намагаються докладати зусиль для створення нових ігор, власного уявного світу та просто фантазувати. Їм нудно малювати, конструювати, вигадувати нові сюжети. Окрім того, багатьом сучасним дітям нецікаво спілкуватися одне з одним. Помічено, що спілкування з однолітками стає все більше поверховим і формальним: їм нема про що говорити, обговорювати, вони не знаходять тем для розмов.
Ще одна особливість у зміні поведінки дитини, особливо молодшого школяра, може проявлятися в заляканості, тривожності, замкнутості, небажанні спілкуватися з однолітками. Уразливість, імпульсивність, дратівливість – ці характерні особливості «медіазалежних» дітей, які заважають їхньому нормальному розвиткові, обмежують спілкування, творче самовираження. Загальновідомо, що сучасне «медійне» покоління (і дорослі, й діти) є дуже схильним до депресій. Емоційні проблеми, такі, як тривожність, неспокій, спостерігаються у 70% школярів. Це пов’язано з перевантаженнями у школі, нервовим напруженням під час навчального процесу. Не останню роль у цьому відіграють і засоби масової комунікації. Справа в тому, що численні комп’ютерні ігри створюються таким чином, що виграти дітям молодшого шкільного віку дуже важко. Багатогодинне проходження заданої місії цілком може закінчитися для дитини невдачею. Один неправильний крок – і їй потрібно повертатися до початку гри. Якщо невдача виникає за невдачею – виникають передумови для заниженої самооцінки і комплексів.
Що ж можна протиставити надмірному захопленню членів родини мас-медіа? Загальновідомо, що ігроманами, телеманами часто стають через незадоволеність станом сімейних стосунків, відсутність повноцінного спілкування в сім’ї, нерозвиненість у ній культури сімейних стосунків. Інститут Яременка в травні 2012 року провів цікаве соціологічне дослідження з теми «Права дітей в Україні: реалії й виклики після 20 років незалежності». Було вивчено питання частоти та якості спілкування батьків з дітьми із тем, важливих для дітей. Результати показали, що батьки рідко спілкуються зі своїми дітьми: 72, 5% із них розмовляють зі своїми дітьми не більше години в будні, а 50% – не більше години у вихідні. Основними темами для спілкування стали шкільні оцінки та виконання хатньої роботи. Як показало дослідження, батьки часто не знаходять тем для бесід, не уявляють, про що говорити з дітьми [9]. Чому ж ми дивуємося, коли такі діти стають інтернетманами, ігроманами, телеманами? Чому ми схильні часто не помічати проблему, доки вона не вийде за межі родини? Чому не готові докласти зусиль до зміни внутрішньосімейних стосунків, організації спільного дозвілля, ігор із дітьми, для занять спортом, що об’єднує членів родини, зважитися просто винести зі своїх квартир телевізор, відімкнути на час своєї відсутності вдома Інтернет? Чому, нарешті, не привернути увагу дитини до розумної, захоплюючої, цікавої книги? Під час соціологічного дослідження Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, проведеного в березні 2012 року серед підлітків, відповіді на запитання “Як часто Ви читаєте художню літературу? ” розподілилися таким чином: щодня це роблять всього лише 7% респондентів, раз на тиждень – 7, 8%, раз на місяць – 10, 4% [8]. Результати дослідження показують, як далеко наше суспільство відійшло від твердження В. А. Сухомлинського: “Я бачу виховне завдання виняткової важливості в тому, щоб читання стало найсильнішою, нездоланною духовною пристрастю дитини, щоб у книзі людина на все життя знайшла привабливе й розкішне спілкування з думкою, красою, величчю людського духу, невичерпне джерело знань”, – наголошував В. Сухомлинський [14, с. 50-51].
За допомогою медіа сім’ї мають змогу залучитися до музичного мистецтва. Як відомо, вплив музики на розвиток культури родини важко переоцінити. У сім’ї починається формування в дітей музичного смаку, виховання бажання залучитися до великої таємниці впливу музичних творів на людську душу. При цьому мова йде насамперед про вміння слухати й розуміти класичну музику. Це, на думку В. Сухомлинського, «…є незамінним засобом впливу на юну душу» [15, с. 159]. Запитаємо себе: чи часто ми, батьки, слідуємо цим настановам великого педагога? Пригадаймо, коли в нашій оселі востаннє лунала класична мелодія? Натомість сьогодні практично в кожному домі є хороша стереосистема, відео, комп’ютер, за допомогою яких можна знайти і прослухати будь-який класичний твір. Однак на це часу в більшості не вистачає, а от часто низькопробну популярну музику члени українських родин прослуховують постійно. Опитування українських підлітків свідчить, що 52, 5% респондентів віддає перевагу поп-музиці, 39, 0% – року, 34% – репу, 20, 4% – шансону, 13, 3% – джазу. Прихильники класичної музики опинилися на сьомому місці – 11, 4% [8].
Висновки. Таким чином, життя в сучасному суспільстві висуває перед родиною низку актуальних потреб, зокрема – духовності, моральності, культури. На їх формування й розвиток суттєвий вплив мають комп’ютер, електронні ЗМІ, Інтернет, відео, аудіотехніка, роль яких у житті української родини суттєво підвищилася. Переважна більшість українців систематично використовує ці технічні засоби на роботі та під час відпочинку. Вони слугують людям задля полегшення розв’язання проблем і завдань. Власне, технічні та інформаційно-комунікаційні засоби, що використовуються фахівцями, є корисними та ефективними. Важливими є зміст програм телебачення, комп’ютерних ігор, якість відео- та аудіопродукції. Захоплюючі телепередачі, розвивальні ігри, мультфільми та фільми гуманістичного змісту, видатні музичні твори сприяють підвищенню культури родини, вихованню благородства, розвиткові сімейних традицій, душевної спільності дітей, батьків, бабусь та дідусів.
У той же час наразі є численні мас-медіа, які є високоприбутковою частиною сучасного бізнесу. Тому пропаговані ігри, реклама, програми й сюжети фільмів відвертають членів сімей (насамперед дітей) від реальної дійсності, цінностей сімейної культури, літературного та національного культурного надбання, розвивають віртуальну залежність, сприяють вихованню агресивних поведінкових стереотипів, збільшенню дитячих самогубств. Усе це за відсутності правильного виховання завдає непоправної шкоди свідомості членів родини, часто сприяє формуванню жорстокості, користолюбства, насилля, споживацького ставлення до життя.
Безумовно, ми не закликаємо відмовлятися від досягнень науково-технічного прогресу, але питання дотримання норм використання засобів ІКТ, технічних досягнень є на часі. За цим повинні стежити владні структури – контролювати дотримання вікових обмежень під час продажу деяких комп’ютерних ігор, відеофільмів, аналізувати випуск телепрограм, здійснювати жорсткий контроль за діяльністю комп’ютерних клубів тощо. У боротьбі з цими загрозливими явищами повинні об’єднати зусилля держава, школа, церква, громадські організації, батьківські комітети, родина. Захистити дитину від занурення у віртуальну реальність, від негативних явищ, що вносять у наше життя деякі види сучасних мас-медіа, безумовно, має підвищення культури сімейних відносин.

Список використаних джерел: