Соціальна структура суспільства

 

 

 

Під соціальною структурою суспільства розуміють всю сукупність існуючих в даній країні стійких спільностей людей, а також взаємозв’язки і взаємовідносини між ними.

• класи та соціальні верстви (страти) ;
• соціально-етнічні спільності (нації, народності, національні та етнічні групи);
• соціально-демографічні спільності (групи людей за віком, статтю, сімейним станом);
• професійно-кваліфікаційні спільності (за родом занять в тій чи іншій галузі і професії) ;
• соціально-територіальні спільності (населення міста, села, регіону).

Таким чином, соціальна структура суспільства в свою чергу складається із ряду структур: соціально-класової, соціально-етнічної, соціально-демографічної, професійно-кваліфікаційної, соціально-територіальної.

 

 

Є різні теорії щодо характеру соціальної структури суспільства. З-посеред них:

• соціальної стратифікації;
• класів;
• еліти;
• середнього класу;
• соціальної мобільності.

Теорія соціальної стратифікації.

Саме поняття “стратифікація” запозичене із природничих наук: від лат. stratum–пласт, шар, а faciо–робити. В соціології під соціальною стратифікацією розуміють “водночас процес і результат соціального розшарування елементів соціальної структури. ” (1, 606). Як процес, це– відтворення нерівного доступу індивідів та їх об’єднань до дефіцитних благ і ресурсів. Як результат–це ієрархічне, вертикальне розміщення членів суспільства відповідно до міри володіння й розпорядження певними благами. Множина індивідів, для яких така міра є спільною чи близькою за значенням, утворює соціальний прошарок (соціальну верству). Слід особливо підкреслити, що соціальна стратифікація це не просто різне становище в суспільстві різних індивідів, сімей чи навіть верств, але саме нерівне їх становище.

Різні вчені і школи по-різному пояснюють виникнення соціальної нерівності. В англійському словнику із суспільних наук зокрема сказано, що : “Стратифікація – це процес, в результаті якого сім’ї і індивіди виявляються нерівними один одному і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю і владою”. (2, 25).

Основи теорії стратифікації закладені Максом Вебером, який розглядав соціальну структуру суспільства як багатомірну систему, де поруч з класами і їх відносинами власності важливе місце належить статусним і владним групам. Соціальний статус означає становище особи, яка займає його в суспільстві відповідно до віку, статі, походження професії, сімейного становища. Соціальний статус пов’язаний з престижем, тобто оцінкою індивіда в суспільстві.

У конфліктологічній теорії Р. Дарендорфа вирішальним критерієм у стратифікації визначається розподіл влади в суспільстві, яким забезпечується доступність матеріальних благ і символічних ресурсів у вигляді шани, честі й слави.

Функціональна теорія, що представлена американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом, У. Муром та ін., причиною соціальної стратифікації вважає розподіл функцій в суспільстві. Згідно цієї теорії тим, хто виконує найважливіші функції, а також функції, що потребують для свого виконання ґрунтовної підготовки, компетентності, суспільство забезпечує доступ до тих благ, які в даний час і в даному суспільстві дефіцитні.

Е. Гідденс, англійський соціолог, крім критеріїв багатства, власності й доступу до матеріальних благ та продукції культури, називає і такий критерій поділу на страти як статева належність. Жінки, вважає він, завжди мали нижчий соціальний статус.

Отже, теорія соціальної стратифікації допомагає побачити в повному обсязі ту соціальну нерівність, що існує між індивідами і групами суспільства, а також виявити різноманітні ознаки, що лежать в основі цієї соціальної ієрархії.

Теорія класів. Слід зауважити, що багато соціологів, як в минулому, так і тепер, серед всіх соціальних верств і груп соціальної структури найбільшого значення надають саме класам. Звичайно, зміни в суспільному житті в багатьох розвинутих країнах світу в епоху пізнього модерну, а також реформації посткомуністичних держав поставили на порядок денний питання актуальності суспільної ролі класів. Тому одні вчені поспішили обмежити соціальний простір впливом лише соціальних страт, а інші–основними соціальними акторами визнали тільки еліту.

Перехід від заідеологізованої в радянські часи теорії класів до виключно теорії стратифікації пояснюється різними причинами.

Перший аргумент пов’язаний з пострадянською трансформацією соціальної структури. Вона стає більш фрагментарною, багатоверствовою. Така фрагментарність, або поділ на різні групи, відбувається навіть в межах великих класів, зокрема, робітничого, селянського, а також серед такої соціальної групи, як інтелігенція.

Другий аргумент. Теорія про “смерть класу” розповсюджується і на Заході. (3, 7). Соціологічні дослідження фіксують відносне падіння значення класової ідентифікації на тлі розходження секторів споживання, культури і т. ін. в сучасному світі.

Третій аргумент. В радянській теорії не було повної науково-розробленої класової теорії, хоча був зроблений значний внесок у вивчення соціально-професійних груп (теорії О. Шкаратана, Т. Заславської, Р. Ривкіної, Ю. Арутюняна, Л. Гордона та ін.). Радянське суспільствознавство користувалось значною мірою заідеологізованою, вихолощеною версією марксизму. Водночас, у сучасній західній соціології процеси класоутворення вивчені досить ґрунтовно. Ці твердження про “кінець класу” підштовхнули дослідників до перевірки даної тези. Упродовж 80-90-х років групами вчених Г. Маршалла, М. Хоута, Дж. Голдторна, Е. Райта, Дж. Еванса та ін. було переконливо показано, що кристалізація класової свідомості в індустріальних країнах залишається високою. А це означає, що класи продовжують бути провідними “акторами” соціальних процесів у сучасних суспільствах. Таким чином, відбувся не “занепад класу”, а сталися зміни змісту соціальних класів та