Соціальні проблеми реформування земельних відносин в Україні

Столипінська реформа перш за все була спрямована на вирішення проблем виробництва в сільському господарстві шляхом підвищення його ефективності, але не тільки ефективності. Мільйони землевласників повинні були стати опорою держави, її соціальною базою. В політичному плані столипінська аграрна реформа дійсно формувала клас сільської буржуазії, але з нею ж пов'язують і наростання та невирішеність соціальних проблем широких верств населення і іноді подають їх як недолік проведених заходів.

Реформа земельних відносин вимагає (і водночас впроваджує) відповідної трансформації політичної системи та ідеології, які, в свою чергу, регламентують нове соціальне життя. Для періоду реформ притаманна несформованість регуляторів суспільного буття. Сільськогосподарське виробництво та соціальне життя селянства кінця XIX початку XX століття вимагали вирішення дилеми: збереження існуючих форм виробництва та форм соціального життя, які уже не задовольняли вимоги часу, але мали певний механізм регулювання соціального життя селянства у вигляді общини, чи злам існуючої системи виробництва, що в основі своїй і має ту ж общину, знаючи, що її злам призведе до, можливо, ніким не передбачених соціальних наслідків.

З часом нова система виробництва та сформовані під її впливом політика та ідеологія дають змогу сформувати і нову систему соціального життя. Але ресурси для таких трансформацій можуть бути отримані тільки на основі нової системи виробництва.

Стосовно земельного питання ситуація в Російській імперії на зламі ХIХ-ХХ століть дуже схожа на ситуацію в Україні на початку ХХI століття. В принциповому плані мова йде про те, варто орієнтуватися на селянина-індивідуаліста, чи на селянина-колективіста. При всій несхожості функцій селянської общини та колективного підприємства приватна ініціатива в них була неможливою.

Оскільки предметом соціологічного аналізу є фактичний стан реформування відносин власності на сучасному етапі аграрної реформи, у першому розділі значна увага відведена аналізу форм і розмірів землеволодіння та землекористування, динаміці їх змін з часу набуття незалежності, динаміці обсягів валового виробництва у колективному та приватному секторі сільського господарства, рівня рентабельності, проаналізовано потенціальні можливості аграрного сектору національної економіки.

Поданий висновок про те, що основним виробником товарної сільськогосподарської продукції в Україні є і найближчим часом будуть сільськогосподарські підприємства. Особисті підсобні господарства практично не мають потенціалу для росту продуктивності праці із-за незначних розмірів землеволодіння. Фермерські господарства, що демонстрували значний ріст чисельності в період 1990-1995рр, так і не змогли поки що стати альтернативою сільськогосподарським підприємствам.

Дуже складною є проблема законодавчого забезпечення процесу змін форм власності. В першому розділі поданий огляд законодавчої бази реформ аграрної галузі у ретроспективі, проаналізовані найважливіші закони та нормативні документи, що визначають хід реформування. Особливістю приватизації землі в Україні з точки зору прийняття законодавчих актів є абсолютна пасивність Верховної Ради України протягом тривалого часу та впровадження реформ в основному зусиллями виконавчої гілки влади через Укази Президента.

Аналіз законодавства з питань приватизації земель сільсько-господарського призначення дозволяє дійти висновку про те, що воно значною мірою орієнтовані на реалізацію прав на земельну власність саме членами колективних підприємств, але не залишає поза увагою інших категорій сільських жителів, у тому числі працівників соціальної сфери. В той же час воно має суттєві прогалини. Нормативні документи, прийняті у різний час різними суб’єктами законотворчого процесу багато в чому застаріли, конфліктували між собою та не дозволяли провести приватизацію з найменшими втратами і в найкоротший термін. Новий Земельний кодекс, прийнятий восени 2001р., зняв частину цих протиріч, але практичний хід реформування визначався не ним.

Сьогодні для України поняття “земельна реформа” – це процес передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення членам колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), у тому числі пенсіонерам, земель колективних сільськогосподарських підприємств та приватизація присадибних земельних ділянок, ділянок під будівництво. В той же час для громадян – це процес набуття прав приватної власності на землю з відповідним володінням, використанням, розпорядженням.

Другий розділ “Соціально-економічні орієнтації населення стосовно земельної реформи” присвячений аналізу громадської думки щодо як фактичного стану впровадження реформи, так і оцінки стану справ галузі в цілому.

Суспільна думка в оцінці справ в сільському господарстві тяжіє до негативної. В залежності від ситуації з впровадженням реформи з року в рік ставлення селян до реформування мінялось. У 1996р., коли реформи тільки розпочинались і сільське господарство ще не досягло піку кризового стану, суспільна думка щодо земельної реформи була досить оптимістичною. Але уже у 1998р. значна частина респондентів була розчарована відсутністю позитивних змін на фоні “загальних розмов” про реформування. В цих умовах ставлення до земельної реформи було швидше негативним. Проте з 1999р. почалось зростання частки прихильників реформ. З погіршенням ситуації в сільському господарстві зменшувалась чисельність респондентів, які покладали надії на економічне відродження колективних підприємств.

В Україні всіма верствами населення та посадовими особами визнається необхідність реформування майнових та земельних відносин і пов'язаних з ними організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств. Таке визнання спричинене і катастрофічним економічним становищем колективних підприємств, і фактичним станом нових відносин власності, в першу чергу на землю. Стратегічні цілі ж перетворень в уявленнях громадян України суттєво відрізняються і принципово зводяться або до усуспільнення засобів виробництва в сільськогосподарській галузі, перш за все землі, або до запровадження приватної власності та становлення ринкових відносин. Загалом концептуальні орієнтири щодо змін на селі можна подати у