Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціальна структура суспільства

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

їхнього місця і ролі у сучасних суспільствах. Найістотніші зміни класів такі:

  • зниження ролі традиційних класів;
  • зростання ролі нових класів (зокрема нового середнього класу) ;
  • зміни в розподілі економічного капіталу;
  • посилення культурних чинників у класовому поділі;
  • розширення внутрішньо-класової різноманітності через індивідуалізацію і стилізацію життя.
Щоб охарактеризувати сутність класу, тобто визначити його ознаки, а також сутність міжкласових відносин на протязі їх історичного розвитку, слід звернутися як до класичної спадщини, так і до сучасних теорій.
Деякі вчені вважають, що саме марксизм вніс найбільший вклад у характеристику класів (4, 36).
Згідно Марксу класи–великі групи людей які відрізняються один від одного насамперед їх відношенням до засобів виробництва.
Класову теорію марксизму розвиває далі М. Вебер. Він вважав, що класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, що не випливають з відносин власності (кваліфікаційні, професійні та ін.).
Об’єктивний економічний чинник покладений в основу визначення класів і сучасним англійським соціологом Е. Гіденсом. “Класи,–вказує він,–утворюються залежно від різниці в економічному становищі між угрупуваннями індивідів, нерівностей у володінні та контролі над економічними ресурсами (4, 293) ”.
Сучасні західні і вітчизняні соціологи називають і інші ознаки класів. Зокрема, західний соціолог П. Бурдьє до таких ознак відносить не тільки економічні блага, а й такі капітали, як культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), символічний (авторитет, престиж, репутація), або соціальний (зв’язки)  (3, 10).
Український соціолог О. Куценко (див. 3), узагальнюючи погляди К. Маркса і М. Вебера, доходить висновку, що класи це, передусім, можливість свідомих колективних дій для реалізації інтересів великої групи людей, які мають подібні соціальні позиції у просторі соціальних нерівностей суспільства. Клас–це соціальна сила, здатна солідарно діяти і змінювати суспільство. Отже, до основних ознак класів вона віднесла не тільки статичні економічні, культурні та соціальні ресурси, але й динамічні, пов’язані з їх спільними діями.
Але, якщо врахувати насамперед основні ознаки, то можна зробити висновок, що соціальні класи – великі соціальні спільності, що сформувалися на базі економічних відмінностей.
Не однозначними є погляди соціологів і на час існування класів та відносини між ними. Маркс вважає, що класи виникають в рабовласницьких і феодальних суспільствах і будуть існувати аж до вищої фази комуністичної формації, комунізму (змінюючи свою природу на її нижчій фазі – соціалізмі).
На противагу цим поглядам – Е. Гіденс розрізняє в історії людства не тільки класову соціальну структуру, а чотири головних види стратифікаційних системи: рабство, касти, стани та класи.
Щодо міжкласових відносин, то згідно марксизму, класова боротьба була проголошена рушійною силою усіх соціально-неоднорідних суспільств.
Немарксистські соціологи дотримуються інших поглядів. Класові суперечності не доводяться ними до антагонізму і непримиренної боротьби. Зокрема, такі вчені, як М. Вебер, визнаючи існування міжкласових суперечностей, радить як їх вирішити. Сучасні суспільства дають ще більше прикладів мирного розв’язання класових проблем.
І, нарешті про те, які ж класи існують в сучасних суспільствах. Більшість соціологів називають три класи – вищий, середній та нижчий. А от Е. Гіденс визначає навіть чотири основних класи для сучасної Великої Британії. Такими, на його погляд, є: вищий, середній або “білі комірці”, робітничий клас або “сині комірці” і найнижчий клас (андерклас) (див. 5). Вищий клас – це люди, які володіють значною власністю (приблизно 1% людей). До середнього класу він відносить власників невеликого бізнесу, менеджерів та людей, котрі виконують висококваліфіковану роботу, службовці, вчителі, медпрацівники та інші. Робітничий клас–люди, що виконують ручну працю. Найнижчий клас–це робітники, що формуються в основному із національних меншин і мають дуже низький життєвий рівень.
Розглянувши класовий підхід до розвитку суспільства, варто наголосити, що не всі соціологи його дотримувались і дотримуються. Частина вчених пояснює соціальну структуру суспільства, виходячи із елітарних позицій.
Теорії еліти. Елітистські погляди виникають з початком розвитку соціально-політичної думки, проте особливо актуальними стають в кінці ХХ ст.
Визнано, що найвагоміший внесок в теорію елітизму зроблено в першій третині ХХ століття трьома відомими соціальними дослідниками Гаетано Моска, Вільфредо Парето і Робертом Міхельсом. Жоден з них не заперечував і ліберально-демократичних цінностей (незважаючи на певні симпатії до італійського фашизму). Проте їхні концепції пізніше використовували як альтернативу західному лібералізму і демократизму.
Зокрема, Моска доводив, що можновладці завжди складають меншість суспільства, незалежно від суспільної форми його організації. Водночас, він наголошував на необхідність юридичного захисту громадянських прав, висловлювався за представницьке керівництво, незважаючи на ідеологічну нераціональність такого способу суспільного управління.
В. Парето розробив систематизовану теорію залежності соціальних і політичних змін від “колообігу правлячих еліт”. Він доводив залежність суспільних відносин від характеру владарюючих, які можуть належати до типу “лисиць” або “левів”. За його висновками, правлячу еліту може заступити тільки інша еліта, при залучені активних елементів із загалом пасивної маси.
Міхельс розглядав виникнення елітизму в організаціях, навіть в таких егалітарних, як соціалістичні партії. З часом у партіях лідери відокремлюються від мас, вважав він, перетворюються в олігархічну структуру, що протилежна масам, і це є “залізним законом” їх розвитку.
І хоча Парето, Моска і Міхельс мали своє власне бачення елітизму, проте спільне для них те, що еліта згідно їх розумінню – це група обраних, вища
Фото Капча