Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Сковорода — видатний український філософ

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
19
Мова: 
Українська
Оцінка: 

інші. З написаних у різний час віршів він уклав збірник «Сад божественних пісень». Створені частково в 60-ті, частково у 70 - ті роки байки у 1744 році були об’єднані в збірник «Байки Харківські» [9, с. 250].

У своїх творах Григорій Сковорода прославляє людину «малих бажань» і обмежені матеріальні потреби на противагу існуючій моралі, заснованій на багатстві та владі. Ідейний зміст байок Сковороди слугує базою, або ж початковим етапом його філософської творчості. 
Необхідність трансформації творчості від складання байок безпосередньо до філософських трактатів відчувається в моралі байки №19: «…Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя - складають світ цей і потрібні одне для одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла – хай буде світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їх…» [7, с. 477].
У своїй творчості Г. Сковорода широко застосовує метод діалогізму - переважна більшість його творів написана у формі діалогів, розмов, бесід, суперечок. Але діалогізм думки Сковороди означає ще і її постійну спрямованість на пошук істини. 
Ще однією характерною особливістю філософії Сковороди є символізм. Проблема символу і символічного є однією з ключових для реконструкції філософських поглядів Сковороди. 
Висновок: 
За визначенням українських дослідників Русина М. Ю. та Огородник І. В. Сковорода є філософом, який прагне мудрості і знань, а не мудрецем, який ці мудрість і знання вже має. 
Саме тому особистість Сковороди та його філософська спадщина викликає величезний інтерес і до цього часу, а його життєве кредо, послідовність у відстоюванні своїх переконань, безкомпромісність, гармонійне поєднання його способу життя з філософськими істинами, які він пропагував, не можуть не захоплювати. Все життя письменника - філософа було наочним втіленням його філософського вчення, тобто філософія була його життям, а життя — філософією.
 
РОЗДІЛ II. ОСНОВНІ РИСИ ФІЛОСОФІЇ Г. СКОВОРОДИ
 
2.1. «Христова філософія» Г. Сковороди
 
Григорій Сковорода побудував концепцію, яку сам називав «Христовою філософією», оголосивши самостійними світами Біблію, світ і людину, представивши їх у складній взаємодії. В ній виражаються ціннісні значення, а матеріалом для неї є слово. Ідея мови, що творить культуру, пронизує всі його твори [12, с. 143].
Філософ пильно вивчає слово, демонструючи його можливості, проникаючи в його природу. Він не бачив слово статичним, раз і назавжди даним. Воно існувало в динаміці змістів. Вчений вів зі словом лінгвістичну гру, воно ж доносило сакральні істини. «Слову, таким чином, — пише Л.А. Софронова, — він надавав не менше увагу, чим трьом світам. Воно утворювало четвертий світ, на якому піднімаються перші три. Біблія, світ, людина виростають зі слова, у ньому організовуються й тільки в ньому існують» [28, с. 77].
Г. Сковорода створив свою власну систему роботи зі словом. Частину її принципів сформулював відповідно до правил поетики свого часу або ґрунтуючись на середньовічних трактатах. Така теорія метафори, символу, емблеми, знакової природи слова, переводячи в семіотичний аспект дослідження, якоюсь мірою їм передбачена. Прагнення визначити всі три світи через ім'я властиве Г. Сковороді, у чому можна бачити й архаїчну міфопоетичну традицію. Філософ дає своїм трьом світам художні дефініції.
Слово концентрує в собі енергію духу, воно є живим організмом, який має свою структуру й енергію. Зовнішню форму слова Г. Сковорода розуміє незмінною, в той час як внутрішня форма знаходиться в постійних змінах.
Вчений вибудовує своєрідні ланцюжки слів, намагаючись так дійти до самої суті, що схована в слові.
Філософ стверджує, що об'єкт при назві на різних мовах не змінюється. Високо оцінюючи переклад, Г. Сковорода щоразу вказує, якій мові зобов'язане своєю появою те або інше слово. Слово «Воскресіння», пояснює філософ, «у грецькій і римській мовах значить, здається, те, якщо пропащого поставити таки на ноги» [25, с. 188].
Він міркує про те, чому елліни назвали блаженство розсудливістю, наводячи грецькі терміни, явно бачить в перекладі шлях до проникнення в суть значення.
Мова Г. Сковороди розвивався в полімовному просторі в той час, коли йшов процес секуляризації культури й мови. Церковнослов'янська й російська літературна мова XVIII ст. утворюють у ньому головну пару. Він знаходиться на тім самому шляху «зведення російської і церковнослов'янської мов воєдино» [9, с. 277], що намітив В. Тредіаковський.
Філософ не просто вживає ці мови, а фіксує своє ставлення до них, розглядаючи їх культурні функції насамперед крізь призму опозиції сакральна/світська. Розвиваючи тему вивчення сакральних мов, Г. Сковорода «не вітає багатомовності» й не вважає за необхідним оволодіти рішуче всіма мовами, тому що вони не можуть призвести до таємного знання.
Так опозиція сакральне/світське впливає на його «лінгвокультурну концепцію» [28, с. 63]. З погляду філософа, церковнослов'янська мова не обмежується лише одною єдиною функцією. На ній можна писати й про не сакральне, про повсякденне: «Таким чином, специфіка вживання церковнослов'янської й російської мов полягає в тому, що вони є взаємодіючими величинами»
[28, с. 67].
Вибудовуючи складні риторичні конструкції, метафоричні визначення й широко користуючись символічним принципом опису, філософ прагне усвідомити, що є слово, мова й мовлення. Мова - це потік і безодня, вона «все тіло обертає й всьому голова є», «за
Фото Капча