Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Шевченкіана Володимира Блавацького у професійних українських театрах східної Галичини міжвоєнного періоду

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Шевченкіана Володимира Блавацького у професійних українських театрах східної Галичини міжвоєнного періоду
 
 
Олена БОНЬКОВСЬКА
 
У статті розглянуті об ’єднані за номінативним принципом різножанрові шевченківські постановки (інсценізації поетичних творів Т. Шевченка чи біографічно-сценічний репортаж «Тарас Шевченко» З. Тарнавського) режисера Володимира Блавацького у східногалицьких професіональних театрах у 1929-1939 роках.
Ключові слова: Володмир Блавацький, інсценізація, Український народний театр ім. Івана Тобіле- вича, Український молодий театр «Заграва», Український театр ім. І. Котляревського».
В статье рассмотрены объединенные по номинативному принципу разножанровые шевченковские постановки (инсценировки поэтических произведений Т. Шевченко или биографическо-сценический репортаж «Тарас Шевченко» З. Тарнавского) режиссера Владимира Блавацкого в восточногалицийских профессиональных театрах в 1929-1939 годах.
Ключвые слова: Владмир Блавацкий, инсценировка, Украинский народный театр им. Ивана Тоби- левича, Украинский молодой театр «Заграва», Украинский театр им. И. Котляревского.
The article considers the combined nominative principle for setting different genres Shevchenko (Shevchenko staging of poetry or biographically-stage report «Taras Shevchenko» Z. Tarnavskoho) directed by Volodumyr Blavatskyi shidnohalytskyh in professional theaters in the 1929-1939 years.
Key words: Volodumyr Blavatskyi, staging, I. Tobilevych Ukrainian National Theater, Ukrainion Young Theatre «Zagrava», I. Kotlyarevskyi Ukrainian Theater.
Мета статті – розглянути три шевченківські постановки В. Блавацького у галицьких професіональних театрах у 1929-1939 роках. Отож у цьому контексті постають завдання реконструювати, з’ясувати, проаналізувати і узагальнити режисерські й акторські стильові, художньо-естетичні здобутки і прорахунки кожної постановки зокрема. Для вирішення цих завдань стаття побудована на комплексному підході історичного театрознавства, де застосовано методи систематизації, реконструкції, узагальнення, використані засади очевидних логічних, гіпотетичних і мистецьких зіставлень.
На українській театральній сцені Східної Галичини ХІХ – початку ХХ століття творчість Тараса Шевченка зазвичай представляли або декламацією його поезії, або знаменитим «Назаром Стодолею». Разом з тим з початку ХХ століття, а особливо виразно з кінця 1920-х років, тут відбувалася переорієнтація у прочитанні шевченківської спадщини: намітилися певні трансформації у сценічному втіленні авторської поезії чи, що безпрецедентно, вперше була здійснена сценічна інтерпретація його біографії.
Ці перетворення виразно зазвучали завдяки Володимирові Блавацькому, який у квітні 1929 року повернувся в Галичину, залишивши «Березіль» Леся Курбаса, і став новим режисером у відкритому за рік до того у Станіславові професіональному Українському народному театрі ім. І. Тобілевича. Адже на той час у театрі склалась певна криза через те, що мистецький керівник театру – естрадний актор і режисер Ярослав Давидович – віддавав прерогативу музично-драматичному репертуару, зокрема розважальному оперетковому, що не задовольняло українську публіку в Станіславові, яка сподівалася признавати серйозний національний театр1.
Отож перед новим мистецьким керівником, представником модерністичної березільської театральної культури, за визначенням Наталії Єр- макової2, режисером драматичного спрямування В. Блавацьким, постало завдання переорієнтувати незнайомий, професіонально невиразний акторський склад, що був призвичаєний до вимог опереткового жанру, – привчити його до естетики драматичного театру.
Цікаво, що Лесь Курбас у «Березолі» для вдосконалення у молодого акторського складу бере- зільського мистецтва, зокрема для навчання сценічної майстерності, створив спеціальну систему навчання Практика сцени, де в етюдах широко опрацьовувалась шевченківська поезія – майже увесь «Кобзар»3. У ній Л. Курбас на рівні новітньої національної сценічної методики і тренінгу спостеріг потужний драматичний потенціал. Цю драматичну театральну насиченість шевченківської поезії всередині ХХ століття, незалежно від курбасівського досвіду, науково простеживши, вмотивували шевченкознавці О. Борщаговський і М. Йосипенко у дослідженні «Шевченко і театр»4.
Імовірно, що саме зі студійного огляду, а відтак, на думку Р. Ларентія, на основі інтуїтивних пошуків шляхів модернізації українського театру в Галичині5, чи не першою постановкою В. Блавацького в Українському народному театрі ім. І. Тобілевича була його інсценізація в умовно-реалістичній формі поезій Т Шевченка «Розрита могила»« і «Субо- тів». З одного боку, тематика й ідеологія вистави привертала увагу глядача. А з другого – саме такий сценічний жанр, розрахований більшою мірою на пластичне опрацювання, міг сприяти у роботі ма- лодосвідченого акторського складу. У створеному сценографом Леонідом Боровиком декораційному рішенні постановки зі складними освітлювальними ефектами значущо проглядалась акцентна символіка і виразно прочитувались ідейно-стрижневі скульптурні масові сцени6. У цій композиції режисер-реформатор В. Блавацький, на думку Р. Лаврентія, «використав умовні пластичні засоби сценічної виразності» і «обережно, але послідовно експерименти зі світлом»7.
Для української Галичини ця «шевченківська» постановка В. Блавацького прозвучала зовсім модерністично – нетрадиційно і по нова- торськи – й тривалий час збагачувала репертуар Українського народного театру ім. І. Тобілевича8.
Наступну шевченківську постановку («Тарас Шевченко» З. Тарнавського) В. Блавацький здійсненив уже у керованому ним Молодому театрі «Заграва». Це була зовсім виняткова, екстраординарна вистава, зумовлена забороною станіс- лавівського єпископа Г. Хомишина вшановувати 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Отож постало завдання представити, а відтак зре- жисирувати відмінний і нетрадиційний для узвичаєного шевченківського святкування драматургічний матеріал.
Зауважимо, що, починаючи з 1920-х і досяг- ши апогею у 1930-х роках, у Східній Галичині, а властиво у Галицькій митрополії, поширювалась акція створення новоунійної церкви, суть якої полягала у впровадженні у східний обряд католицизму – створення Католицького Костелу Східнослов’янського обряду9. Відтак у Львівській, Станіславівській, Перемиській єпархіях виник внутрішній конфлікт, коли греко-католицьке духовенство відповідно до своєї просхідної (візантійської) і прозахідної (латинської) орієнтації поділилося на два табори10.
Фото Капча