Соціально-історичні передумови мовної специфіки американського вестерну

І. Бродський відзначив важливість цього жанру для США у своєму відомому вірші “Неоткуда с любовью надцатого мартобря... ”, герой якого посилає привіт із “одного з п’яти континентів, що тримається на ковбоях” [4, 493], – так поет алегорично називає Америку. Пізніше, розмірковуючи про особливості вестерну, І. Бродський підкреслює, що у вестерні добро перемагає неухильно, стрімко і нищівно, при цьому сама перемога вирізняється витонченістю, хоча і є очевидною з самого початку, що, разом із тим, не робить читання менш цікавим. Поет додає: “Що мені подобається у вестернах – це миттєва справедливість” [там само, 27].

Виклад основного матеріалу. Будучи певною мірою досить схематичним, жанр “американський вестерн” передбачає чіткий поділ добра і зла, позитивного героя і його антагоніста-негідника. При цьому приналежність їх до того або іншого табору відома з самого початку, а головний персонаж завжди є втіленням ідеї “кє-шап”, образом ідеального чоловіка, що знаходиться поза соціальною стратифікацією. “Все чітко поділено на чорне й біле, де є злочинець та є герой” [14, 27], герой у повному розумінні цього слова. Крім їхнього явного або прихованого конфлікту, в романі описуються і другорядні персонажі, що слугують “фоном” для головних героїв. Щировська Т. Н. бачить основну функцію персонажів “фону” в “очікуванні рятівника і переусвідомленні власних життєвих позицій” [10, 18]. При цьому, персонажний фон також приховано або явно підрозділяється на два полярних табори: “група підтримки” героя і прихильники його антагоніста. Іноді в романі присутня героїня, за любов якої, крім відновлення справедливості, б’ються головний позитивний герой і його антагоніст.

Ж. -Л. Ріпейру, характеризуючи вестерн, також зазначає, що твори цього жанру вирізняються ясним, чітким розподілом сил, “суворою простотою сюжету і характерів, напруженим гострим конфліктом. Все це дозволяє порівняти вестерн з античною драмою” [7, 78-79]. Критик також говорить про деякий історичний реалізм, властивий вестернові. “На Дикому Заході діяли свої закони: моральний кодекс переселенців засуджував не за вбивство, а за зраду” [там само]. Дійсно, “у вестерні незмінна стрілянина та рішуча дуель “доброго” і “злого” протагоністів... є реалізацією первісної справедливості у світі” [9, 169]. Усі критики одностайно проголошують, що герой вестерну – це “останній джентльмен”. Його істинна та остання мета – захист своєї честі”, при цьому “сама концепція особистої честі заснована на дотриманні кодексу суспільної моралі” [там само, 170].

Було б неправильно недооцінювати вестерн, відносячи його до розважальної, третьосортної літературної продукції. “Ці легенди, – пише У Баркер про усталене коло образів вестерну, – володіють великими пізнавальними функціями, особливо стосовно дітей, і вони аж ніяк не мають на увазі абсолютно пасивну, регресивну і безцільну розвагу” [11, 272]. Ф. Емері та Д. Мартін, автори книги “Психологічний ефект вестерну”, доводять, що сприйняття вестерну, засноване на ототожненні публіки з головним героєм, і слугує формою вирішення колективних комплексів [14, 18].

Із погляду літературного жанру, “вестерн на диво різноманітній та складний” [9, 162]. Ф. Френч та І. Джарві знаходять певні піджанри кіно-вестернів та їхніх літературних аналогів [15; 16]. Так, Ф. Френч визначає наступні типи вестерну: епічний вестерн, вестерн для дорослих, сатиричний вестерн, соціологічний, реалістичний, психологічний, алегоричний вестерн, антивестерн, спагетті-вестерн [15, 56]. Інша класифікація, запропонована І. Джарві, містить такі п’ять категорій вестерну: 1) розповіді про “піонерів”; 2) відкриття кордонів; 3) прихід закону; 4) закон у дії; 5) психологічний вестерн. Усе це свідчить про розвиток цього жанру, про появу все нових і нових його різновидів [16, 173].

Традиційно об’єм роману жанру вестерн не перевищує 65000 слів. Розвиток сюжету лінійний, характеристики героїв ясні і чіткі. Хоча жанр вестерну разом з “ морськими історіями”, “лицарськими романами”, “розповідями про подорожі” належить до пригодницьких, проте він відрізняється від них реалістичністю сюжету, національним колоритом та оптимістичною спрямованістю.

На думку Дж. Кевелті, вестерн є епічною драмою, що побудована на протистоянні трьох сил:

• мешканців міста як представників цивілізації;
• злочинців або індіанців, які нападають на жителів міста;
• героя як “людини середини”, яка володіє досвідом і силою другої групи, але належить до першої [12, 156]. Різноманітні відношення між цими трьома складовими і визначають сюжет того або іншого твору.

Популярна інтернет-енциклопедія постулює, що у вестернах “персонажі можуть сприйматися як літературні нащадки середньовічних мандрівних лицарів, які й стояли біля витоків розвитку пригодницького жанру. Як ковбой або стрілок на Дикому Заході, мандрівний лицар у європейській літературі раннього періоду подорожував зі своїм конем від міста до міста, воюючи з різними лиходіями і спираючись не на розвинені соціальні механізми, а на свій власний кодекс честі. І, так само як і мандрівні лицарі, герої вестернів часто ризикують своїм життям заради “діви у біді”