Сковорода — видатний український філософ

Подальше життя Сковороди пов’язане з Слобожанщиною. Протягом кількох років він обіймав посаду викладача в Харківському колегіумі, де познайомився з М. Ковалинським, який став його учнем. З ним він підтримував дружні зв’язки протягом усього життя, що мало творчим наслідком багату епістолярну спадщину Сковороди. У свою чергу Ковалинський склав біографію українського філософа, яка у подальшому стала основним джерелом дослідження його творчого та життєвого шляху. 

Проте, Сковорода не зміг довго затриматися у Колегіумі. Знову ж таки через вільнодумство і розбіжність у переконаннях з його наставниками та через наклепи він був змушений залишити педагогічну роботу, яка стала для нього улюбленою. 

Під кінець 70 - х років XVІІІ ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий стиль життя, ставши філософом - мандрівником. У мандрівці він провів решту свого життя - майже тридцять років, черпаючи народну мудрість із самих його глибин і ставши носієм своїх поглядів на життя.  Це давало письменнику - мислителю багатий матеріал для творчості і саме в цей період життя ним були створені основні філософські твори - трактати, діалоги та притчі. 

Навіть за життя Сковороди його ім’я було широко відоме. Про нього довідалась навіть цариця Катерина ІІ і запросила Сковороду переселитись з України в Петербург. Але Сковорода заявив: «Скажіть цариці, що я не покину України — мені дудка й вівця дорожчі царського вінця» [5, с. 176].

Помер Г. С. Сковорода 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області, де і похований. На хресті над його могилою, на прохання самого Сковороди, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».  У цих словах закладено всю сутність філософії Сковороди, а сам філософ ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед світськими принадами.

 

 

Г. Сковорода прийшов у філософію майже у 50 - річному віці, розпочавши мандрівне життя, коли створював свої філософські діалоги, трактати, притчі та проповідувати своє філософське вчення. Усе його життя до цієї мандрівки було лише підготовкою до неї та осмисленням проблем буття. 

Формування світогляду філософа разом з придбанням життєвого досвіду ґрунтувалося на  його багатосторонній обдарованості, з одного боку, і існуючій соціальній обстановці - з іншої. Біографи зазначають, що Сковорода володів глибоким розумом, феноменальною пам'яттю, мав поетичні здібності та здібності до малювання, виключний музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на кількох музичних інструментах. 

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди, яка відобразилася на характері його філософського вчення та творчості, полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що за його словами грузнув в користолюбстві, він не займався критикою політичних відносин у суспільстві, а переніс боротьбу зі злом у сферу освіти, культури та моралі. Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував. 

Більшість дослідників особистості та творчої спадщини Сковороди вказували на його самобутність, підкреслюючи, що філософ не повторював сліпо думки і теорії своїх попередників, а переосмислював їх крізь призму свого світоуявлення і відповідно до самим ним поставлених перед філософією завдань. 

М. Редько, автор книги «Світогляд Г. С. Сковороди», вважає, що Сковороду, як мислителя характеризують постійні творчі пошуки, прагнення знайти самостійні відповіді на питання, які ставило перед ним саме життя. 

Вже в ранній період своєї творчої діяльності Сковорода починає створювати свою філософію, яка, на його думку, повинна стати теоретичним підгрунтям для вирішення поставленої ним проблеми щастя. З точки зору мислителя, філософія повинна бути тісно пов’язана з життям і спрямовуватись на розв’язання суспільно - практичних завдань. Для створення філософії Сковорода використав ідейну спадщину минулого і спирався на досягнення сучасної йому науково - філософської думки. 

На формування світогляду українського філософа справили вплив  мислителі античності, епохи Відродження і Нового часу, які визнавали матерію вічною, тобто нестворюваною і незнищуваною. Це, перш за все, Демокріт, Арістотель, Епікур, Джордано Бруно, М. Ломоносов, матеріалісти XVІІ і XVІІІ ст. 

Найважливішу роль у становленні Сковороди як ученого мала Києво - Могилянська Академія. Студентські роки, проведені в стінах Академії, стали етапом його формування як передового мислителя і продовжувача прогресивної суспільно - історичної і філософської думки найкращих представників Академії. Разом з тим, його світоглядні погляди істотно вiдрiзнялися від позицій наставників. За твердженням українського дослідника В. Горського фiлософiя Сковороди зосереджується на людинознавчій, етико - гуманiстичнiй проблематиці, в той час як професори Києво - Могилянської академії акцентували увагу на онтології та гносеології. 

Світогляд Сковороди як просвітителя - демократа формувався також на літературі XVІІ століття з її гуманістичними традиціями й літературі Нового Часу, пов’язаної з народною творчістю і просвітницькими ідеями. 

У період мандрів по Україні Сковородою були написані основні його філософські твори: «Діалог, або Розмова про давній світ», «Нарцис. Розмова про те: пізнай себе», «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті (Дружня бесіда про душевний спокій)», «Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру», «Ізраїльский Змій», «Діалог». Назва його — «Потоп зміїний» та