Шляхи покращення договірних відносин суб’єктів комерційної діяльності в ринкових умовах

Залежно від періодів виконання своїх обов’язків суб’єкти господарювання укладають генеральні і поточні договори. Генеральні договори визначають умови виконання всіх узятих зобов’язань сторонами протягом усього їхнього строку (наприклад, будівниц­тво складного, довгострокового об’єкта – атомної електростанції). Поточні договори конкретизують генеральні договори на певні пе­ріоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництво окремих споруд, які є складовими частинами об’єкта, обумовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини (черги) АЕС).

Генеральні договори укладаються на тривалі строки – на п’ять і більше років, і, навпаки, поточні, які конкретизують періоди вико­нання зобов’язань, що виникають із генеральних договорів, – на коротші періоди часу, як правило, на рік.

Від попередніх і генеральних договорів слід відрізняти дов­гострокові договори за прямими тривалими господарськими зв’язками, які свого часу набули широкого застосування в поставкових відносинах. Суть попереднього договору полягає в тому, що з нього випливає зобов’язання укласти договір у майбутньому. Через це попередній договір, виконавши свою функцію, тобто зобов’язавши сторони укласти договір у майбутньому, вважається виконаним і припиняє свою дію. Договір поставки за прямими довгостроковими господарськими зв’язками, укладений сторонами, як правило, на п’ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.

Залежно від способу укладення договори бувають взаємоузгоджені і договори приєднання.

В умовах ринкових відносин основна кількість договорів укладається суб’єктами господарської діяльності вільно, на свій розсуд, без будь-яких приписів, за простою згодою сторін – взаємоузгоджено – з дотриманням таких принципів:

- суб’єкти абсолютно вільні у вирішенні питання укладати чи не укладати договір, за винятком, коли зобов’язання укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятим зобов’язанням;

- вибір контрагента при укладенні договору добровільний;

- у суб’єктів господарювання є можливість вибору виду договору;

- сторони за своїм розсудом визначають і формулюють конкретні умови (зміст) договору, окрім випадків, передбачених законодавством, або ж у зв’язку з їх попередньою домовленістю.

Це, як правило, договори купівлі-продажу, поставки, інші договори на передачу майна у власність, у строкове платне і безоплатне користування, на виконання робіт тощо.

При укладенні договорів приєднання їх умови (зміст) формулюються тільки однією із сторін. Інша сторона позбавлена можливості доповнювати або ж змінювати ці умови, вона може укласти такий договір, погодившись із цими умовами в цілому.

Прикладом таких договорів є договори перевезення, договори на відкриття банківського рахунку та ін.

Особливостями і специфікою внутрішньогосподарської діяльності юридичних осіб характеризуються внутрішньогосподарські договори, у форму яких, у відповідних випадках, вона втілюється. Суб’єктом цих договірних відносин завжди, принаймні однією зі сторін, є підрозділ юридичної особи. Другою стороною може виступати інший підрозділ або ж юридична особа в цілому. Внутрішньогосподарські договори набувають широкого застосування в умо­вах розвитку корпоративних відносин.

У сучасних умовах у зв’язку зі змінами, що відбуваються в економіці України, система договорів потребує подальшого удоско­налення. Зі скасуванням планових засад у регулюванні народного господарства і розвитком підприємництва сто­ронами договору, скажімо поставки, можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи-підприємці. Ця обставина сприяла наближенню договору поставки до договору купівлі-продажу. У межах структури цих договорів помітного розвитку набули бартерні договори. Виникли і такі різновиди договорів, як договори лізингу, що не охоплюються поняттям договорів майнового найму. Суттєво розширилося коло договорів, які входять до складу договорів підрядного типу і договорів про надання послуг.

 

 

Робота з формулювання умов договору належить до підготовчого періоду. На цій стадії підприємець формулює умови договору не лише у вигідній для себе, а й у прийнятній для партнера формі. Однак для проведення цієї підготовчої роботи необхідно знати, в яких можливих формах можна формулювати ту чи іншу умову договору.

Виконання укладеного договору повинно строго відповідати його умовам. Для того, щоб визначити ступінь виконання або невиконання прийнятих сторонами зобов’язань, необхідно встановити точний зміст умов договору. Жодна зі сторін не повинна тлумачити умови договору по-своєму. Тому в формулюванні договорів та їхніх умов, як правило, беруть участь кваліфіковані юристи, інші спеціалісти і досвідчені практики.

У країнах «загального права» ці питання вирішуються на основі вже розроблених і широко використовуваних стандартів та інших нормативних документів.

На практиці Існують певні вимоги, котрих партнери мають дотримуватись у процесі підготовки умов договору. Передовсім це стосується структури документа. Як уже зазначалось, будь-який договір складається з преамбули, основної і заключної частин.

Преамбула – це своєрідний вступ до самого договору, в ній мають бути зазначені:

- назва договору (договір купівлі-продажу, бартерний договір тощо) ;

- вказівка щодо місця і часу укладення договору;

- фіксування факту укладення договору згідно з тими умовами, які викладені у самому тексті;

- юридична назва підприємницьких утворень (партнерів, сторін