Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціальна структура суспільства

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

верства. Ознаки, за якими людей відносять до цієї привілейованої страти, є такі: походження, значні доходи, найвищий індекс у професійній діяльності, особливі чесноти. Тобто, еліта це ті, кому від природи чи за становищем надана влада над іншими. Еліті належить здійснювати політичне керівництво, забезпечувати розвиток суспільства. Така теорія еліти протилежна ідеям демократії.

З переходом багатьох суспільств до розвитку на засадах ліберального демократизму, до суспільств “загального добробуту”, соціальна наука дедалі частіше звертається до так званих “ демократичних теорій елітизму”, що наголошують на тому, що оскільки еліти відіграють помітну роль в управлінні сучасним суспільством, вони не ворожі й несуперечливі щодо сутності демократії як домінуючої форми управління. Таким чином, сучасні дослідники відмежовуються від жорстокого елітизму попередників. Якщо узагальнити ці теорії, то серед них можемо виділити дві основних парадигми (ідеї, що тривалий час продовжують розвиватися різними послідовниками). Згідно першої джерелом виникнення еліт є психологічна структура мас, що має такі риси як пасивність, інертність, невміння перебирати на себе відповідальність, ініціативу тощо. Її розвивають прибічники концепцій “масового суспільства”, “соціології натовпу” і ін. Еліта, у такому розумінні, не є втіленням якихось особливих якостей чи функцій, а швидше явище, що виникає в масовій психології. За висновком відомого теоретика цього підходу В. Райха, “задля того, щоб зайняти вище суспільне положення за умов соціального хаосу, необхідно лише мати достатньо хитрощів, невротичного честолюбства, волі до влади і грубості” (6, 9). Диктатура фашистського типу знаходить своє виправдання в ірраціональній природі та невідповідності пересічної людини вимогам сучасної цивілізації. Отже, тут елітизм пов’язують із антидемократизмом.
В рамках другої парадигми висуваються теорії плюралізації еліт. Зокрема, вони представлені в ідеях таких теоретиків західної суспільно-політичної думки, як З. Бауман, Дж. Хайлі, Дж. Філд та ін. Узагальнивши їх погляди, можна виділити такі спільні риси цих теорій:
  • елітні групи вже не є непохитними авторитетами в межах усієї спільноти, тобто це не якась особлива соціально-стратифікаційна верства, вони представлені в окремих об’єднаннях;
  • теорії плюралізації еліти виявляються і в тому, що її панування, або володарювання є тимчасовим, відкритим до заміщення, залежним не від особливого їх статусу, що раз і назавжди даний, а від здатності та підготовки претендентів виконувати свої функції;
  • новій еліті не належить беззаперечна монополія на істину, право визначати смаки або критерії, що відділяють “добро” від “зла”. Тут авторитетність в одній сфері має доповнюватись авторитетами з інших сфер. Отже, плюралізація еліт виявляється і в їх змінності і взаємозалежності;
  • на відміну від поширених раніше визначень еліти у працях Парето, Міхельса, Моска, де цей термін використовували для визначення осіб, котрі досягли найвищих персональних якостей у своїх професіях,
  • сучасний підхід зосереджений на політичній ефективності осіб, які посіли високі владні позиції, на тому як вони виконують керівні функції і яке місце в управлінні посідають;
  • для нових теорій еліти характерна і така риса її діяльності, що для кращого здійснення своїх соціально-політичних функцій, еліти мають бути незалежними від безпосереднього впливу громадськості або демократичного прийняття рішень, хоча таке положення і викликає заперечення з боку лібералів чи соціалістів. Таким чином, сутність сучасного елітизму втілюється в надідеологічній, надціннісній позиції незалежного фахівця, прагматичного політика, котрий свідомо відсторонюється від мінливих соціальних суперечностей конфліктів.
Отже, представники теорій “плюралізації еліт” вважають, що еліта це особи, котрі посідають стратегічні позиції в громадських і приватних організаціях: уряді, партіях, виробничих фірмах, профспілках, війську, в засобах масової інформації, освітніх інституціях, релігійних об’єднаннях. Якщо йдеться про наднаціональну еліту, такими організаціями виступатимуть ті, лідери яких мають достатній вплив на перебіг та наслідки національної політики (6, 9).
Російський соціолог Ж. Т. Тощенко називає низку якостей, якими повинна володіти еліта (7, 132). По- перше, її служіння вищим інтересам суспільства і захист національних інтересів.
По-друге, відповідність високим моральним якостям, постійна відповідальність за свої справи, людська гідність.
По-третє, високий інтелектуальний рівень, який сприяє раціональному, ефективному вирішенню життєвих проблем.
Таким чином, елітою він вважає не того, хто має більше влади чи грошей (капіталу), а того, хто володіє необхідними громадянськими і моральними якостями.
Теорія середнього класу. Найбільшої ваги та значущості в сучасних цивілізованих країнах набирає середній клас, бо саме він створює у них основні матеріальні та духовні цінності.
На думку більшості соціологів, середній клас має найбільш складну структуру, оскільки об’єднує і бізнесменів, і людей найманої праці (більшість інтелігенції, управлінський персонал середньої та нижчої ланки, фермери, робітники високої кваліфікації та ін.). Доходи осіб, які працюють за наймом, як правило, не нижчі за доходи середньої та дрібної буржуазії. За критеріями доходу та розміру власності до середнього класу часто включають три чверті всього населення. Зростання середнього класу частіше пов’язують з розвитком освіти. Причому традиційно зростання середнього класу розглядається як джерело стабільності та розквіту суспільства. Люди середнього класу працелюбні, наполегливі у досягненні цілей, уміють розпоряджатися благами, цінують надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Хоча наявність середнього класу не виключає поляризації суспільства.
Теорія соціальної мобільності. Поняття соціальна мобільність було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 році і означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, тобто між класами, соціальними верствами, групами. Ступінь соціальної мобільності часто використовується або як показник рівня відкритості і рухомості суспільства, або
Фото Капча