Соціальна структура суспільства

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна. Горизонтальна соціальна мобільність–це рух між однорідними в соціальному відношенні позиціями і категоріями населення. Прикладом горизонтальної соціальної мобільності можуть бути – перехід з одного підприємства на інше, з одного громадянства в інше, з однієї професії в іншу, з однієї сім’ї в іншу при розлученні або повторному шлюбі. В усіх цих випадках зміни в соціальному становищі індивіда не відбуваються.

Вертикальна соціальна мобільність–це рух індивіда або соціального об’єкта з однієї соціальної верстви в іншу по висхідній (підіймання) або низхідній (пониження).

Крім типів можна виділити також різні форми, види, та рівні соціальної мобільності.

 

• перехід індивіда з нижньої верстви у вищу;
• перехід всієї групи (в т. ч. і індивіда) у вищу верству.

• переміщення індивіда з вищої соціальної позиції на нижчу;
• пониження статусу групи в цілому.

• мобільність як добровільне переміщення;
• мобільність, яка обумовлюється структурними змінами (наприклад, індустріалізацією).

• інтергенераційна мобільність, що вказує на співвідношення життєвих позицій індивіда та його батьків;
• інтрагенераційна–співвідношення життєвих позицій одного індивіда в різні періоди його трудового життя.

Звичайно, для просування вверх важливе значення має і соціальний статус батьків. Розрізняють і різні рівні соціальної мобільності:

• “близька”–між суміжними ієрархічними структурами; “дальня”–між віддаленими.

• професійна підготовка;
• система суспільного устрою (відкритий чи закритий тип суспільства) ;
• належність до політичних партій;
• успішний бізнес;
• вигідний шлюб і ін.

У перехідні періоди в зв’язку із зростанням соціальної мобільності особливої гостроти набуває проблема маргінальності.

Маргінальність–це стан особистості або спільності, що існує на межі різних культур. Це стан тих, хто відійшов від своєї страти, але ще не адаптувався до нової, не прийняв її цінностей, норм. Прикладами цього можуть бути ті, хто переїздить із села до міста, змінює професію, потрапляє до управлінської структури. Вони не відразу стають городянами, професіоналами, управлінцями. Маргінали переживають труднощі адаптації, стресові стани. Маргінальним може бути навіть все суспільство, якщо перехід до нових соціальних умов здійснюється швидко. В такому суспільстві нове тільки започатковується, а старі стереотипи, цінності продовжують існувати.

 

 

Нині ще не можна говорити, що в Україні сформувалася стабільна соціально-класова структура, оскільки вона перебуває на перехідному етапі розвитку до нових ринкових відносин. Але все ж можна виділити основні тенденції розвитку цієї структури.

По-перше, відбувається процес подальшої диференціації соціальної структури суспільства, що обумовлений новим суспільним поділом праці, появою нових форм власності, динамікою розподільчих відносин. Ця диференціація виявляється у виникненні нових класів і соціальних верств, у змінах, котрі відбуваються в середині робітничого класу, селянства.

Зокрема, з’явився клас нових власників–підприємців або нова буржуазія. Нова буржуазія склалася за активного заохочення держави не на “голому” місці. В зародковій формі вона існувала в “тіньовій” економіці в 70-80 роки; в період горбачовської перебудови легалізувалась і активізувалась, перетворившись в так званих кооператорів. Віхами її прискореного розвитку стали: лібералізація цін і пограбування вкладників “ощадкас”, “ваучерна” приватизація і акціонування державних підприємств. Центром економічної могутності буржуазії є комерційні банки, які контролюють цілі галузі промисловості.

З’явився численний прошарок приватних власників, котрі можна віднести до дрібної і середньої буржуазії (власники майстерень, магазинів, бензоколонок, вантажного транспорту). Сюди можна віднести також частину фермерства і “човників”, які одержують прибуток від перепродажу імпортних товарів.

Про якісний склад останніх свідчать і такі факти. Асоціація сприяння розвитку малого бізнесу “Єднання” провела опитування 20% торговців на одному з ринків Києва. Картина виявилась вражаючою і символічною. Серед працюючих на ринку 87% – безробітні. 82% торговців мають середню спеціальну і вищу освіту. Жінок на ринку 72, 7%, чоловіків – 27, 3%. Середній вік торговців – 37, 5 роки (жінки – 38, 1 року, чоловіки – 38, 8 року). Тобто на ринку виявився найпродуктивніший в будь-якій країні прошарок, кістяк нації.

Говорячи про нову українську буржуазію, слід звернути увагу і на таку її характерну рису: на відміну від західної – вона переважно з’являється не в сфері виробництва, а в сфері обміну товарами і, при чому, переважно імпортними. Це не сприяє розвитку вітчизняної промисловості, збагаченню бюджету, врешті-решт, нації, а розвиває економіку Туреччини, Китаю та інших країн.

Особливе місце в соціальній структурі суспільства посідає зростаючий прошарок працівників охорони. До традиційної охорони державних підприємств і установ додалась озброєна охорона в комерційних структурах, а також десятки тисяч персональних охоронців державних чиновників, банкірів, бізнесменів тощо. Ці молоді, здорові молодики, що пройшли спеціальну підготовку, відірвані від продуктивної праці, але високо оплачуються за рахунок понад прибутків “нових українців” і державного бюджету.

Зростає чисельність паразитичних прошарків. До них потрібно віднести перш за все кримінальні групи рекетирів, злодіїв, грабіжників, проституток.

Головна роль, безумовно, належить організованій злочинності, яка інколи зрощується з корумпованим держапаратом.

Зростає такий паразитичний прошарок, як рант’є–особи, що живуть на доход з капіталу. Збільшується кількість управлінців в центрі і на місцях, хоча ефективність управління досить низька. Зростає кількість маргінальних осіб.

Відбуваються зміни в робітничому класі, іде процес подолання його відчуження від засобів виробництва і розшарування в залежності від форм власності (робітники приватних, кооперативних, акціонерних, державних підприємств).

Зміни відбуваються із селянством, воно стає носієм виробничих відносин, що вже не ґрунтуються на колгоспній і державній формах власності, а на орендній, кооперативній, індивідуальній.

Другою тенденцією розвитку соціальної структури є поглиблення поляризації українського суспільства на багатих і бідних. Сьогодні в Україні “…5% дуже багатих, 10% забезпечених і 85% бідних та злидарів” (8, 6).

По-третє, зростає чисельність декласових елементів (жебраків, бомжів тощо) ;

Четверте, реальністю стало безробіття, рівень якого зростає.

В п’ятих, падає престиж інтелектуальних професій, в результаті чого представники розумової праці змушені емігрувати чи займатися працею, що не потребує освіти і кваліфікації.

Хоча соціально-класова структура України знаходиться ще в стані формування, проте вже зараз в ній проглядається певна соціальна стратифікація. Вона виглядає таким чином:

• вищий клас (буржуазія, номенклатурна бюрократія, вища політична еліта);
• управлінський персонал нового типу (управляючі, керівники, менеджери приватних змішанихпідприємств) ;
• рядове чиновництво;
• середня та дрібна буржуазія (власники майстерень, магазинів, бензоколонок, частина фермерства, “човники” та ін.) ;
• робітничий клас;
• клас селян;
• ІТП і рядові службовці;
• науково-технічна і гуманітарна інтелігенція;
• групи індивідуальної трудової діяльності;
• учні та студенти;
• пенсіонери;
• безробітні;
• паразитичні прошарки і групи (рекетири, злодії, рантьє, проститутки, здирники) ;
• декласовані елементи (бездомні, жебраки та ін.).

Якщо економічні і політичні реформи в Україні будуть проводитись успішніше, то цивілізованішою ставатиме і її соціальна структура. В ній буде зменшувались “прірва” між багатими і бідними, зростатиме середній клас, зменшиться кількість безробітних і маргінальних верств.

 

1. Соціологія. Короткий енциклопедичний словник. /Уклад. : В. І. Волович, В. І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. / Під заг. ред. В. І. Воловича. – К. : Український Центр духовної культури, 1998. – 736 с.
2. Рывкина Р. В. Советская социология и теория социальной стратификации. / Постижение: Сборник – М. :Прогресс, 1989. – 590 с.
3. Рывкина Р. В. Советская социология и теория социальной стратификации. / Постижение: Сборник – М. :Прогресс, 1989. – 590 с.
4. Куценко О. Повернення класів? Перспективи класового аналізу пострадянської реальності // Соціологія:теорія, методи, маркетинг. – 2000. – №1. – С. 5 – 13.
5. Аитов Н. А. Понятие “социальная структура” в современной социологии / Социс. – 1996. – №7. С. 36 – 38.
6. Гіденс Е. Соціологія – К. : Основи, 1999. – 726 с.
7. Танчер В., Кучеренко О. Ідеї елітизму в контексті демократичної трансформації суспільства // Соцілогія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. – №3. – С. 5 – 16.
8. Тощенко Ж. Т. Элита? Кланы? Касты? Клики? Как назвать тех кто правит нами // Социс. – 1999. – №11. -С. 123 – 133.
9. Голос України, 17 жовтня 2001р.

1. Роль соціології в соціальному реформуванні сучасного суспільства.
2. Дискусія про предмет соціології.
3. Суспільство та соціологія на початку третього тисячоліття.
4. Категоріально – понятійний апарат соціології.
5. Громадська думка про соціологію.
6. Людина як соціальна істота.

1. Розкрийте зміст основних тенденцій розвитку соціально – поселенської структури суспільства.
2. Які історичні фактори обумовили виникнення міст?
3. В чому сутність процесу урбанізації?
4. Чи існує зв’язок між індустріалізацією і урбанізацією?
5. Назвіть основні елементи і функції міста як соціального організму.
6. Що є предметом соціології міста?
7. Що є предметом соціології села?
8. Чому вплив традицій, звичаїв, церкви на поведінку людей в місті менші ніж на селі?
9. В чому полягає сутність і види соціальної мобільності?
10. Які функції в суспільстві виконує міграція?
11. Які причини міграційних процесів?
12. Що розуміють під агломерацією?
13. Що розуміють під мегаполісом?
14. В Україні є ряд великих агломерацій. Назвіть їх.
15. В чому особливості міського способу життя?
16. В чому особливості сільського способу життя?
17. Назвіть стадії міграційного процесу.

1. Сутність соціальної структури суспільства та її складові елементи.
2. Поняття “клас” у соціології.
3. Сучасні концепції соціальної структури суспільства.