Схід та Захід у контексті модернізації

У сучасних умовах, як до речі і в різні періоди ХХ століття, зовнішньополітичний вибір фактично для усіх держав Центральної та Східної Європи, враховуючи їх устремління і реальні можливості, був розташований між певними ідеально-типовими конструктами «Захід» – «Схід».

Причому «Схід» у геополітичному контексті асоціюється насамперед з Росією. Звісно, можна говорити й про те, що існує певний виклик для України на початку ХХІ століття і з боку азійських країн, проте він носить більш опосередкований характер. Ідеться про такі країни, які відчули безпосередній вплив Заходу – інноваційно-технологічний (скажімо, Японія і Сінгапур) чи цивілізаційний та технологічний (Туреччина) зі збереженням важливих складових традиційного розвитку.

На відміну від Західного євроцентризму Східна Азія не має організаційного апарату. Та це не робить досвід модернізації її країн гіршим за країни ЄС. Схід і Захід – це універсалізовані моделі культури цивілізації, які ще не мають достатньо визначеного типу ідентифікації. Так, наприклад, Японія за своєю ментальністю належить до східної реальності ідентичності культури, а за своєю економікою та за типом модернізації вже вважається західною. Ми можемо прослідкувати як за 45 років, країна, що перебувала у самоізоляції на протязі близько двох століть, спочатку досягла рівня розвитку Європи, а потім його перевершила.

Вже наприкінці ХІХ-го століття Японія входить в Велику Вісімку – групу із економічно високорозвинених країн світу. На сьогоднішній день вона випереджає США по експорту техніки та машинобудівної продукції, яка характеризується досить високою якістю та інноваціями. Звичайно, без зовнішньо політичної допомоги острівна країна не досягла такого стрімкого піднесення, тут має глибоке значення історичний досвід, який пов’язаний з специфікою японського менталітету. Основні риси якого є дещо схожими на наші українські це: працелюбність, старанність та відданість своїй праці.

Неповне запозичення деяких рис інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності було основною тактикою. У системі цінностей японського народу на першому місці їхня духовність, на друге посідає китайська мудрість та філософія, третє відведено європейським знанням. Психологічні аспекти, наприклад – повага до старших (мається на увазі не тільки вік, але й ієрархія у суспільних відносинах), та колективна свідомість також є причиною налагодженої системи японського розвитку. Проте Японія в 1990-х рр. зупинила темп модернізації, щоб не змінити традиційний для неї тип ідентичності.

 

 

Як унітарна держава Україна внаслідок географічного положення та історичних причин поєднує цивілізаційно-культурні особливості, притаманні східному, західному і південному слов’янству; при цьому тут самобутньо переплітаються християнська, ісламська та іудейська традиції. Таким чином, за ступенем етнокультурного різноманіття Україна посідає одне з провідних місць у сучасній Європі.

Глобалістські тенденції у світовій економіці, жорстка конкуренція на міждержавному рівні ставлять перед нацією завдання, які в сьогоднішньому аморфному стані українська держава вирішити не в змозі, що призведе найближчим часом до глобального відставання, деградації нації. А на тлі посилення сусідів Україна ризикує де-факто втратити суверенітет, залишившись виконувати функції транзитної території повітряного коридору. Українська держава повинна бути не лише об’єктом євроінтеграційних процесів і глобалізації в цілому, а й суб’єктом, інституцією, здатною чинити супротив економічній чи культурній експансії.

Без розробки і послідовної реалізації національної стратегії, орієнтованої на глобальні виклики, переваги й небезпеки, Україна не зможе відстояти своє геостратегічне місце і роль в розвитку сучасної європейської і світової цивілізації. Необхідна кардинальна програма модернізації суспільства, яка б дозволила через 15-20 років говорити про «українське диво» і вивести Україну на якісно новий рівень розвитку.

Зайве говорити, що як у минулому, так і нині характер українсько-російських зв’язків багато в чому є визначальним для загального стану нашої взаємодії із Заходом. Добросусідські відносини між нами створюють своєрідний місток, завдяки якому відбувається плідний діалог європейського та євразійського світів. Натомість ворожнеча зумовлює взаємну ізоляцію з переважанням східних впливів на більшості українських земель. Тож до впорядкування й гармонізації відносин українців із росіянами спонукає не лише власна добра воля, а й інтереси цивілізаційного розвитку загалом. Сьогодні існує гостра потреба надати україно-російським взаєминам європейського прагматизму та відкритості. З моменту «роз’єднання» українці значно виразніше задекларували своє майбутнє в об’єднаній Європі, ніж росіяни. Росія для Європи була і є «terra incognito», вельми важлива і стратегічна. Тому для комунікації з нею Європі дуже важливо, щоб Україна стала стратегічним мостом, котрий ретранслював би ідеї Європи на Схід і навпаки.

У статті «Україна в кризі, ключова країна для Євразійської будівлі» Жан Бернар Пінатель, генерал, доктор політичних наук, консультант з геостратегії інновацій та ризиків, представляє чотири можливі сценарії розвитку України, яка на сьогодні містить стратегічний інтерес для США, Росії та Європи: інтеграція в Європейський союз, розділення, фінляндизація, зв’язуюча ланка Євразії [15].

Ж.-Б. Пінатель є прихильником сценарію, в якому Україна виступає каталізатором і зв’язуючою ланкою Євразії, оскільки, завдяки своєму